Постанова

від 25.09.2013 по справі 913/1709/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.09.2013 р. справа №913/1709/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О., за участю представників сторін: від позивача:Душкін Р.В. довіреність від відповідача:Бєлкіна О.М. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Луганьбудсервіс», м. Луганськ на рішення господарського судуЛуганської області від 20.08.2013р. по справі№ 913/1709/13 (суддя: Зюбанова Н.М.) за позовом:Приватного підприємства «Луганьбудсервіс», м. Луганськ до відповідача: Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ провизнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Луганьбудсервіс», м. Луганськ (далі по тексту - «Позивач») звернулось до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ (далі по тексту - «Відповідач») про визнання недійсним договору на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011р.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.08.2013 року по справі 913/1709/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір укладений сторонами з дотриманням приписів діючого законодавства, зокрема ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу («ЦК») України та у відповідності до Статуту Позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням Приватне підприємство «Луганьбудсервіс», м. Луганськ подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі, що призвело до невірно зроблених висновків.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Позивача підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, у якій звернувся з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.12.2011р. Сторнами був укладений договір на поставку теплової енергії (далі - «Договір поставки»), предметом якого є постачання Позивачу Відповідачем теплової енергії у межах необхідних розрахункових та договірних обсягів до межі балансової належності.

З Договору поставки вбачається, що від імені Позивача він підписаний в директором, Наріжним В.О. Як стверджує Позивач Наріжний В.О. на час підписання спірного договору був виконавчим директором Приватного підприємства «Луганьбудсервіс» та не мав повноважень згідно Статуту на підписання будь-яких угод. Такими повноваженнями, за твердженням Позивача, був наділений виключно Степаніщев В.А., який був генеральним директором Приватного підприємства «Луганьбудсервіс» , що згідно приписів ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, стверджує, що даний договір є неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди щодо предмету договору та точки розподілу, в якій відбувається передача послуги з централізованого опалення.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу («ЦК») України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Згідно з п.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Однак, визначення договору, як неукладеного може мати місце на стадії укладання договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позов про визнання недійсним договору № 695 від 01.12.2011 позивачем було подано після звернення відповідача до господарського суду Луганської області з вимогами про стягнення боргу за спожиту теплову енергію у справі № 913/1609/13.

Матеріали справи також містять складені сторонами акти на включення (відключення) опалення.

У відповідності до матеріалів справи Позивачем надані докази прийняття нежитлових приміщень за адресами: кв. 50 лєт Октября, 23а, кв. Дзержинського, 16, кв. Волкова, 39, вул. 30 лєт Побєди, 37а, вул. 30 лєт Побєди, 15.

Згідно до акту прийняття-передачі основних засобів від 25.01.2010, наданого до справи Управлінням комунальним майном Луганської міської ради, позивачем прийняті приміщення за адресами: вул. Бєрєзовая, 53; вул. Ватутіна, 97; кв. Ватутіна, 22, кв. Ватутіна, 25, кв. Ватутіна, 26, кв. 50 лєт Октября, 4а.

За ч.1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ст. 237 ЦК України, юридична особа може набувати прав та обов'язків через інститут представництва. Правовідносини представництва виникають відповідно на підставі закону, договору або акту органу юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Колегія апеляціного господарського суду вважає цілком вірним висновок місцевого господарського суду про недоведеність Позивачем того, що під час підписання спірного договору Відповідач був обізнаний про буджь-які обмеження у повноваженнях виконавчого дирекора Наріжного В.О.

Окрім цього, апеляційний господарський суд зосереджує увагу на тому, що виходячи з приписів п.п. 10, 13 Статуту Приватного підприємства «Луганьбудсервіс» повноваженнями щодо укладання від імені підприємства угод наділений саме директор. При цьому Статут не містить обмежень який-саме директор (генеральний чи виконавчий) наділений таким правом. Як з'ясоівано судом та підтверджується матеріалами справи, Наріжний В.О. під час підписання Договору постачання, як і Степаніщев В.А. був директором. Відтак - діяв в межах Статуту.

Крім того, як правильно було встановлено місцевим судом - матеріали справи підтверджують наступне схвалення спірного Договору постачання власне Приватним підприємством «Луганьбудсервіс».

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Луганьбудсервіс», м. Луганськ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013 року по справі № 913/1709/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСЛО; 1-ДАГС