Постанова

від 25.09.2013 по справі 826/12050/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2013 року 16:05 № 826/12050/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.03.2013р., за участю:

позивача - Врублевський І.О.

відповідач - Козак В.А.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.03.2013р. №0001662205 та №0001652205.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Український кур'єр» за результатами якої 27.02.2013р. складено акт №191/22.5-07/32914669 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «Рекламно - маркетингове агентство «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.203, ч. 1ст.207, п.1, п.2 ст.215, ч.1.ст.216, ст.626, ст.629 Цивільного кодексу України, пп.2.4, пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 692 260.00 грн., в тому числі по періодах: за III кв. 2010 року у сумі 202 932,00 грн., IV кв. 2010 року у сумі 489 328,00 грн.; пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп. 7.4.1., пп.7.4.4, пп.7.4.4. пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5, п.18 Порядку, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та ч. 1 ст. 203, п. 1, п. 2, п. 3 ст. 207. ст. 215, п.1 ст.216, Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 553 808,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року на суму 65 379,00 грн., за вересень 2010 року на суму 96 967,00 грн. за жовтень 2010 року на суму 87 092,00 грн. за листопад 2010 року на суму 137 145,00 грн. за грудень 2010 року на суму 167 225,00 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 22.03.2013р. винесені податкові повідомлення - рішення №0001662205, яким за порушення пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп. 7.4.1., пп.7.4.4, пп.7.4.4. пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5, п.18 Порядку, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та ч. 1 ст. 203, п. 1, п. 2, п. 3 ст. 207. ст. 215, п.1 ст.216, Цивільного кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 830 712грн., в тому числі основний платіж - 553 808грн. та штрафні (фінансові) санкції - 276 904грн. та №0001652205, яким за порушення п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.203, ч. 1ст.207, п.1, п.2 ст.215, ч.1.ст.216, ст.626, ст.629 Цивільного кодексу України, пп.2.4, пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 038 390грн., в тому числі основний платіж - 692 260грн. та штрафні (фінансові) санкції - 346 130грн.

За наслідками адміністративного оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень Рішенням Державної податкової служби у м. Києві (ГУ Міндоходів у м. Києві) (вих. №679/10/12-1-03 від 03.06.2013р.) частково задоволено первинну скаргу позивача, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення №0001652205 від 22.03.2013 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 173 065,00 грн., а в іншій частині залишено без змін, №0001662205 від 22.03.2013 р. - в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 138 452,00 грн., а в іншій частіші залишено без змін. Рішенням Міністерства доходів і зборів України (вих. №6039/6/99-99-10-01-15 від 02.07.2013р.) відмовлено позивачу в задоволенні повторної скарги, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як підтверджується наявними матеріалами справи копіями документів, в перевіряємому періоді позивач, ТОВ «Український кур'єр» (замовник), мав правовідносини з контрагентом ТОВ «РМА «Монамі» (виконавець), з яким було укладено договір про надання послуг № 27/1 від 01 серпня 2010 року (надалі-Договір №27/1), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги сортування, упакування поліграфічної продукції та контролю якості доставки продукції. За надання зазначених послуг замовник сплачує на користь виконавця суму грошових коштів, що визначаються сторонами у відповідних замовленнях (додатках) до Договору.

На виконання умов Договору №27/1 ТОВ «РМА «Монамі» надало позивачу послуги на загальну суму 3 322 846,13 грн., в тому числі ПДВ 664 569,23 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями додатків №№ 1-74 до Договору (замовлення на надання послуг), актів виконаних послуг, видаткових накладних на передачу продукції, звітів щодо контролю якості доставки продукції. Судом встановлено, що ТОВ «РМА «Монамі» були оформлені на користь позивача податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, на загальну суму 3 322 846,13 грн., в тому числі ПДВ 664 569,23 грн., на підставі яких позивачем було визначено відповідні податкові зобов'язання з ПДВ за спірний період.

Повна та надійна сплата коштів за такими правовідносинами позивача з контрагентом ТОВ «РМА «Монамі» підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунках позивача, що наявні в матеріалах справи, а також зазначене не заперечувалося відповідачем.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу валових витрат та/або податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними

Судом також встановлено, що за перевіряємий період ТОВ «Український кур'єр» подало до ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкові декларації з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, у яких відповідно до вимог чинного податкового законодавства України визначив суми відповідних податкових зобов'язань. Копії декларацій, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за відповідний період містяться в матеріалах справи, зазначені декларації прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з приписів вказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім того, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Наявний в матеріалах справи витяг серії АГ № 434292 від 28.08.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ТОВ «РМА «Монамі» станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та знаходилось за адресою: 03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 119Б.

Як вбачається з вказаного витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, контрагент позивача - ТОВ «РМА «Монамі» на момент проведення господарських операцій не було ліквідоване, його діяльність у встановленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ вказане підприємство не виключене. А запис про відсутність юридичної особи за своєю адресою датований 30 березня 2012 року, майже через два роки після здійснення взаємовідносин з позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «РМА «Монамі» (код ЄДРПОУ 36375673) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Крім того, слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те. що такі відомості є недостовірними.

Тож, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами спростовано відповідачем, під час здійснення правовідносин ТОВ «Український кур'єр» із ТОВ «РМА «Монамі» зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Приймаючи до уваги обставини, встановлені судом, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив суму податкового кредиту, виходячи із вартості здійснених на його користь послуг за відповідними правовідносинами, а тому позивач мав право на зменшення розміру податкового зобов'язання з урахуванням суми податкового кредиту.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст. 9 вказаного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Повинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Відповідно до п.2.14 вказаного Положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Аналіз вказаних норм свідчить про те. що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку мажуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складні в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Суд зазначає, що надані позивачем копії бухгалтерських та фінансових документів по взаємовідносинам з ТОВ «РМА «Монамі» відповідають вимогам до первинних документів, встановлених частиною другою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності позивача є кур'єрська діяльність, друкування іншої продукції, інші види видавничої діяльності, діяльність рекламних агентств.

Судом встановлено, що Договір №27/1 був укладений позивачем від свого імені та в інтересах власних клієнтів з метою використання отриманих за цим договором послуг у власній господарській діяльності для забезпечення надання кур'єрських послуг стосовно продукції клієнтів, з якими позивач уклав відповідні угоди (договори).

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «РМА «Монамі» позивачем надано суду копії документів (договори, банківські виписки) по взаємовідносинам із власними клієнтами - замовниками стосовно надання комплексу кур'єрських послуг з розповсюдження поліграфічної продукції: ТОВ «Фора», ТОВ «Ді-Ді-Ем», ТОВ «Акватік-Трейд», ТОВ «Новус», ТОВ «Технополіс», ТОВ «Метро кеш енд кері» та інші.

Надані позивачем документи на підтвердження використання результатів послуг, отриманих від ТОВ «РМА «Монамі», на користь третіх осіб підтверджують як подальший рух активів у процесі здійснення господарської операції, так і наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку про наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем валових витрат за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, та, відповідно, про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ «РМА «Монамі» з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, та не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Отже, відповідачем не доведено, в чому полягає порушення позивачем наведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як вбачається зі змісту наведеного акту, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ «РМА «Монамі» та позивачем, в ході проведення зустрічної звірки не досліджувались.

Крім того, оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини 1 статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завід ом о суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про нікчемність вищевказаних правочинів, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним: засадам суспільства: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне-заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку, що рішення відповідача в акті перевірки про визнання Договору №27/1 недійсним (нікчемним) правочином з підстав його фіктивності є неправомірним, оскільки прийняте відповідачем: з перевищенням меж. повноважень, наданих органу державної податкової служби законодавством.

Податковий кодекс України не покладає на податкові органи функції з контролю за дотриманням платниками податків цивільного законодавства та визнання договорів нікчемними. Згідно з частиною 2 статті 234 та частиною 1 статті 236 ЦК України визнання правочину недійсним, в тому числі за ознаками фіктивності, відноситься до компетенції суду. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до суду з позовом про визнання недійсним Договору №27/1.

Аналогічна правова позиція застосовується Вищим адміністративним судом України, зокрема, при вирішенні справи № К/9991/50772/12, де визнається, що актами податкової перевірки недійсність правочинів встановлюватись не може.

Суд звертає увагу на те, що сам факт порушення кримінальної справи не є підставою для висновків податкового органу про створення виключно тільки видимості укладених правочинів та проведення господарських операцій Позивачем із контрагентом, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «РМА «Монамі» було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або, що послуги та товар від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались. Сам по собі факт порушення кримінальної справи за фіктивне підприємництво у відношенні осіб, які створили ТОВ «РМА «Монамі», без обвинувального вироку, не доводить вчинення зазначеними особами будь-якого порядку провадження господарської діяльності.

Факт порушення за фактом створення ТОВ «РМА «Монамі» кримінальної справи за ст. 205 КК України, на думку суду, є неналежним доказом, адже не містить в собі інформації про предмет доказування у даній справі.

Крім того, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо несплати контрагентом позивача до Державного бюджету сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин ТОВ «Український кур'єр» із ТОВ «РМА «Монамі» було завдано шкоди Державному бюджету.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Посилання відповідачем на відповідні листи Київського міського центру зайнятості, Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України, а також на висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, суд не приймає з наступних міркувань.

В акті перевірки зазначено, що директором та головним бухгалтером ТОВ «РМА «Монамі», у зазначеному періоді, була фізична особа - громадянка Білорусії. Відповідно запиту ГУПМ України від 22.02.2012 №3224/6/07-6115 до Київського міського центру зайнятості отримано відповідь від 02.03.2012 №141787 про те, що зазначена особа не отримувала дозволів на використання праці іноземних громадян на підприємствах, установах та організаціях міста Києва. Листом Державної міграційної служби України від 17.05.2012 №49/8-8331 повідомлено, що за обліками громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб вказана особа не значиться. Відповідно листа Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 №4539/5/07-6016 вказана особа у періоді з 2009 року по 2011 рік не перетинала кордон України.

Суд не приймає до уваги вищенаведені доводи відповідача у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять доказів належності директора та бухгалтера зазначеного контрагента позивача до громадянства Білорусії. Відсутність вказаної особи за обліками Державної міграційної служби України та не перетинання нею державного кордону України жодним чином не перешкоджало їй потрапити в Україну до зазначеного періоду та перебувати в ній без відповідної реєстрації. Відповідно до Довідки Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації від 19.12.2011р. №4593/5/07-6016 фізична особа - громадянка Білорусії неодноразово перетинала кордон України.

Посилання відповідачем на відповідні листи Київського міського центру зайнятості, Державної міграційної служби України та на висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, суд не приймає, оскільки жоден з вказаних документів відповідачем не надано, тобто в матеріалах справи вони відсутні. Крім того, з посилань відповідача не вбачається, що саме ця особа, а не її працівники, не мала дозволу на працевлаштування в Україні.

Також, в чинному в Україні законодавстві відсутні норми, якими б заборонялось здійснення керівництва суб'єктом господарювання особою, яка знаходиться поза межами території України.

Факт відсутності зазначеного контрагента за податковою адресою та відсутність ресурсів для здійснення підприємницької діяльності у 2013 році жодним чином не свідчить про таку саму відсутність і у минулому (2010-2011 роки).

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). ««Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 22.03.2013р. №0001662205 та №0001652205 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0001662205 та №0001652205 від 22.03.2013р.

Судові витрати в сумі 2 294грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український кур'єр» (код ЄДРПОУ 32914969) за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 02.10.2013р.

Суддя В.В. Амельохін