Постанова

від 01.12.2008 по справі 12/380-07

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський,

3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "01" грудня 2008 р.                                                         

Справа №  12/380-07

Житомирський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Зарудяної Л.О.

суддів:                                                                       

Вечірка І.О

Ляхевич А.А.

при

секретарі                                                             Кулик

О.А. ,

за

участю представників сторін:

від

позивача: не з"явився

від

відповідача: ОСОБА_1. - представника за довіреністю №70р/6842             від 04.12.2007р., 

розглянувши

апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_2

м. Вінниця

на

рішення господарського суду Вінницької області

від

"14" лютого 2008 р. у справі № 12/380-07 ( суддя М. Кожухар )

за

позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особиОСОБА_2

ОСОБА_2,

м. Вінниця 

до

Стрижавської виправної колонії №81 Управління Державного департаментуУкраїни

з

питань виконання покарань у Вінницькій області, смт. Стрижавка Вінницької

області

про

стягнення 10309,39 грн. інфляційних, річних, 1000,00 грн. витрат по оплаті

послуг

адвоката

( згідно із заявою про збільшення позовних вимог ),

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.02.2008 р.

усправі №12/380-07 в задоволенні позову Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_2

ОСОБА_2 до Стрижавської виправної колонії №81 Управління Державного

департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області про

стягнення 10309,39 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням,

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особаОСОБА_2подав апеляційну

скаргу, в якій просить оскаржений судовий акт скасувати з підстав, зазначених у

скарзі, та прийняти новий - про задоволення заявлених позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає,  що має місце неправильне застосування норм

матеріального права:

- судом не взято до уваги, що підставою виникнення цивільних прав

та обов"язків в даному випадку є судові рішення про зміну правовідносин,

заснованих на цивільно-правових договорах;

- сума основного боргу утворилась внаслідок невиконання

відповідачем грошового зобов"язання з оплати продукції, яку він отримав у

рамках виконання господарських договорів, укладених з позивачем;

- постанова апеляційного суду від 14.12.2004 р. у справі №4/160-04

стосувалась правовідносин, заснованих не на цивільно-правовому, а на

господарському договорі, у зв"язку із чим застосування до даної ситуації

положень п.5 ст.11 ЦК України не відповідає вимогам чинного законодавства;

- у відповідності до положень п.4 ч.2 ст.5 ЦК України в даному

випадку підставою виникнення цивільних прав та обов"язків є юридичний факт

- постанова суду апеляційної інстанції, з дати прийняття якої у відповідача

виник обов"язок виконати грошове зобов"язання, а у позивача виникло

право вимагати виконання даного зобов"язання або відмовитись від нього;

- чинне законодавство не передбачає припинення матеріальних

правовідносин у зв"язку із зверненням з позовом до суду;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з

дня набрання законної сили рішенням суду про стягнення суми боргу за

невиконання  грошового зобов'язання  до моменту його виконання припиняється

нарахування  інфляційних  та  3%

річних за прострочення виконання даного зобов'язання;

- недоречними є посилання суду на те, що обов"язковість

виконання судових рішень та відповідальність за їх невиконання передбачені

Конституцією України, ЦПК України, ГПК України КУпАП, КК України та іншими

нормативними актами, що не є актами цивільного законодавства.

Представник відповідача в засіданні суду  проти доводів й вимог скарги заперечив,

вважаючи оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без

змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач не скористався встановленим ч.1 ст.96 ГПК України

правом надіслання письмового відзиву на скаргу.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду

рішення місцевого господарського суду ( ч.2 ст.96 ГПК України ).

Позивач у засідання суду не з"явився, у листі від 26.11.2008

р. заявив клопотання про перегляд справи за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та

обговоривши  доводи апеляційної скарги,

вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку  обставин справи  та повноту їх встановлення, дослідивши правильність  застосування 

судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права при прийнятті оскарженого рішення, суд

вважає, що апеляційна  скарга підлягає

частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що в грудні 2007 року суб'єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Вінницької

області з позовом до Стрижавської виправної колонії № 81 Управління Державного

департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області про стягнення

9969,03 грн. інфляційних, 3% річних (а. спр.2,3).

В обґрунтування вказаних вимог зазначав, що на виконання постанови

Житомирського апеляційного господарського суду у справі №4/160-04 було видано

наказ про стягнення з відповідача на користь позивача 17226,80 грн. основного

боргу, 790,74 грн. інфляційних, 123,18 грн. 3% річних та 229,10 грн. судових

витрат. Проте  відповідач рішення суду не

виконав, а тому він повинен відшкодувати позивачу збитки, завдані інфляційними

втратами та збитки у вигляді 3% річних.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від

14.12.2007 р. порушено провадження у справі №12/380-07 (а.спр.1).

У заяві про збільшення розміру позовних вимог від 11.02.2008

р.  позивач просив стягнути з відповідача

8 611, 39 грн. інфляційних, 1 698,00 грн. 3% річних, судові витрати по сплаті

державного мита й послуг з інформаційно- технічного забезпечення судового

процесу, а також 1000,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката (а.спр.41,42).

Розглянувши по суті уточнені позовні вимоги, господарський   суд  

Вінницької  області своїм рішенням

від 14.02.2008 року ( як вже зазначалось ) у задоволенні позову відмовив

(а.спр. 70,71).

При цьому, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що

відносини щодо виконання судового рішення не підпадають під дію Цивільного

кодексу України, а тому не є підставою для нарахування штрафних санкцій за

порушення грошового зобов'язання.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від          24.04.2008 року (а.спр.87-89) рішення

місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про часткове

задоволення позову.

Стягнуто з  Стрижавської

виправної колонії № 81 Управління Державного департаменту України з питань

виконання покарань у Вінницькій області 1547,58 грн. 3% річних, 7769,28 грн.

інфляційних втрат, 1000 грн. витрат на послуги адвоката та 272,74 грн. судових

витрат з державного мита й інформаційно-технічного забезпечення судового

процесу.

Підставою для часткового задоволення позову є висновок

апеляційного господарського суду про те, що прийняття судом рішення про

стягнення боргу не припиняє зобов'язання, а неможливість виконання боржником

грошового зобов'язання не звільняє останнього від відповідальності.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2008 р. у

справі №12/380-07 касаційну скаргу задоволено частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від

24.04.2008 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної

інстанції                   (

а.спр.114-116 ).

Суд касаційної інстанції з посиланням на роз'яснення Пленуму

Верховного суду України, викладені у Постанові від 29.12.1976 № 11 "Про

судове рішення" зазначив, зокрема, що мотивувальна частина рішення повинна

містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну

оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при

задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші

докази, суд має це обґрунтувати. Проте постанова Житомирського апеляційного

господарського суду не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки

судом не зроблено розрахунків, з яких він виходив при стягненні інфляційних

втрат та 3% річних, що не дає можливості перевірити правомірність такого

стягнення. Крім того, апеляційним господарським судом не враховано положення

ст.49 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою державне

мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, ВГСУ вказав, що апеляційний господарський дійшов до правильного

висновку про те, що зобов'язання не припиняється в зв'язку з прийняттям судом

рішення про стягнення боргу, а тому нарахування штрафних санкцій за невиконання

грошового зобов'язання продовжується до його повного виконання.

Апеляційний суд з врахуванням вказівок ВГСУ переглянув справу по

суті та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на

таке.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на

користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу,

надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор

має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею  11 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України

підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші

правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків

є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не

передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та

обов'язки.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно з накладними №12 від

11.05.2001р., №31 від 29.06.2001р., №31 від 01.04.2002р., №27 від 10.05.2002р.,

№45 від 31.05.2002р., №44 від 04.07.2002р., через своїх представників, що діяли

на підставі довіреностей, відповідач одержав від позивача рибопродукти на суму

17226,80 грн.

Непроведення розрахунків за отриману продукцію зумовило звернення

підприємця ОСОБА_2 із відповідним позовом до господарського суду.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.07.2004р. у

справі №4/160-04 стягнуто з Стрижавської 

виправної  колонії №81 Управління

Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій

області на користь позивача 12906,80 грн. боргу, 558,30 грн. втрат від

інфляції, 86,78 грн. річних, 593,81 грн. судових витрат. У вимогах про

стягнення 4326,30 грн. боргу, 271,64 грн. інфляційних нарахувань та 36,44

грн.-3% річних відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду  від 14.12.2004р. вказаний судовий акт

змінено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 17226,80 грн. боргу,

790,74 грн. інфляційних,  23,18 грн.

річних,181,40 грн. витрат по сплаті державного мита та           117,70 грн. витрат на інформаційно -

технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. В

решті рішення  суду залишено без змін.

Копії рішення й постанови у вказаній вище справі містяться на

а.7-14 справи №12/380-07; засвідчені канцеляріями відповідних судів примірники

оглянуто в засіданні апеляційного суду .

На виконання постанови апеляційного суду у справі №4/160-04

господарським судом Вінницької області виданий наказ від 29.12.2004 року.

15.01.2008р. року виконавчою службою відкрито виконавче

провадження за наказом 4/160-04, про що винесена відповідна постанова.

Як зазначено у постанові державного виконавця боржнику встановлено

строк для добровільного виконання судового рішення - 21.01.2008р. ( матеріали

виконавчого провадження містяться на а.спр. 52-58 ).

Однак відповідач розрахунків з позивачем не провів.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного

цивільного законодавства, позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з

відповідача 8316,35 грн. інфляційних втрат та 1652,68 грн. - 3 % річних.

Як зазначалось раніше, в ході розгляду справи позивач збільшив

розмір позовних вимог, заявивши до стягнення 8611,39 грн. інфляційних нарахувань,        1698,00 грн. - 3% річних за період з

14.12.2004 р. по 09.01.2008 р. та 1000,00 грн. витрат по оплаті послуг

адвоката  (а.спр.41,42). 

За повідомленням позивача, на виконання постанови апеляційного

суду у справі №4/160-04 відповідач 09.01.2008 р. перерахував на розрахунковий

рахунок позивача кошти у розмірі 18 439,82 грн., у т.ч. основну

заборгованість.  Вказане підтверджується

банківською випискою (а.спр.51).

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу УРСР (чинної на момент

виникнення спірних правовідносин), статті 526 Цивільного кодексу України (яка в

силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу підлягає

застосуванню) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений

строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог  - відповідно до звичаїв ділового обороту або

інших вимог, що звичайно ставляться.

Судова колегія наголошує, що діюче законодавство не пов'язує

припинення зобов'язання із наявністю судового рішення чи відкриття провадження

по його примусовому виконанню.

Згідно зі статтею  599

Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним

належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України належним є

виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та інших актів

цивільного законодавства. У разі якщо зобов'язання виконано не належним чином,

то воно не припиняється, а на сторону, яка допустила неналежне виконання,

покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені

статтею  625 Цивільного кодексу України

(статтею  214 Цивільного кодексу УРСР).

А відтак, колегія суддів, встановивши на підставі наданих

позивачем доказів наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання,

що зумовлює відповідні наслідки у вигляді нарахування інфляційних втрат та

річних, дійшла  висновку про часткове

задоволення заявлених позовних вимог.

Глава 50 Цивільного кодексу України регулює підстави припинення

зобов'язання. Такими підставами, в тому числі є його виконання, проведене

належним чином.

Прийняття судом рішення про стягнення боргу не припиняє

зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник   не  

звільняється   від   відповідальності    за неможливість виконання ним грошового

зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на

вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого  індексу інфляції за весь

час прострочення,  а також три проценти

річних  від  простроченої 

суми,  якщо  інший 

розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія наголошує, що суд першої інстанції дійшов

помилкового висновку про те, що з дня набрання законної сили рішенням суду про

стягнення суми боргу за невиконання 

грошового зобов'язання  до моменту

його виконання припиняється нарахування 

інфляційних  та  3% річних за прострочення виконання  зобов'язання.

Недоречними є посилання суду на те, що обов"язковість

виконання судових рішень та відповідальність за їх невиконання передбачені

Конституцією України, ЦПК України, ГПК України КУпАП, КК України та іншими

нормативними актами, що не є актами цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що по суті позовні вимоги є обґрунтованими

(суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протилежне), однак не

погоджується з їх розміром.

За розрахунком апеляційного суду за період з 14.12.2004 р. (дата

прийняття постанови апеляційного суду у справі №4/160-04) по 09.01.2008 р. (

дата перерахування відповідачем на розрахунковий рахунок позивача коштів у сумі

18439,82 грн., у т.ч. основного боргу ) 3% річних складають 1 587,23 грн.

Розрахунок проведено із суми боргу 17 226,80 грн.  за формулою : сума боргу :100% х 3% : 365

днів х кількість днів (1121 ).

Саме у вказаній сумі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають

задоволенню.

В частині стягнення 110,77 грн. 3% річних у позові слід відмовити.

За розрахунком апеляційного суду за період грудень 2004 р. -

грудень 2007 р. із суми боргу 17 226,80 грн. інфляційні складають 8 106,12 грн.  (індекс інфляції за вказаний період -

147,0547199; сума боргу з врахуванням індексу інфляції становить      25 333,12 грн., а інфляційні : 25 333,12

грн. - 17 226,80 грн. = 8 106,12 грн. ). Інфляційні розраховано  з врахуванням листа ВСУ №62-97р від 03.04.1997

р. та таблиці індексів інфляції.

Саме у вказаній сумі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають

задоволенню.

В частині стягнення 505,27 грн. інфляційних у позові слід

відмовити.

Як вже зазначалось, позивач у заяві про збільшення позовних вимог

просив стягнути з відповідача 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

З цього приводу слід зазначити таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України

передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В

контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи

підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною,

котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними

фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального

кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються

у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", а згідно зі

ст.12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової

угоди між  громадянином чи юридичною

особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону

України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути

громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю

юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити,

одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв

Присягу адвоката України.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні

витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами

відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт

надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг

адвоката, позивач долучив до матеріалів справи копії угоди про надання правової

допомоги від 01.12.2007р., акту №1 від 07.02.2008р. прийому - передачі наданих

послуг, квитанції про отримання адвокатом Балтаком Д.О. гонорару у розмірі

1000,00 грн. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №558

від 29.10.2007р. (копії вказаних документів містяться на а.спр.62-65; оригінали

оглянуто в засіданні апеляційного суду).

Відповідно до ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за

проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані

з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при

відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві

сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню,

судові витрати на оплату послуг адвоката покладаються на обидві сторони

пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача слід стягнути на користь позивача 934,42 грн. витрат

на оплату послуг адвоката.

Крім того, з врахуванням приписів ст.49 ГПК України з відповідача

слід стягнути на користь позивача 95,90 грн. витрат з державного мита та 110,94

грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що рішення суду першої

інстанції  підлягає скасуванню в частині

відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення           8 106,12 грн. інфляційних та 1

587,23 грн. 3 % річних як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм

матеріального права. 

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі позивач просив скасувати

рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а позовні вимоги

підлягають частковому    задоволенню,

апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

  Керуючись ст.ст.

101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_2

ОСОБА_2, м.Вінниця задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 14 лютого

2008 року у справі №12/380-07 скасувати в частині відмови в задоволенні

позовних вимог про стягнення 1587 грн. 23 коп. 

3% річних та 8106 грн. 12 коп. 

інфляційних .

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В

іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду викласти в такій редакції:

" Позов задовольнити частково.

 Стягнути з  Стрижавської виправної колонії №81 Управління

Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій

області                                (

Вінницька область, Вінницький район смт.Стрижавка, вул. Алеї,30, код

08679600)  на користь Суб'єкта

підприємницької діяльностіОСОБА_2 ОСОБА_2 (м.Вінниця, вул.Пушкіна, 21/16,

ідентифікаційний код 2822205995)  1587

грн. 23 коп. - 3% річних, 8106 грн. 12 коп. - інфляційних, 934,42 грн. витрат

на послуги адвоката,                     

95,90 грн. витрат з державного мита, 110,94 грн. витрат за

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 В решті позову відмовити.

"

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити

господарському суду Вінницької області.

4. Справу № 12/380-07 повернути до господарського суду Вінницької

області. 

Головуючий

- суддя:                                   

                          Зарудяна

Л.О.

 судді:

Вечірко І.О 

       Ляхевич А.А. 

Віддрук.

4 прим.:

------------------------

1

- до справи

2,3

- сторонам

4

- в наряд