Рішення

від 29.01.2014 по справі 913/1709/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

29 січня 2014 року Справа № 913/1709/13

Провадження №19пд/913/3241/13 (1пд/913/1709/13)

За позовом Приватного підприємства "Луганьбудсервіс", м.Луганськ

до відповідача Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м.Луганськ

про визнання недійсним договору на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011

Суддя господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання Дрожанова О.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Душкін Р.В. - представник, довіреність № 1 від 03.01.2014;

від відповідача : Семендяєв О.С. - юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 141-д від 10.12.2013.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем заявлено вимогу до відповідача про визнання недійсним договору на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 02.12.2013 розгляд справи був призначений на 18.12.2013.

Відповідач запереченням б/н від 18.12.2013 зазначив, що правочин не може бути визнано судом недійсним, оскільки за час дії договору позивач отримував щомісячно теплову енергію та йому виставлялися відповідні рахунки , що свідчить про мовчазну згоду з боку позивача, тобто про безпосереднє схвалення договору; що акти на включення/відключення теплової енергії за 2012 рік підписано представниками позивача та відповідача і скріплені печатками відповідних філіалів позивача із зазначенням об'єкту; що позивач не заперечує проти часткового прийняття теплової енергії від відповідача по деяким об'єктам, визначеним у договорі.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.12.2013 було оголошено перерву до 08.01.2014.

Позивач поясненням б/н від 08.01.2014 зазначив, що акти на включення/відключення теплової енергії за 2012 рік підписані виключно на виконання іншого договору про умови надання послуг з опалення та централізованому постачанню гарячої води № 17 від 01.05.2007.

Клопотанням б/н від 08.01.2014 відповідач просив суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління комунальним майном Луганської міської ради.

Суд відхиляє вказане клопотання враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно абзацам 4 і 5 п.п.1.6 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

В даному випадку відповідачем не надано документального підтвердження та обґрунтування того, яким чином рішення у справі може вплинути на права та обов'язки Управління комунальним майном Луганської міської ради.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.01.2014 було оголошено перерву до 22.01.2014, яка в подальшому продовжена до 29.01.2014.

У судовому засіданні 29.01.2014 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Луганьбудсервіс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" про визнання недійсним договору на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.08.2013 у справі № 913/1709/13 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 у справі № 913/1709/13 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" на рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013 у справі № 913/1709/13 залишено без задоволення; рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013 у справі № 913/1709/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2013 у справі № 913/1709/13 касаційну скаргу Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" задоволено частково; рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013 у справі № 913/1709/13 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 у справі № 913/1709/13 скасовано, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

При новому розгляді справи господарським судом Луганської області встановлено наступне.

Між Приватним підприємством "Луганьбудсервіс" (споживач, позивач) та Луганським міським комунальним підприємством "Теплокомуненерго" (постачальник, відповідач) 01.12.2011 був укладений договір поставки теплової енергії № 695, за умовами якого згідно договору постачальник бере на себе зобов'язання подавати споживачу теплову енергію необхідної якості і в необхідних розрахункових договірних об'ємах до межі балансової приналежності, а споживач зобов'язується оплачувати отриману теплову енергію в повному об'ємі за встановленими тарифами в строки, визначені даним договором (2.1).

Вказаний договір позивач просить суд визнати недійсним, посилаючись на те, що договір підписаний виконавчим директором Наріжним В.О., який не мав права його підписувати, оскільки право підпису договорів виконавчим директором не передбачено статутом підприємства і зазначеній особі не була видана довіреність на підписання договорів; що печатку підприємства на підпис не уповноваженої особи безпідставно поставила головний бухгалтер, яка звільнилась з підприємства; що позивач не вчинив жодної дії, яка б свідчила про визнання спірного договору, і що позивач не приймав до виконання спірний договір, зобов'язання по ньому не виконувались у зв'язку з безпідставністю його укладення; що при підписанні договору були неузгоджені всі істотні умови договору, зокрема, сторони не узгодили місце передачі теплової енергії.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в т.ч. відноситься і визнання правочину недійсним.

Предметом розгляду даної справи є питання недійсності правочину - договору на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1, ч.2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до абзацу 4 ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Пунктом 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила 630) передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Частиною 3 ст.184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог даної статті умовами чинності правочинів є дотримання низки вимог щодо їх змісту, дієздатності сторін , характеру волевиявлення, форми, ставлення до настання наслідків, спеціальних вимог тощо.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Як вбачається з преамбули договору № 695 від 01.12.2011 та його змісту зі сторони Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" зазначений договір укладений та підписаний директором Нарижним Віктором Олександровичем, який діє на підставі Статуту.

Зі статуту Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" в редакції чинній, на момент укладення договору № 695 від 01.12.2011 (а.с.43-58), вбачається, що розділом 6 вказаного статуту передбачені органи управління підприємством, зокрема такими є, загальні збори власників, в період між загальними зборами підприємством керує голова підприємства, для здійснення поточного керівництва діяльністю підприємства загальними зборами власників призначається або обирається директор, який в межах, встановлених законодавством, установчими документами та посадовою інструкцією, в т.ч. укладає угоди, договори (п.12 розділу 6 статуту).

На момент підписання договору № 695 від 01.12.2011 на посаді директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" перебував Степаніщев Володимир Антонович, що підтверджується протоколом загальних зборів власників (а.с.59) від 15.11.2010, згідно якого було звільнено з посади директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" Заваляк В.М. та призначено з 17.11.2010 Степаніщева В.А., протоколом загальних зборів власників (а.с.60) від 05.01.2012, згідно якого Степаніщева В.А. переведено на посаду заступника директора, а директором підприємства призначено Заваляк В.М., довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 431226 (а.с.61).

Між тим суд вважає помилковими і необґрунтованими посилання позивача в позовній заяві на те, що спірний договір підписаний виконавчим директором Наріжним В.О., оскільки ні статутними документами, ні іншими документами, які маються в матеріалах справи не доведено, що на Приватному підприємстві "Луганьбудсервіс" на момент підписання договору № 695 мала місце посада виконавчого директора. Крім того, в самому тексті договору № 695 зазначено, що Наріжний В.О. є директором підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до абзацу 6 п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут. У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

В даному випадку відповідач при підписанні договору № 695 від 01.12.2011 повинен був переконатися, що директор Наріжний В.О. має повноваження на підписання договору та уповноважений на це статутними документами, а інформація, яка міститься в Єдиному державну реєстрі (а.с.61) є загальнодоступною і необмежена в доступі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повноважним представником позивача у правовідносинах з відповідачем з укладення і підписання договору № 695 повинен був бути директор Степаніщев В.А., а не Наріжний В.О., який саме і підписав договір.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" Наріжного В.О. повноважень щодо укладення і підписання договору № 695, тобто не дотримані вимоги щодо наявності у Наріжного В.О. необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання договору № 695 від 01.12.2011 недійсним в силу приписів ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Крім того, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що він в подальшому не надав схвалення правочину, тобто договору № 695 від 01.12.2011.

Необгрунтованими суд вважає посилання відповідача на те, що підписуючи акти на включення/відключення теплової енергії за 2012 рік, позивач надав мовчазну згоду на договір № 695 від 01.12.2011, оскільки як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2013 у даній справі та підтверджено позивач під час судового розгляду справи, вказані акти підписані на виконання і схвалення іншого договору № 17 від 01.05.2007, який укладений між сторонами.

Також слід зазначити, що доводи позивача про те, що сторонами при підписанні договору № 695 від 01.12.2011 не було узгоджене місце передачі теплової енергії, тобто однієї із істотних умов договору щодо визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, судом не приймаються до уваги, оскільки це не впливає на недійсність правочину, а є однією з підстав вважати договір неукладеним, що не узгоджується з визнанням його недійсним.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову в сумі 1147 грн. 00 коп., за подання апеляційної скарги в сумі 573 грн. 50 коп.; за подання касаційної скарги в сумі 802 грн. 90 коп. покладається на відповідача, оскільки позивач був заявником апеляційної та касаційної скарг, всього слід стягнути з відповідача на користь позивача 2523 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" до Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір на поставку теплової енергії № 695 від 01.12.2011, який укладений між Приватним підприємством "Луганьбудсервіс" та Луганським міським комунальним підприємством "Теплокомуненерго".

3.Стягнути з Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", вул.Куракіна, б.23А, м.Луганськ, ідентифікаційний код 24047779, на користь Приватного підприємства "Луганьбудсервіс", кв.Норинського, б.4а, м.Луганськ, ідентифікаційний код 34720986, судовий збір у сумі 2523 грн 40 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.02.2014.

Суддя Т.В. Косенко