Рішення

від 26.09.2013 по справі 1625-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.2013Справа №5002-11/ 1625-2012

За позовом Заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі

1. Державного підприємства "Лівадія";

2. Міністерства аграрної політики та продовольства України

до відповідачів:

1. Лівадійської селищної ради;

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсними рішень та договору

Суддя Потопальський С.С.

Представники:

від позивача - Державного підприємства "Лівадія"- Коваленко О.О., довіреність № б/н від 02.04.2013, представник;

від позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України - не з`явився;

від відповідача - Лівадійської селищної ради - не з`явився;

від відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1- ОСОБА_5., довіреність № б/н від 15.06.2012, представник;

від прокуратури - Провотар Т.В., службове посвідчення від 11.12.2012, старший прокурор відділу прокур;

СУТЬ СПОРУ : Заступник прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державного підприємства «Лівадія» в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Лівадійської селищної ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 24 від 27.12.2007 «Про перевід в землі запасу Лівадійської селищної ради земельної ділянки, площею 0,05 га за адресою: смт.Лівадія, район санаторія «Россия», з землекористування ДП «Лівалія»;

- визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради №125 від 21.08.2008, 25 сесії 5 скликання Лівадійської селищної ради „Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування курортного готелю за адресою: АДРЕСА_1 на землях Лівадійської селищної Ради.

Також, прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: смт. Лівадія, район санаторія «Россия» (кадастровий номер 0111947900:01:001:0238), укладений між Лівадійської селищною радою та ФОП ОСОБА_1

Позовні вимоги, з посиланнями на приписи статтей 116, 152 Земельного кодексу України мотивовані тим, що прийняттям зазначених рішень Лівадійською селищною радою здійснено розпорядження земельною ділянкою, яка віднесена до державної власності, та вона неправомірно передана фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі укладеного договору оренди.

Розпорядженням голови Господарського суду Автономної Республіки Крим №107 від 11.03.2013 у зв'язку із знаходженням судді Іщенко І.А. на лікарняному, справу передано до провадження судді Потопальського С.С.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 судом призначалась судова земельно-технічна експертиза, проведення якої доручалось Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз.

24.08.13 року до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку по земельно-технічній експертизі від 19.07.2013 №1029 у зв`язку з ненаданням необхідних документів, а саме: викопіювання з державно-кадастрового плану смт. Лівадія з нанесенням на неї спірної земельної ділянки, на яку Державному підприємству «Лівадія» виданий державний акт на право постійного користування серії ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999 та заповнений каталог координат меж земельної ділянки ДП «Лівадія», на яку виданий державний акт на постійне користуванні серії ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999.

Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 проти позову заперечував по мотивам, вказаним у відзивах на позов, основні з яких ґрунтуються на тому, що позивачем не надано документів які свідчать, що спірна земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки що належить ДП «Лівадія».

Також, відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в судовому засіданні надано клопотання про застосування строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін та прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України "Про перейменування державних підприємств" від 26 грудня 2005 року № 757 перейменоване Державне підприємство радгосп-завод "Лівадія" на Державне підприємство "Лівадія", (далі ДП «Лівадія»), яке є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП радгоспу-заводу "Лівадія". Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Земельна ділянка, площею 181,92 га перебувала у постійному користуванні радгосп-заводу "Лівадія" на підставі рішення Лівадійської селищної Ради народних депутатів від 25.06.1998 року № 18, про що радгоспу-заводу "Лівадія" видано державний акт серії ІІ-КМ № 002298 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1, а.с. 13-15).

27.12.2007 на 5 сесії 5 скликання Лівадійська селищна рада прийняла рішення №24 (а.с. 7 т. 1), яким:

пунктом 1 - затверджена технічна документація з упорядкування землекористування державного підприємства "Лівадія" у зв'язку з зміною цільового призначення земельної ділянки та перевід його в землі запасу Лівадійської селищної Ради, розташованого за адресою: м.Ялта, смт.Лівадія, район санаторія «Россия»,

пунктом 2 - припинено право користування вказаним державним підприємством частиною земельної ділянки площею 0,0500 га, розташованого за адресою: м.Ялта, смт.Лівадія, район санаторія «Россія», переведена вказана ділянка в землі запасу Лівадійської селищної Ради в межах населеного пункту смт.Лівадія, (землі не передані у власність та не надані у користування, рядок 12.3, шифр 96 форми 6 зем.). Зобов`язано ДП «Лівадія» внести відповідні зміни в державний акт на право постійного користування землею II-КМ № 002298 від 06.12.1999.

Рішенням № 125 від 21.08.2008, 25 сесії 5 скликання Лівадійської селищної ради „Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування курортного готелю за адресою: АДРЕСА_1 на землях Лівадійської селищної Ради, (т.1, а.с.16-17).

21 жовтня 2008 року між Лівадійською селищною радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0500 га (кадастровий номер 0111947900:01:001:0238) в тому числі класифікація угідь земельної ділянки «землі Лівадійської селищної Ради, не передані у власність та не надані в користування в межах населеного пункту» (рядок 12.3 шифр 96 форми 6 - зем.), по угіддям - «забудовані землі», в тому числі житлова забудова одно- та двоповерхова» (графи 34, 35 форми 6-зем.)

Строк дії договору визначений у розділі 3 договору та складає 49 років.

Згідно пункту 6.1 договору надання земельної ділянки в оренду здійснюється відповідно розробленому проекту відведення земельної ділянки.

Звертаючись із позовом, прокурор посилається на відсутність у Лівадійської селищної ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки вона знаходиться у межах ділянки, наданої у постійне користування державному підприємству радгосп-заводу „Лівадія", тобто є державною власністю.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Предметом доказування у даній справі, зокрема, є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо надання в оренду земельної ділянки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" унормовані підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності , мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що позивачами у судовому процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Норми матеріального права також передбачають захист тільки порушених або оспорюваних прав.

Так, статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Вказані положення кореспондуються з положеннями частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, згідно з якою правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 року № 02-5/35 підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Тобто, обставини щодо фактичного існування порушення прав або законного інтересу особи, яка звернулась із позовом, мають бути з'ясовані господарським судом під час здійснення провадження у відповідній справі.

Проте, суд вважає, що прокурором та позивачами по справі не доведено порушення як норм законодавства, так і прав державного підприємства "Лівадія" при виділенні та передачі в оренду спірної земельної ділянки відповідачу, з огляду на наступне.

Стосовно з'ясування питання щодо місця розташування спірної земельної ділянки, судом у справі було призначено судову землевпорядну експертизу на вирішення якої поставлено питання:

- чи входить земельна ділянка площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, район санаторія "Россия" кадастровий номер 0111947900:01:001:0238, яка рішенням Лівадійської селищної ради №125 від 21.08.2008 передана в оренду ФОП ОСОБА_1 в межі земель ДП "Лівадія" згідно Державного акту ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999 ;

- чи співпадають межі земельної ділянки площею 0,0500 га, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, район санаторія "Россия" кадастровий номер 0111947900:01:001:0238, яка рішенням Лівадійської селищної ради №125 від 21.08.2008 передана в оренду ФОП ОСОБА_1 із межами земельної ділянки, яку було переведено із землекористування ДП "Лівадія" до земель запасу Лівадійської селищної ради згідно рішення Лівадійської селищної ради №24 від 27.12.2007 .

Відповідь на це питання, згідно повідомлення судової будівельно-технічної експертизи від 19.07.2013 № 1029, експертами надана не була у зв'язку з відсутністю повної технічної документації на земельну ділянку, викопіювання з державно-кадастрового плану смт. Лівадія з нанесенням на неї спірної земельної ділянки, на яку Державному підприємству «Лівадія» виданий державний акт на право постійного користування серії ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999 та заповнений каталог координат меж земельної ділянки ДП «Лівадія», на яку виданий державний акт на постійне користуванні серії ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999.

Тобто, належні докази того, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах ділянки, наданій у користування правопередника державного підприємства «Лівадія», прокурором та позивачами, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України надані суду не були.

Факт накладення спірних земельних ділянок судом також не встановлений.

Цей факт, згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, повинен бути підтверджений певними способами доказування, а саме: проектами землеустрою, даними Державного земельного кадастру, що слідує зі статей 51, 29 Закону України "Про землеустрій", статей 193-197 Земельного кодексу України, які передбачають, що для створення нових землекористувань та для впорядкування існуючих землекористувань складаються проекти землеустрою, які включають в себе текстові та графічні матеріали, а складова частина Державного земельного кадастру - кадастрова зйомка, це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості.

Проте, як встановлено судом, експертною установою не виявилось можливим встановити факт накладення земельних ділянок.

Крім того, згідно з листом Управління Держземагенства у м.Ялта Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим від 12.06.2013 року (том 2 а.с. 98) каталог координат земельної ділянки, наданої у постійне користування державному підприємству "Лівадія", не значиться.

Таким чином, відсутність доказів виносу меж земельної ділянки в натуру державного підприємства "Лівадія" виключає можливість у судовому порядку довести факт накладання спірних земельних ділянок і, як наслідок, довести незаконність оскаржених рішень Лівадійської селищної ради.

Отже, ані прокурором, ані позивачами по справі не доведено, що спірна земельна ділянка, надана фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, знаходиться у користуванні державного підприємства "Лівадія" та входить у межі земельної ділянки, на яку виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КМ №002298 від 06.12.1999

Викладене, дозволяє зробити висновок, що оскаржене рішення органу місцевого самоврядування не порушує права державного підприємства "Лівадія", за захистом яких був поданий позов.

Окрім того слід зазначити, що відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 письмово заявлено про застосування строку позовної даності.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України (з змінами) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 цього Кодексу передбачає тривалість загальної позовної давності - три роки.

Наслідками спливу позовної давності, відповідно до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, є відмова судом у позові.

Перебіг позовної давності регулюється статтею 261 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що цей перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 16 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (з змінами) сесії ради проводяться гласно.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування або у недержавних друкованих засобах масової інформації па підставі укладених угод між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації».

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Тобто, рішення Лівадійської селищної ради № 24 від 27.12.2007 та №125 від 21.08.2008 підлягали такому обов'язковому опублікуванню, а отже перебували у вільному та необмеженому доступі.

За таких умов, вищевказане рішення було опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Окрім того, спірна земельна надана в користування для будівництва та обслуговування курортного готелю. Як зазначає відповідач протягом часу користування на цій земельній ділянці велись будівельні роботи та збудовано новий об'єкт нерухомості, тому позивачі могли та повинні бути обізнані про порушення своїх прав.

Доводи прокурора про те, що йому не було відомо про прийняте місцевою радою рішення та укладення договору не може вплинути на перебіг позовної давності тому, що прокурор не є позивачем, а строк позовної давності є строком для захисту цивільних прав позивачів.

Отже, посилання прокуратури па те, що вони довідались про паче б то незаконно прийняте рішення під час проведення перевірки у 2013 ропі, є юридично неспроможними.

Також наведена позиція прокурора не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (ст.З 1ЦК Україпи), адже в такому разі кожна дія органу прокуратури або позивача (порушення наглядового провадження, порушення оперативпо-розшукової справи, порушення кримінальної справи чи просто проведення перевірки, тощо) могла б вважатись початком перебігу строку позовної давності, що призвело б до того, що і строки позовної давності фактично не були б у цих випадках обмежені.

Станом на час подання цієї позовної заяви, позовні вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про розпорядження земельною ділянкою державного підприємства не віднесені законом до вимог, на які позовна давність не поширюється, що слідує з статті 268 Цивільного кодексу України. Хоча відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України до 15 січня 2012 року позовна давність на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, не поширювалася. Однак Законом України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року (який 14 січня 2012 року був опублікований в газеті "Голос України" № 6 та набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування) пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України виключений.

Враховуючи всі вищевикладені обставини в їх сукупності господарський суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають,

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.09.2013 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя С.С. Потопальський