Рішення

від 04.09.2013 по справі 122/14962/13-ц

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СІМФЕРОПОЛЯ

Справа № 122/14962/13-ц

Провадження по справі 2/122/1235/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Домнікової М.В.,

при секретарі - Шерет Ф.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр" про надання невикористаної частини відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду зі вказаним позовом до державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» та уточнивши позовні вимоги просила зобов'язати відповідача надати їй 15 днів робочої відпустки за 2010 рік після поновлення на роботі. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є працівником державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» у м. Сімферополі. У 2010 році їй була запланована відпустка відповідно до графіку двома частинами. 15 днів у квітні та 16 днів у грудні. Першу частину відпустки позивачка використала, а за другу частину відпустки їй сплатили компенсацію у зв'язку з примусовим звільненням, проте компенсацію позивачка не заявляла та зі звільненням не була згодна і 06.12.2011 р. вона була поновлена на роботі Апеляційним судом Автономної Республіки Крим з 15 листопада 2010 р., у зв'язку з чим продовжився трудової стаж і виникла можливість використати другу частину відпустки за 2010 рік у кількості 15 календарних днів на підставі статті 82 КЗпП України, проте відповідачем було відмовлено у наданні зазначеної частини відпустки, у зв'язку з чим позивачка просить задовольнити їй позовні вимоги .

У судовому засіданні позивачка наполягала на задоволенні позову з наведених у позовній заяві підстав.

Відповідач позов не визнав та надав до суду письмові заперечення (л.с. 9-11) та пояснив, що оскільки за 15 днів щорічної відпустки за період 2009-2010 р.р. позивачка отримала грошову компенсацію при звільненні, повернення якої не передбачено діючим законодавством, то після поновлення позивачки на роботі вона не має права на використання цих днів щорічної відпустки.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та надавши оцінку усім доказам по справі у їх сукупності знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.11.2010 року між позивачкою та відповідачем досягнуто та виконано домовленість про заміну невикористаних позивачкою днів щорічної основної відпустки за робочий період з 01.12.2009 по 15.11.2010 р.р. грошовою компенсацію, відповідно до вимог статті 21 Закону «Про відпустки» обчислено розмір компенсації, яка підлягає сплаті на користь позивачки, та отримано позивачкою грошову суму даної компенсації, що підтверджується наказом № 89-к від 15.11.2010 р. про компенсацію (л.с. 12) та розрахунковим листком (л.с. 16) та поясненнями сторін.

Укладання та виконання такої угоди було обумовлено прийняттям відповідачем рішення про звільнення позивачки з роботи на підставі п. 3 частини 1 статті 40 КЗпП України (наказ 87-к від 15.11.2010 р.) та здійсненням відповідачем розрахунку з позивачкою при звільненні її з роботи згідно зі статтею 47 КЗпП України (розрахунок при звільненні л.с. 13-16).

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2011 року (л.с. 79-81), позивачку було поновлено на роботі у якості завідуючої адміністративно-господарським відділом Державної організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр", тобто її звільнення з роботи наказом відповідача від 15.11.2010 року № 87-к визнано таким, що не відбулося.

Тож домовленість між позивачкою та відповідачем щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2010 робочий рік підлягає оцінки на предмет відповідності вимогам частини четвертої статті 84 КЗпП України.

Відповідно до частини четвертої статті 84 КЗпП України працівник та власник або уповноважений ним орган наділяються правом досягти домовленості про виплати працівникові грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки лише за умови, що працівнику надані та фактично використані щорічні та додаткові відпустки тривалістю не менше ніж 24 календарних дні.

Відповідно до частини 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (частина 1 статті 11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 статті 10, статтею 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Згідно частини 2 статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судом встановлено, що тривалість фактично наданої та використаної позивачкою на час звільнення відпусток у 2010 році склала 15 календарних днів (а.с.72).

За таких умов позивачка та відповідач не мали права досягти домовленості про заміну частини щорічної відпустки грошовою компенсацію, а фактично укладена та виконана ними така домовленість відповідно до положення ст. 9 КЗпП є недійсною, такою, що не потягла правових наслідків. Зокрема, недійсність домовленості, про яку йдеться, не потягла припинення права позивачки на фактичне отримання нею невикористаних раніше днів щорічної основної відпустки за 2010 робочий рік.

Стаття 74 КЗпП України визнає, зокрема за громадянами, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, право на щорічну основну відпустку із збереженням за її період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до ст. 21 Закону «Про відпустки» оплата часу щорічних основних відпусток здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість оплати днів невикористаної позивачки щорічної основної відпустки за 2012-2013 р.р. через те, що відповідачем вже було сплачено на користь позивачки грошову компенсацію через те, що судом домовленість між позивачкою та відповідачем про сплату такої компенсації замість невикористаних днів відпустки, про яку йдеться, визнано такою, що відповідно до ст. 9 КЗпП є недійсною.

Чинні акти законодавства про працю не передбачають можливості звільнення власника або уповноваженого ним органу від обов'язку здійснити оплату часу щорічної основної відпустки працівника.

Чинні акти законодавства про працю також не допускають можливості нарахування власником або уповноваженим ним органом на користь працівника заробітної плати за час щорічної основної відпустки с подальшим відрахуванням із цієї суми заборгованості, що існує на боці працівника перед власником або уповноваженим ним органом, крім випадків, передбачених законодавством України (частина 1 статті 127 КЗпП України).

Такими випадками, зокрема є встановлені частиною другою статтею 127 КЗпП України, втім такі випадки не поширюється на відносини, що склалися між позивачкою та відповідачем.

Таким чином відсутні які-небудь правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку надати позивачці дні невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2010 рік.

Щодо посилень позивачки на пункт 2 частини 1 статті 82 КЗпП України, то суд вважає їх необґрунтованими оскільки положення цієї норми не розповсюджуються на спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.10.2008 р. встановлено, що суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

За таких обставин, суд вважає, що є усі підстави визначені законом для задоволення позовних вимог і захисту права позивачки шляхом зобов'язання Державної організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр" надати ОСОБА_1, і.п.н. НОМЕР_1, 15 календарних днів щорічної відпустки за період з 01.12.2009 року по 30.11.2010 року.

Згідно з частиною 2 статті 88 ЦПК України з відповідача належить стягнути судові витрати: судовий збір на користь держави у сумі 114 гривень 70 коп.

На підставі статті 55 Конституції України, статей 84, 127 Кодексу законів про працю України, керуючись статтями 10-11, 15, 57-60, 88, 208-209, 212-215, 218, 292, 294, 296 Цивільного процесуального кодексу, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр" про надання невикористаної частини відпустки - задовольнити повністю.

Зобов'язати Державну організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр" надати ОСОБА_1, і.п.н. НОМЕР_1, 15 календарних днів щорічної відпустки за період з 01.12.2009 року по 30.11.2010 року.

Стягнути з Державної організації "Всеукраїнський інформаційно-культурний центр", ЄДРПОУ 24869866 , на користь держави суму судового збору у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домнікова М.В.