Рішення

від 25.09.2013 по справі 524/4213/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/4213/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2836/2013

Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С.

Доповідач Панченко О. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Карнауха П.М., Прядкіної О.В.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, договорів іпотеки та поруки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним іпотечний договір №10006Z15/31 від 17.11.2006 року, укладений між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3, згідно з яким останньою була передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 в забезпечення кредитного договору №10006С7/31 від 17.11.2006 року, укладеного між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3 Окрім того, просив визнати недійсними вищезазначений кредитний договір, а також договір поруки №10006Р2/31 від 17.11.2006 року, укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема посилається на нікчемність спірних договорів в силу ст. ст.. 203, 215, 369 ЦК України, оскільки він, як співвласник переданої в іпотеку квартири, не надавав згоди на укладення договору іпотеки.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 17.11.2006 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №10006С7/31, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 98000,00 доларів США з кінцевою датою погашення 15 листопада 2021 року, для оплати за семикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, вартістю 707000,00 грн. згідно інвестиційного договору №5 від 12.01.2006 року.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 17.11.2006 року ОСОБА_3 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» уклали Іпотечний договір №10006Z15/31, згідно з яким банку в іпотеку передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що стане власністю ОСОБА_3 після державної реєстрації на підставі інвестиційного договору №5 від 12.01.2006 року, укладеного між ЗАТ «Крюківбудтехмонтаж» та ОСОБА_3, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 18.08.2006 року та акту прийому-передачі зазначеної квартири.

Також, з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №10006Р2/31 від 17.11.2006 року, за яким остання зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 основного зобов'язання за кредитним договором.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.12.2006 року серії САВ № 098842 квартира № 6 за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області від 18.08.2006 року № 891, розпоряджень міського голови про затвердження акту розподілу квартир та машиномісць в цокольному поверсі житлового будинку від 21.09.2006 року № 644-Р, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на вказану квартиру підтверджується також наявним у матеріалах справи Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.03.2007 року.

Відмовляючи у визнанні недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції враховуючи, що іпотечний договір від 17 листопада 2006 року було укладено до набуття права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки, прийшов до висновку про відсутність підстав у задоволенні позову в цій частині, зазначивши при цьому, що даний договір укладений з додержанням вимог, передбачених цивільним законодавством, а сторонами на момент його укладення досягнуто згоди про всі істотні умови.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до інвестиційного договору № 5 від 12.01.2006 року та додатків до нього, укладеного між ЗАТ «Крюківбудтехмонтаж» з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з другої сторони, останні вкладали інвестиції, а ЗАТ «Крюківбудтехмонтаж» зобов'язалося забезпечити реалізацію інвестицій для спорудження за удосконаленим планом квартири АДРЕСА_1 ( а.с. 5).

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість квартири та двох машиномісць складає 707000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 2608 від 17.11.2006 року, ОСОБА_1 вніс кошти в сумі 211680,00 грн. для будівництва житла по АДРЕСА_1.

В свою чергу, ОСОБА_3 оформила кредит у ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» з метою одержання коштів в сумі 98000,00 доларів США для подальшого їх внесення в рахунок оплати за належну їй частку у спірній квартирі.

З наведеного вбачається, що в ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникло право набуття у спільну сумісну власність вказаного нерухомого майна у майбутньому.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Відповідно до п. 1.4. іпотечного договору від 17.11.2006 року, іпотекодавець підтвердив, що предмет іпотеки перебуває у спільній сумісній власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після виділення її в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Згідно ст.. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній сумісній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи те, що предметом спірного іпотечного договору є квартира в цілому, яка не належала та не могла належати іпотекодавцеві в майбутньому на праві приватної власності, а лише на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_1 як інвесторам, колегія суддів приходить до переконання, що такий іпотечний договір був укладений ОСОБА_3 за відсутності необхідних на те повноважень, а саме без згоди позивача як майбутнього співвласника.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Судова колегія не погоджується з посиланнями місцевого суду на положення ст.. 23 ЗУ «Про іпотеку», оскільки в даному випадку відсутній перехід права власності, як про те зазначив суд першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 був одним із інвесторів спорудження квартири, яку в подальшому на підставі акту прийому - передачі одночасно з ОСОБА_3 оформив у власність для використання у якості місця проживання, тобто внісши інвестиції фактично придбав спірне нерухоме майно у власність.

Також, юридично неспроможним як такий, що ґрунтується на припущені є висновок суду першої інстанції щодо описки нотаріуса у п. 1.4. договору іпотеки, в якому зазначено, що предмет іпотеки перебуває у спільній сумісній власності, оскільки жодних виправлень в даному пункті договору нотаріусом не здійснено та факт описки документально не підтверджений.

Крім того, місцевий суд помилково застосував положення ч. 3 ст. 61 ЦК України, пославшись на те, що заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06.06.2013 року, встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на предмет іпотеки після укладення іпотечного договору від 17.11.2006 року, оскільки предметом розгляду згаданих судів були інші правовідносини сторін, а саме по собі встановлення першочерговості виникнення іпотеки та права власності не може свідчити про дійсність договору іпотеки.

Суд першої інстанції в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув, в результаті чого безпідставно вказав, що договір іпотеки укладений з додержанням вимог, передбачених цивільним законодавством, а відтак прийшов до хибного висновку про дійсність спірного правочину.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що скільки ОСОБА_1 є співвласником лише нерухомого майна (квартири), яке є предметом іпотеки, позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки є безпідставними, так як позивач не є стороною вказаних правочинів та його права і обов'язки ними не порушуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було ухвалене рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним з ухваленням нового рішення в цій частині.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 червня 2013 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання іпотечного договору недійсним.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним іпотечний договір №10006Z15/31 від 17 листопада 2006 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ О.О. Панченко

Судді: /підпис/ П.М. Карнаух /підпис/ О.В. Прядкіна

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області