Ухвала

від 18.09.2013 по справі 2а-7926/11/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/800/8081/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Кравченка О.Б., Тімінського Д.Л., відповідача:Вороніної В.В., прокуратури:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013

у справі № 2а-7926/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби,

за участю прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (надалі - позивач, ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві Державної податкової служби), за участю прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2011 № 0000250040.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень та просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ сільськогосподарського підприємства «Нібулон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ПП «Хорт-М», ТОВ «Агрофілд», ТОВ «Укрзернорезерв», ПП «ДЖМ», ТОВ «Агро Ера», ТОВ «Альянс», ТОВ «Полігон», ТОВ «АТД ПІГМАЛІОН»СФГ «Мендрик», ТОВ «Агротрейд», ФО ОСОБА_8, ФО ОСОБА_9, ТОВ «ДЖМ Агро» по звітним деклараціям з податку на додану вартість за період з грудня 2008 року по січень 2011 року.

За результатами перевірки 31.05.2011 складено акт № 656/40/14291113 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на суму 3 777 570,18 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування на суму 3 581 027,15 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000250040 від 10.06.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 3 581 027,15 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 623 236,86 грн.

Під час перевірки органом податкової служби встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового рішення стали висновки податкового органу про те, що ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон» здійснювало господарські операції з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, та формувало податковий кредит по вказаним операціям за відсутності підтвердження фактів відвантаження сільськогосподарської продукції від продавців до покупця.

Крім того, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві посилається на те, що в ході проведених перевірок зазначених контрагентів також було встановлено факт відсутності поставок у ланцюгу постачальників цих контрагентів, що свідчить про здійснення транзитних фінансових потоків, спрямованих на проведення операцій з надання податкової вигоди та штучного формування податкового кредиту. У зв'язку з вказаним податковий орган зазначає про нікчемність, зазначених в акті перевірки, договорів.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає такі висновки податкового органу помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

Пункт 1.8 статті 1 цього ж Закону встановлено, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У свою чергу підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З 16.06.2010 змінилася редакція підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

У той же час, з набранням чинності 01.01.2011 Податковим кодексом України дія його норм розповсюдилася на правовідносини, які виникли під час його дії.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України визначено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пункту 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виходячи з аналізу викладених норм, виникнення права на бюджетне відшкодування ставиться у залежність від правомірності формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з грудня 2008 року по січень 2011 року ТОВ сільськогосподарським підприємством «Нібулон» було задекларовано податковий кредит за операціями з ПП «Хорт-М», ТОВ «Агрофілд», ТОВ «Укрзернорезерв», ПП «ДЖМ», ТОВ «Агро Ера», ТОВ «Альянс», ТОВ «Полігон», ТОВ «АТД ПІГМАЛІОН»СФГ «Мендрик», ТОВ «Агротрейд», ФО ОСОБА_8, ФО ОСОБА_9, ТОВ «ДЖМ Агро».

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підтвердженням правомірності формування сум податкового кредиту за операціями, з вищепереліченими контрагентами, є надані позивачем первинні документи про здійснення господарських операцій, а саме: договори поставки з додатками, витяги з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, накладні та видаткові накладні, рахунки та рахунки-фактури, платіжні доручення, витяги з реєстрів виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, накази на призначення відповідальних осіб, звіти по бухгалтерським проводкам в розрізі контрагентів-постачальників.

Крім того, судами встановлено, що реальність зберігання та переміщення сільськогосподарської продукції від постачальників до позивача та подальшу її реалізацію на експорт підтверджують договори складського зберігання зерна з додатками, складські квитанції, товарно-транспортні накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, вантажні митні декларації, зовнішньоекономічні контракти, біржові контракти, посвідчення про реєстрацію біржових контрактів, здавальні акти.

Дослідивши перелічені документи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що первинні документи оформлені належним чином та містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися.

Що стосується допущених попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певних порушень податкового законодавства, то такі порушення тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що позивачем було належним чином підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами, та дотримання вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, у ТОВ сільськогосподарського підприємства «Нібулон» на законних підставах виникло право на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність правочинів, укладених в ланцюгу постачання та безпосередньо ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон», колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, згідно яких, у даному випадку, відсутні підстави для зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення від 10.06.2011 № 0000250040 прийнято необґрунтовано та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у справі № 2а-7926/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна