Постанова

від 20.12.2006 по справі 1/188пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/188пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 грудня 2006 р.                                                                                   № 1/188пн  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

          Бенедисюка І.М.,

Самусенко С.С.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Орендного підприємства "Квант", м. Донецьк, на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 жовтня  2006 року у справі № 1/188пн Господарського суду Донецької області за позовом Орендного підприємства "Квант", м. Донецьк, до Державного підприємства "Науково-технічний центр проблем енергозбереження", м. Донецьк, про встановлення сервітуту та зобов'язання укласти договір на сервітут та послуги,

за участю представників:

позивача –ОП "Квант" –Кольчик І.К. (дов. № 01-256 від 19.12.2006 р.);

відповідача –директор ДП "Науково-технічний центр проблем енергозбереження" –Жуков Ю.П.;

встановив:

У червні 2006 року позивач –Орендне підприємство "Квант" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Державного підприємства "Науково-технічний центр проблем енергозбереження" про встановлення сервітуту та зобов'язання укласти договір на сервітут та послуги.

Вказував, що на підставі договору купівлі-продажу державного майна № 1324 від 12.12.1995 року., акту прийому-передачі державного майна від 23.02.1996 р., свідотства про власність, технічного паспорту він є власником нежитлового приміщення: підвалу, першого, другого поверхів із переходом корпусу № 3 будівлі № 2 по пр. Гурова м. Донецьк. Приміщення третього, четвертого та шостого поверхів корпусу № 3 будівлі № 2 за вказаною адресою належать відповідачу на праві повного господарського відання.

Посилаючись на те, що відповідач користується нерухомістю позивача для проходу до місця знаходження нежитлового приміщення на третьому, четвертому і шостому поверхах будівлі, що завдає позивачу значні незручності та витрати, позивач просить примусити Державне підприємство "Науково-технічний центр проблем енергозбереження" укласти договір на сервітут та послуги з Орендним підприємством "Квант".

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25 липня 2006 року (суддя Азарова З.П.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 9 жовтня  2006 року у справі № 1/188пн (колегія суддів у складі: М'ясищева А.М. –головуючого, Акулової Н.В., Гези Т.Д.) рішення господарського суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно ч. 3 ст. 402 ЦК України до суду має право звертатися за встановленням сервітуту особа, яка вимагає встановлення права користування чужим майном, а саме, відповідач, який для користування своїм майном повинен користуватися майном позивача, але з таким позовом відповідач до суду не звертався.

У касаційній скарзі Орендне підприємство "Квант" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року у даній справі з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Орендного підприємства "Квант".

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу державного майна № 1324 від 12.12.1995 року, укладеного між Орендним підприємством “Квант” та Донецьким регіональним відділенням Фонду Державного майна України, акту приймання-передачі державного майна від 23.03.1996 року, позивач набув право власності на нежитлове приміщення: підвал, перший та другий поверхи із переходом корпусу № 3 будівлі № 2, розташованої за адресою: м. Донецьк, проспект Гурова.

Приміщення третього, четвертого та шостого поверхів корпусу № 3 вищевказаної будівлі належать державному підприємству “Науково-технічний центр проблем енергозбереження” м. Донецьк.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Державне підприємство "Науково-технічний центр проблем енергозбереження", користується нерухомістю позивача для проходу до місця знаходження нежитлового приміщення на третьому, четвертому і шостому поверхах будівлі.

З метою зменшення витрат на утримання приміщення, власником якого є позивач, та яким в тому числі користується відповідач, Орендне підприємство “Квант” направило відповідачу проект договору на сервітут та надання послуг № 47-ПУ/2006 від 18.04.2006 року, від підписання якого останній відмовився.

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном  (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Пунктом 3 статті 402 ЦК України встановлено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Державне підприємство “Науково-технічний центр проблем енергозбереження” з позовом про встановлення сервітуту на майно, яке належить позивачу до господарського суду не зверталося.

За таких обставин суд першої інстанції з яким погодився апеляційний господарський суд дійшли обгрунтованого висновку, що встановлення сервітуту необхідно для користування чужим майном, а оскільки позивач звернувся із вимогою встановити порядок користування власним майном, то згідно ст. 4 Закону України “Про власність” Орендне підприємство “Квант” має право само встановити обмеження для себе щодо користування своїм майном або надати таке право іншій особі у тому числі і відповідачу.

Також обгрунтованим і таким, що відповідає обставинам справи є висновок судів попередніх інстанцій про те, що зміст проекту договору наданого позивачем не містить обсяг прав сервітуарія щодо обмеження користування чужим майном, а лише визначає порядок розподілу витрат на користування приміщення позивача, а саме: хол, коридор, сходи поміж 1 та 2 поверхами будівлі і не є сервітутом в розумінні ст. 401 Цивільного Кодексу України. Тому договір надання послуг укладається у встановленому порядку і не може розглядатися в межах встановленого сервітуту.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним судами обставинам справи такою, що грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Твердження касаційної скарги про те, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 9 жовтня  2006 року у справі № 1/188пн необгрунтована та прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, до уваги не беруться та спростовуються вищевикладеним.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що оскільки Цивільний кодекс України не містить конкретного визначення поняття особи, яка вимагає встановлення сервітуту щодо своєї власності, то апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що з позовом про встановлення сервітуту на майно, яке належить позивачу, має право звертатись тільки відповідач, не заслуговують на увагу, зводяться до неправильного тлумачення норм права та не спростовують викладених в судових рішеннях мотивованих висновків про відмову у задоволені позовних вимог.

З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Орендного підприємства "Квант" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 жовтня  2006 року у справі № 1/188пн залишити без змін.

Судді:                                                                              І.М. Бенедисюк

                                                                                              С.С. Самусенко

                                                                                                  Н.Г. Дунаєвська