Рішення

від 11.11.2013 по справі 122/14962/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/190/6501/13Головуючий суду першої інстанції:Домнікова М.В. Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.

РІШЕННЯ

"11" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМакарчук Л.В. СуддівАдаменко О.Г., Горбань В.В. При секретаріУсеїновій Н.У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» про надання невикористаної частини відпустки, за апеляційною скаргою генерального директора Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

09 квітня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» про надання невикористаної частини відпустки.

02 вересня 2013 року уточнивши позовні вимоги просила зобов'язати відповідача надати їй 15 днів робочої відпустки за 2010 рік після поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є працівником державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» у м. Сімферополі. У 2010 році їй була запланована відпустка відповідно до графіку двома частинами. 15 днів у квітні та 16 днів у грудні. Першу частину відпустки позивачка використала, а за другу частину відпустки їй сплатили компенсацію у зв'язку з примусовим звільненням, проте бажання отримувати компенсацію позивачка не заявляла та із звільненням не була згодна. 06 грудня 2011 року за рішенням суду вона була поновлена на роботі з 15 листопада 2010 року, у зв'язку з чим продовжився трудовой стаж і виникла можливість використати другу частину відпустки за 2010 рік у кількості 15 календаних днів на підставі ст. 82 КЗпП України, проте відповідачем було відмовлено у надані зазначеної частини відпустки.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04 вересня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Зобов'язано Державну організацію «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» надати ОСОБА_6 15 календарних днів щорічної відпустки за період з 01 грудня 2009 року по 30 листопада 2010 року. Стягнути з Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» на користь держави суму судового збору у розмірі 114 грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі генеральний директор Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про надання невикористаної частини відпустки у повному обсязі. Зазначає, що рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки при звільненні ОСОБА_6 з роботи їй було виплачено компенсацію за 15 днів невикористаної частини відпустки за період роботи з 01.12.2009 року по 15.11.2010 року. Після поновленні на роботі ОСОБА_6 скористалась відпусткою, яка за нею збереглась за період вимушеного прогулу. Суд не врахував, що надання відпустки за період, за який їй було виплачено компенсацію, буде подвійною оплатою відпускних за один і той самий період, що суперечить бюджетному законодавству.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, оскільки повернення працівником виплаченої йому компенсації за невикористану відпустку не передбачено законодавством. Зважаючи на те, що її звільнення було незаконним, то вона має право на невикористану відпустку тривалістю 15 днів за період з 01.12.2009 року по 15.11.2010 року.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачки, повідомленої про час та місце розгляду згідно з вимогами ст. 74 - 76 ЦПК України, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою працівника пошти про дату вручення ОСОБА_6 судової повістки - 21.10.2013 року. (а.с.150).

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволені позову, за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки на отримання невикористаної частини відпустки є порушеним, у зв'язку з тим, що домовленість сторін про надання грошової компенсації при звільненні замість невикористаної частини відпустки, є недійсною відповідно до ст.9 КЗпП України, оскільки виплата грошової компенсації є можливою лише, за умови використання позивачкою не менше 24 днів відпустки, що не було виконано працедавцем.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права та вимог процесуального закону - ст. ст.10, 11, 60, 212 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, за наказом №18-к від 02.04.2010 року ОСОБА_6 було надано щорічну чергову відпустку з 19.04.2010 року по 05.05.2010 року на 15 календарних днів. Основна щорічна відпустка 24 дні за робочий рік з 01.12.2009 року по 30.11.2010 року. (а.с.72).

15 листопада 2010 року, при звільненні ОСОБА_6, між позивачкою та відповідачем досягнуто та виконано домовленість про заміну невикористаних позивачкою днів щорічної основної відпустки за робочий період з 01 грудня 2009 року по 15 листопада 2010 року, грошовою компенсацією.

Відповідно до вимог ст.21 Закону України «Про відпустки» обчислено розмір компенсації, яка підлягає сплаті на користь позивачки, та позивачкою отримано грошову суму даної компенсації, що підтверджується наказом №89-к від 15 листопада 2010 року про компенсацію за невикористану відпустку у кількості 15 календарних днів за період з 01.12.2009 року по 15.11.2010 року, а 15 днів відпустки вже використано (а.с.12), розрахунковим листком (а.с.16) та не заперечувалось сторонами.

Укладання та виконання такої угоди було обумовлено прийнятим відповідачем рішенням про звільнення позивачки з роботи на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України (наказ 87-к від 15 листопада 2010 року) та здійсненням відповідачем розрахунку з позивачкою при звільненні її з роботи згідно зі ст. 47 КЗпП України (розрахунок при звільненні а.с.13-16).

Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 06 грудня 2011 року (а.с.79-81) позивачку було поновлено на роботі на посаді завідуючої адміністративно-господарським відділом Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр», з 15 листопада 2010 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. (а.с.79-81).

Після поновленні на роботі за рішенням суду від 06.12.2011 року, наказом №97-к від 20.12.2011 року ОСОБА_6 було надано відпустку з виплатою матеріальної допомоги на 7 календарних днів з відпусток, що залишилися невикористаними, з 02.12.2011 року по 28.12.2011 року. Один календарний день за робочий рік з 01.12.2009 року по 30.11.2010 року (15 днів використано, за 15 днів виплачено компенсацію при звільненні, яке визнано незаконним) та 6 календарних днів за робочий рік з 01.12.2010 року по 30.11.2011 року. (а.с.74). У 2012 році ОСОБА_6 також отримала відпустку за наказом №20-к від 02.04.2012 року на строк, що залишився з 17.04.2012 року по 14.05.2012 року на 25 календарних днів (6днів вже використано). Основна щорічна відпустка на 18 днів та додаткова відпустка на 7 календарних днів згідно колективного договору за робочий рік з 01.12.2010 року по 30.11.2011 року (а.с.75). Наказом №60-к від 24.07.2012 року надано додаткову щорічну відпустку з 30.07.2012 року по 05.08.2012 року на 7 календарних днів. За робочий рік з 01.12.2011 року по 30.11.2012 року. (а.с.76). Та наказом №82-к від 23.10.2012 року надано частину відпустки на 24 календарних дні з 05.11.2012 року по 28.11.2012 року. Відпустка за робочий рік з 01.12.2011 року по 30.11.2012 року. (а.с.77).

Таким чином, при звільненні ОСОБА_6 з ДП «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» 15 листопада 2010 року, між позивачкою та відповідачем було досягнуто та виконано домовленість про заміну невикористаних позивачкою днів щорічної основної відпустки за робочий період з 01 грудня 2009 року по 15 листопада 2010 року, грошовою компенсацією, яку позивачка отримала, що нею не заперечувалось.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про недійсність домовленості між сторонами про виплату грошової компенсації за невикористану частину відпустки з підстав, передбачених статтею 9 КЗпП України, оскільки у сенсі ст.21 КЗпП України не є договором про працю згода працівника на отримання грошової компенсації, а отже ст.9 КЗпП України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Крім того, суд першої інстанції помилково розтлумачив та застосував до спірних правовідносин положення частини 4 статті 83 КЗпП України, яка передбачає, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією у разі, якщо тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток є не менше ніж 24 календарних дні.

Проаналізувавши зазначену норму, колегія суддів вважає, що ч.4 ст.83 КЗпП України до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки дотримання процедури виплати компенсації за невикористану відпустку, при умові наданої відпустки не менше ніж 24 дні, стосується відносин виплати компенсації працюючому працівнику (продовження працівником роботи на тому ж підприємстві), але не застосовується при звільненні працівника, у разі досягнення домовленості між сторонами про виплату такої компенсації.

Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Враховуючи ту обставину, що при звільненні 15.11.2010 року ОСОБА_6 отримала грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки, тобто погодилась замінити невикористану частину відпустки на грошову компенсацію, то підстав на надання їй цієї відпустки із збереженням заробітної плати, після її поновлення на роботі, колегія суддів не вбачає, оскільки це не передбачено трудовим законодавством.

Крім того, статтею 23 Закону України «Про відпустки» передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6, 7, 8, 13, 14, 15, 15-1, 16, 18-1 і 19 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Отже, приймаючи до уваги, що ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» є державною установою, яка утримується за рахунок бюджетних коштів, то подвійна оплата відпустки буде суперечити бюджетному законодавству.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, ч.2 305, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу генерального директора Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Державної організації «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр» про надання невикористаної частини відпустки - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.