Постанова

від 26.03.2014 по справі 913/1709/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.03.2014р. справа №913/1709/13

Провадження №19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13)

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників сторін: від позивача: не прибув від відповідача:Айрапетян Д.Ю. довіреність №111-д від 14.10.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуЛуганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 29.01.2014р. по справі№913/1709/13 провадження№19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13) (суддя Косенко Т.В.) за позовом:Приватного підприємства "Луганьбудсервіс", м. Луганськ до відповідача:Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м. Луганськ провизнання недійсним договору на поставку теплової енергії від 01.12.2011р. №695

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Луганьбудсервіс", м. Луганськ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м. Луганськ про визнання недійсним договору на поставку теплової енергії від 01.12.2011р. за №695.

В ході розгляду справи позивачем була подана уточнена позовна заява від 16.07.2013р., яка за своїм змістом не змінює підстав та предмету позову.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.08.2013р. у справі № 913/1709/13 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013р. рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013р. у справі №913/1709/13 залишено без змін .

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2013р. рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2013р. у справі №913/1709/13 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013р. у справі №913/1709/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Луганської області та зазначено, що при новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Рішенням господарського суду Луганської області від 29.01.2014р. по справі №913/1709/13 провадження №19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір на поставку теплової енергії від 01.12.2011р. за №695, який укладений між Приватним підприємством «Луганьбудсервіс» та Луганським міським комунальним підприємство «Теплокомуненерго». Стягнуто з Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» на користь Приватного підприємства «Луганьбудсервіс» судовий збір у сумі 2523грн.40коп.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом не враховано той факт, що договір про поставку теплової енергії від 01.12.2011р. №695 було підписано у лютому 2012р., а відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовились встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Апелянт не погоджується з тим, що позивач не надав в подальшому схвалення правочину, тобто договору від 01.12.2011р. за №695. Вважає, що акти на включення/відключення теплової енергії за 2012р., які знаходяться в матеріалах справи відносяться саме до оспорюваного договору. Також, відповідач стверджує, що суд при винесенні такого рішення мав застосувати наслідки недійсності правочину щодо позивача.

Позивач у судове засідання не прибув, відзив не надав.

Відповідач у судове засідання прибув, просив задовольнити апеляційну скаргу, вирішення питання щодо розгляду справи без участі представника позивача поклав на розсуд суду.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представника позивача за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Відповідно до вимог статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011р. між Приватним підприємством "Луганьбудсервіс" (споживач, позивач) та Луганським міським комунальним підприємством "Теплокомуненерго" (постачальник, відповідач) був укладений договір поставки теплової енергії № 695, за умовами якого постачальник бере на себе зобов'язання подавати споживачу теплову енергію необхідної якості і в необхідних розрахункових договірних об'ємах до межі балансової приналежності, а споживач зобов'язується оплачувати отриману теплову енергію в повному об'ємі за встановленими тарифами в строки, визначені даним договором.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Позивач, звертаючись з позовом до господарського суду, просив визнати недійсним вищезазначений договір поставки, у зв'язку з тим, що він підписаний виконавчим директором Наріжним В.О., який не мав права його підписувати, оскільки це не передбачено статутом підприємства і зазначеній особі не була видана довіреність на підписання договорів. Крім того, позивач зазначив, що зобов'язання по спірному договору не виконувались.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, визнано недійсним договір поставки від 01.12.2011р. за №695. Рішення обґрунтоване тим, що договір з боку позивача укладений особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, що є підставою для визнання його недійсним.

Судова колегія погоджується з такими висновками господарського суду з огляду на наступне.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи Договір поставки № 695 та додатки до нього містять підпис зроблений від імені директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" Наріжного Віктора Олександровича.

Розділом 6 статуту Приватного підприємства «Луганьбудсервіс» (в редакції чинній на момент підписання оспорюваного договору) визначено органи управління підприємством - загальні збори власників, а в період між загальними зборами підприємством керує голова. Для здійснення поточного керівництва діяльністю підприємства загальними зборами власників призначається або обирається директор, який в межах, встановлених законодавством, установчими документами та посадовою інструкцією, в т.ч. укладає угоди, договори (п.12 розділу 6 статуту).

На момент підписання договору від 01.12.2011р. за №695 на посаді директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" перебував ОСОБА_7, що підтверджується протоколом загальних зборів власників від 15.11.2010р.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду відносно того, що помилковими є посилання позивача на те, що спірний договір було підписано виконавчим директором Наріжним В.О., оскільки в матеріалах справи відсутні документи які б підтверджували, що у ПП «Луганьбудсервіс» на момент підписання договору мала місце посада виконавчого директора. Крім того, з самого тексту договору вбачається, що він підписаний директором Наріжним В.О.

Згідно з ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з абзацом 6 п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

З огляду на наведене судова колегія зазначає, що відповідач при підписанні договору №695 від 01.12.2011р. повинен був переконатися, що директор Наріжний В.О. має повноваження на підписання договору та уповноважений на це статутними документами, а інформація, яка міститься в Єдиному державну реєстрі є загальнодоступною і необмежена в доступі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду про відсутність у директора Приватного підприємства "Луганьбудсервіс" НаріжногоВ.О. повноважень щодо укладення і підписання договору № 695. Тобто, не дотримані вимоги щодо наявності у Наріжного В.О. необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання договору №695 від 01.12.2011р. недійсним в силу приписів ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника відносно того, що позивач в подальшому надавав схвалення правочину (договору від 01.12.2011р. за №695), оскільки акти на включення/відключення теплової енергії за 2012р., як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2013р. у даній справі, підписані на виконання і схвалення іншого договору від 01.05.2007р. за №17, який укладений між сторонами.

Посилання апелянта на те, що договір про поставку теплової енергії від 01.12.2011р. №695 було підписано у лютому 2012р., а відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, є безпідставними. Сторонами підписано договір 01.12.2011р. з протоколом розбіжностей, в якому визначено, що договір набирає силу з 01.12.2011р. та діє до 01.12.2014р. Крім того, сторонами не було встановлено у договорі, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування реституції у спірних відносинах згідно приписів ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Згідно з п. 2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у разі задоволення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню, та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження.

Виходячи з того, що суд дійшов висновку щодо невиконання договору, договір не визначено нікчемним (як на те послався відповідач), будь-яких заяв щодо застосування реституції до винесення рішення не надано, у господарського суду не було підстав для її застосування.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 29.01.2014р. у справі №913/1709/13 провадження№19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13) підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Луганьбудсервіс", м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 29.01.2014р. у справі №913/1709/13 провадження №19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 29.01.2014р. у справі №913/1709/13 провадження №19пд/913/3241/13(1пд/913/1709/13) - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ГСЗО;

1прим.-ДАГС.