Постанова

від 21.12.2006 по справі 20-2/028

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-2/028

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 грудня 2006 р.                                                                                   № 20-2/028  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (далі Товариство)

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду

від19.10.06

у справі№ 20-2/028

господарського судуміста Севастополя

за позовомТовариства

доНахімовської районної державної адміністрації міста Севастополя (далі Райдержадміністрація),

управління праці та соціального захисту населення Нахімовської районної державної адміністрації міста Севастополя (далі Управління праці Райдержадміністрації),

фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації (далі Фінуправління Міськдержадміністрації),

управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації (далі Управління праці Міськдержадміністрації)

простягнення 361 344,42 грн.

В засіданні взяли участь представники

- позивача: Ребчук І.С. (за дов. № 3782 від 16.12.05);

- відповідачів:Райдержадміністрації:Терентьєва М.Є. (за дов. № 3573/07 від 13.12.06);

Управління праці Райдержадміністрації:Поплавська Г.І. (за доі. № 4144 від 18.12.06);

Фінуправління Міськдержадміністрації:не з'явилися;

Управління праці Міськдержадміністрації:не з'явилися.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 21.12.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 01.06.06 господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

З Райдержадміністрації на користь Товариства стягнуто заборгованість в сумі 55 171,04 грн. (180,00 грн. – оплата за встановлення телефонів,

50 454,86 грн. –абонентська плата без похвилинного обліку, 4 536,18 грн. –абонентська плата з похвилинним обліком), а також витрати по сплаті державного мита в сумі 886,34 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 28,94 грн.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі

27 225,67 грн. з яких 2 696,00 грн. –оплата за встановлення телефонів,

24 529,67 грн. –абонентська плата без похвилинного обліку, провадження у справі припинено.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариству відмовлено.

Постановою від 19.10.06 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Маслової З.Д., суддів –Котлярової О.Л., Антонової І.В.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 01.06.06 господарського суду міста Севастополя без змін.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що сума заборгованості, яка складається з оплати за секунду розмови, що перевищує 10 500 секунд, не підпадає під поняття "абонентської плати" в розумінні ст. 1 Закону України "Про телекомунікації", і залежить від факту отримання послуг, тому не підлягає оплаті на пільгових умовах.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 19.10.06 Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 01.06.06 господарського суду міста Севастополя в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по абонентській платі з почасовим обліком тривалості місцевих телефонних розмов у розмірі 253 520,70 грн. змінити, стягнувши з Райдержадміністрації заборгованість по відшкодуванню витрат, що понесені Товариством в результаті надання телекомунікаційних послуг громадянам на пільгових умовах, в сумі 50 454,86 грн. –по абонентській платі без почасового обліку тривалості місцевих телефонних розмов, та

258 056,88 грн. –по абонентській платі з почасовим обліком тривалості місцевих телефонних розмов.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає, що висновки попередніх судових інстанцій суперечать ст. 21 Закону України "Про зв'язок", ст. 66 Закону України "Про телекомунікації" та п. 5 Граничних тарифів на основні послуги електрозв'язку, затверджених Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації № 120 від 07.06.02.

Також, скаржник зазначає, що судові інстанції при винесенні оскаржених судових актів не взяли до уваги роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, викладені в листі № 031/1836-4 від 13.07.05 та безпідставно ототожнили поняття абонентської плати, викладене в ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" з постійною величиною, що складається з 10 500 нетарифікованих секунд загальної тривалості місцевих розмов.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Управління праці Райдержадміністрації щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить у задоволенні вимог Товариства відмовити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, Товариство відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про зв'язок" від 16.05.95 № 160/95-ВР (далі Закон № 160/95-ВР), який діяв до 23.12.03, та ст. 62 Закону України "Про телекомунікації" від 18.11.03

№ 1280-ІV (далі Закон № 1280-ІV) в період з 01.05.02 по 01.04.06 надавав послуги зв'язку громадянам, що проживають в Нахімовському районі міста Севастополя та користуються пільгами по оплаті наданих послуг.

Так, на підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що 01.05.03 між Райдержадміністрацією та Товариством укладено угоду про надання послуг окремим категоріям громадян, які мають пільги по їх сплаті (далі Договір). При цьому встановлено, що цей Договір набрав чинності з дня підписання та на день прийняття оскаржених рішень є діючим.

Судовими інстанціями встановлено, що згідно п. 1.1 Договору Райдержадміністрація зобов'язалася відшкодовувати другій стороні витрати, понесені у зв'язку з наданням послуг електрозв'язку, а саме: по установці квартирних телефонів, додаткових (будівельних) робіт по телефонізації житлових будинків, по абонентній платі за користування телефоном громадянами, що користуються пільгами при оплаті наданих послуг на підставі діючих і таких що вводяться нормативно-правових документів з питань надання пільг за послуги електрозв'язку.

Судовими інстанціями встановлено, що в п. 1.3 Договору сторони визначили, що фінансування здійснюється через головного розпорядника коштів –Управління праці Райдержадміністрації та районний фінансовий орган Нахімовського району м.Севастополя на підставі щомісячних (встановленого зразку) відомостей про розрахунки пільгової вартості послуг отриманих від Товариства.

Також встановлено, що у п. 2.2.3 Договору сторони передбачили, що обов'язок проведення розрахунків з Товариством покладається на Райдержадміністрацією.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що Товариством зобов'язання за договором виконувались, але оплата за надані послуги перераховувалась не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з 01.02.03 по 01.04.06 виникла заборгованість у сумі 335 917,41 грн., з яких 2 876,00 грн. –плата за встановлення телефонів, 74 984,53 грн. плата без похвилинного обліку та 258 056,88 грн. –абонентна плата з похвилинним обліком.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку встановлено, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції Райдержадміністрація сплатила суму заборгованості за встановлення телефонів у сумі 2 696,00 грн. та за фіксованою абонентською платою у сумі 24 529,67 грн., у зв'язку з чим, оскільки у вказаній частині позовних вимог відсутній предмет спору, місцевим судом провадження по справі в цій частині припинено на підставі п. 1 ч. 1

ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні спору по суті судовими інстанціями встановлено, що оспорювана Товариством сума заборгованості по відшкодуванню витрат, які понесені підприємством зв'язку в результаті надання послуг на пільгових умовах, складається з розрахунку посекундної оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості щодо окремих категорій населення, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 № 796-XII (далі Закон № 796-XII ), "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.93 № 3721-XII (далі Закон № 3721-XII).

Попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи встановлено, що до 01.01.03 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів було Фінуправління Міськдержадміністрації, а з 01.01.03 –Управління праці Райдержадміністрації, у зв'язку з чим 23.01.03 Фінуправління Міськдержадміністрації передало заборгованість по пільгах перед Товариством Управлінню праці Райдержадміністарції станом на 01.01.03 тільки по абонплаті без почасового урахування місцевих телефонних розмов в сумі 161,852 тис. грн, яка була прийнята до відшкодування і повністю профінансована в 2003 році.

Також, судовими інстанціями встановлено, що в 2003 році Міськдержадміністрацією на фінансування витрат по статті витрат "інші пільги" було передбачено бюджетом 1 107,2 тис. грн., та профінансовано в сумі 1 133,516 тис. грн., з них: витрати Товариства за 2003 рік, що приймаються Управлінням праці Райдержадміністрації до відшкодування склали 324,990 тис. грн., касова витрата по фінансуванню витрат підприємства з урахуванням погашення кредиторської заборгованості, що утворилася станом на 01.01.03 склала 437,046 тис. грн., а кредиторська заборгованість, що утворилися станом на 01.01.04 перед Товариством в сумі 49,796 тис. грн. погашена повністю в 2004 році.

Вирішуючи спір судові інстанції встановили, що в 2004 році на фінансування витрат по статті витрат "інші пільги" було передбачено бюджетом 488,820 тис. грн., у тому числі на послуги зв'язку 485,520 тис. грн., профінансовано по "інших пільгах" в сумі 382,770 тис. грн., у тому числі послуги зв'язку –360,997 тис. грн., з них: витрати Товариства за 2004 рік, що приймаються Управлінням праці до відшкодування склали 317,419 тис. грн., касова витрата склала 353,025 тис. грн., кредиторська заборгованість, що утворилися станом на 01.01.05 в сумі 14,190 тис. грн. погашена повністю в 2005 році. В 2005 році на фінансування витрат по статті витрат "інші пільги" було передбачено бюджетом 389,200 тис. грн., у тому числі на послуги зв'язку 379,200 тис. грн., профінансовано по "інших пільгах" в сумі 352,471 тис. грн., у тому числі послуги зв'язку 343,076 тис. грн., з них: витрати Товариства за 2005 рік, що приймаються Управлінням праці до відшкодування склали 320,790 тис. грн., касова витрата склала 334,980 тис. грн. В 2006 році на фінансування витрат по статті витрат "інші пільги" передбачено бюджетом 550,0 тис. грн., у тому числі на послуги зв'язку 545,100 тис. грн., профінансовано по "інших пільгах" за станом на 01.09.06 в сумі 238,939 тис. грн., у тому числі послуги зв'язку 236,303 тис. грн., з них витрати Товариства, що приймаються Управлінням праці до відшкодування станом на 01.09.06 склали 229,692 тис. грн., касова витрата по фінансуванню витрат підприємства склала 229,674 тис. грн., кредиторська заборгованість Управління праці перед Товариством на 01.09.06 складає 0,018 тис. грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до Закону № 3551-ХІІ, пільги по оплаті послуг електрозв'язку надаються учасникам бойових дій, учасникам війни, інвалідам війни, а також членам їх сімей.

Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.98 № 203/98-ВР (далі Закон № 203/98-ВР), пільги надаються ветеранам військової служби, а також вдовам (вдівцям) ветеранів військової служби.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої та другої категорій вказані пільги надаються відповідно до Закону № 796-ХІІ.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, за змістом ст. 63 Закону № 796-ХІІ, ст. 4 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.93 № 3721-XII (далі Закон № 3721-XII), ст. 17 Закону

№ 3551-ХІІ, ст. 14 Закону № 160/95-ВР, ст. 92 Закону № 1280-IV, а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" № 256 від 04.03.02 (далі Постанова № 256), витрати, які понесені підприємством зв'язку в результаті надання послуг на пільгових умовах, повинні відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону № 3551-ХІІ особам, які підпадають під дію цього Закону абонентська плата за користуванням телефоном встановлюється в розмірі 50 % від затверджених тарифів та надається можливість встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів.

Статтею 1 Закону № 160/95-ВР встановлено, що абонентна плата –це платіж, який сплачує користувач за користування послугами зв'язку на постійній основі за тарифами, встановленими відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, враховується, що ст. 1 Закону № 1280-IV визначено, що абонентна плата – це фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг.

Пунктом 11 статті 20 та статтею 21 Закону № 796-ХІІ встановлена 50-процентна знижка плати за користування телефоном (в тому числі щодо оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості) особам, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1 та 2.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 07.06.02 № 120 (далі Наказ № 120), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.07.02 за № 595/6883, затверджені граничні тарифи на основні послуги електрозв'язку, якими встановлений розмір абонентної плати за користування телефонним апаратом (за місяць).

У рахунок абонентської плати надається 10 500 нетарифікованих секунд загальної тривалості місцевих розмов та інших повідомлень для усіх споживачів при посекундній оплаті місцевих розмов незалежно від способу підключення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок попередніх судових інстанцій про те, що оплата за кожну секунду розмови, яка перевищує 10 500 секунд, залежить від факту отримання послуг, тому не підпадає під поняття "абонентної плати" в розумінні ст. 1 Закону № 1280-IV.

Відповідно до положень ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР 1963 року та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі Порядок), затвердженим Постановою № 256.

Пунктами 2, 3 Постанови № 256 передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджетах Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що попередніми судовими інстанціями встановлено, що в даному випадку у спірному періоді головним розпорядником коштів державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення було Управління праці Райдержадміністрації, а тому в даному випадку фінансування витрат, понесених Товариством в результаті надання послуг електрозв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється через головного розпорядника засобів в особі Управління праці Райдержадміністрації.

Відповідно до п. 2 Порядку, фінансування витрат місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення здійснюється за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, в межах об'ємів, затверджених в районних бюджетах на певну мету.

Пункт 3 Порядку визначає, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів щодо виконання державних програм соціального захисту населення є працівники управлінь, в компетенцію яких входять питання праці і соціального захисту населення. Пункт 5 Порядку встановлює, що управління праці і соціального захисту населення щомісячно готує інформацію про фактично нараховані суми і акти звірки розрахунків за надані послуги з підприємствами-постачальниками відповідних послуг і направляє їх фінансовому органу райдержадміністрації.

За змістом п. 8 Порядку фінансування управління праці і соціального захисту населення в п'ятиденний термін з моменту надходження субвенцій на рахунки управління здійснює розрахунки з постачальниками відповідних послуг і веде облік громадян по видах пільг. Пунктом 12 Порядку фінансування видатків передбачено, що суми субвенцій, не використані управлінням праці за призначенням на протязі бюджетного року, повертаються до державного бюджету. При цьому, погашення кредиторської заборгованості, що утворилася на початок року, проводиться першочергово. Фінансування витрат підприємства за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється відповідно до бюджетної класифікації як "інші пільги". Дана стаття витрат включає крім фінансування послуг зв'язку і компенсацію вартості санаторно-курортного лікування, проїзд залізничним транспортом, капітальний ремонт житлових будинків, виплату щомісячної грошової компенсації витрат на автомобільне паливо і т.д.

Районні управління праці і соціального захисту населення діють на підставі Типового положення про управління праці і соціального захисту населення в містах Києві і Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.00 № 1498 (далі Положення), згідно п.п. 21 п. 4 якого саме таке управління організовує матеріально-побутове обслуговування ветеранів війни і праці, інвалідів. Відповідно до п.п. 11 п. 8 Положення, районне управління є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах державного казначейства, друк із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до Порядку управлінням праці і соціального захисту населення районних державних адміністрацій були передані з 01.01.03 функції по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням послуг зв'язку пільговій категорії громадян. Відділи персоніфікованого обліку одержувачів пільг управлінь праці і соціального захисту населення районних державних адміністрацій відповідно до покладених на них завдань виконують функції по проведенню персонального обліку одержувачів пільг по їх видах і забезпеченні своєчасного фактичного фінансування пільг громадянам, що мають пільги відповідно до Законів України і рішень міської Ради, за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Основні завдання відділу персоніфікованого обліку одержувачів пільг міського управління –проведення координаційно-методичної роботи з районними управліннями праці і соціального захисту населення.

Відповідно до Закону № 3551-ХІІ, щорічним рішенням міської ради про затвердження міського бюджету міста Севастополя передбачено застосовувати пільги до абонентної платні.

Відшкодування витрат по пільгах, пільговим категоріям громадян, що надаються, в оплаті за користування домашнім телефоном, здійснюється за рахунок коштів Державної субвенції бюджету міста Севастополя, по місцевим пільговим категоріям громадян –за рахунок коштів місцевого бюджету, що передбачено ст. 49 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік". Водночас, використання коштів державних субвенцій проводиться відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок попередніх судових інстанцій, що всі зобов'язання перед Товариством відповідно до Договору виконані.  

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" № 8035-26-1 від 10.11.06 залишити без задоволення.

Постанову від 19.10.06 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 20-2/028 господарського суду міста Севастополя залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська