Постанова

від 28.11.2017 по справі 826/12050/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2017 року № 826/12050/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Український кур'єр доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.03.2013р.,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Український кур'єр (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач, який замінено на належного - ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.03.2013р. №0001662205 та №0001652205.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву, які аналогічні доводам та висновкам, викладеним в акті перевірки.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України за поданою сторонами письмовою заявою про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболнському районі у місті Києві ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Український кур'єр з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ Рекламно - маркетингове агентство Монамі за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.

За результатами перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 27.02.2013р. за №191/22.5-07/32914669 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , ст.1, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.203, ч. 1ст.207, п.1, п.2 ст.215, ч.1.ст.216, ст.626, ст.629 Цивільного кодексу України, пп.2.4, пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 692 260.00 грн., в тому числі по періодах: за III кв. 2010 року у сумі 202 932,00 грн., IV кв. 2010 року у сумі 489 328,00 грн.; пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп. 7.4.1., пп.7.4.4, пп.7.4.4. пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , п.5, п.18 Порядку, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення , пп.2.15, пп.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та ч. 1 ст. 203, п. 1, п. 2, п. 3 ст. 207. ст. 215, п.1 ст.216, Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 553 808,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року на суму 65 379,00 грн., за вересень 2010 року на суму 96 967,00 грн. за жовтень 2010 року на суму 87 092,00 грн. за листопад 2010 року на суму 137 145,00 грн. за грудень 2010 року на суму 167 225,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 22.03.2013р.: №0001662205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 830712,00 грн., в тому числі основний платіж - 553808,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 276904,00грн.; №0001652205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1038390,00 грн., в тому числі основний платіж - 692260,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 346130,00грн.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано Скаргу до Державної податкової служби у м. Києві (надалі - ГУ Міндоходів у м. Києві), Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві №679/10/12-1-03 від 03.06.2013р., скаргу Позивача задоволено частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення №0001652205 від 22.03.2013 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 173 065,00 грн., а в іншій частині залишено без змін, №0001662205 від 22.03.2013 р. - в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 138 452,00 грн., а в іншій частіші залишено без змін.

Крім того, Позивачем не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями та Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві №679/10/12-1-03 від 03.06.2013р. Позивачем подано Скаргу Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду Скарги, Міністерством доходів і зборів України винесено Рішенням за №6039/6/99-99-10-01-15 від 02.07.2013р., яким відмовлено Позивачу в задоволенні повторної скарги, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги.

Для з'ясування всіх обставин справи Судом надіслано Судовий запит від 02.10.2017 р. №826/12050/13-а до ГУ ДФС у м. Києві про надання інформації чи виносили Контролюючим органом податкові повідомлення-рішення з урахуванням Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві №679/10/12-1-03 від 03.06.2013р.

Суд звертає увагу, що станом на час прийняття рішення по суті ГУ ДФС у м. Києві інформації на судовий запит не надано, а отже в даному випадку податкове повідомлення-рішення №0001652205 від 22.03.2013 р. є невідкликаним.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

В Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2015 року зазначено, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи насправді послуги отримано від указаного в первинних документах контрагента, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь.

Також, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, Вищий адміністративний суд України зазначив про необхідність встановлення, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувались спірні поставки послуг, дослідити наявність у ТОВ РМА Монамі кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), що є необхідним для надання обумовлених договором послуг, або понесення ним витрат, пов'язаних із залученням третіх осіб для виконання розглядуваних операцій.

Крім того, як зазначає суд касаційної інстанції, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась перевірка обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладенні договору з ТОВ РМА Монамі , адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктом господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. Проте, суди відповідних обставин не перевірили, обмежившись формальним дотриманням платником умов формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач, ТОВ Український кур'єр (замовник), мав правовідносини з контрагентом ТОВ РМА Монамі (виконавець), з яким було укладено договір про надання послуг № 27/1 від 01 серпня 2010 року (надалі-Договір №27/1), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги сортування, упакування поліграфічної продукції та контролю якості доставки продукції. За надання зазначених послуг замовник сплачує на користь виконавця суму грошових коштів, що визначаються сторонами у відповідних замовленнях (додатках) до Договору.

В підтвердження належного виконання умов Договору №27/1 зі сторони ТОВ РМА Монамі на загальну суму 3 322 846,13 грн., в тому числі ПДВ 664 569,23 грн., позивач надав до матеріалів справи копії додатків №№ 1-74 до Договору (замовлення на надання послуг), актів виконаних послуг, видаткових накладних на передачу продукції, звітів щодо контролю якості доставки продукції.

ТОВ РМА Монамі були оформлені на користь позивача податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, на загальну суму 3 322 846,13 грн., в тому числі ПДВ 664 569,23 грн., на підставі яких позивачем було визначено відповідні податкові зобов'язання з ПДВ за спірний період.

Сплата коштів за такими правовідносинами позивача з контрагентом ТОВ РМА Монамі підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунках позивача, що наявні в матеріалах справи.

В даному випадку, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача та, відповідно, наявності підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Так, під час розгляду справи судом не встановлено наявності у контрагента позивача (ТОВ РМА Монамі ) трудових ресурсів (фахівців) необхідних для здійснення спірних операцій (сортування, упакування поліграфічної продукції та контролю якості доставки продукції), зокрема, не надано штатного розгляду/штатного розпису, податкових декларацій з податку на прибуток щодо декларування витрат на оплату праці у період, який призначався для виконання спірних операцій. Окрім того, слід зазначити, що наявність працівників у звітах 1-ДФ за період призначений для виконання спірних операцій ТОВ РМА Монамі не декларувалася (звітність не подавалася), а отже і не підтверджувалась їх наявність, у т.ч. залучених на умовах цивільно-правових договорів. Доказів декларування витрат на оплату праці у спірний період - також не надано.

У той же час, як вбачається із актів виконаних робіт, спірним контрагентом в первинних документах задекларовано вчинення десятків тисяч операцій щодо упаковки та сотні тисяч операцій щодо сортування поліграфічної продукції.

Разом з тим, наприклад, відповідно до акта виконаних послуг №73 (а.с.230 Том ІІ), в один день - 27.12.2010 контрагентом за відсутності необхідної кількості трудових ресурсів було ніби то надано послуг по контролю якості доставки поліграфічної продукції одночасно в 1273 будинках в Шевченківському, Солом'янському та Деснянському районах міста Києва.

Враховуючи наведене, характер спірних операцій, обсяги послуг, що підлягали наданню (виконанню), вбачається явна недостатність трудових ресурсів у контрагента позивача для виконання спірних операцій, навіть з урахуванням формально зареєстрованого на цьому підприємстві керівника.

При цьому, суд зазначає, що згідно із відомостями з ЄДР керівником ТОВ РМА Монамі значиться ОСОБА_1 Інших осіб, які мають право діяти від імені товариства в ЄДР не значиться.

У той же час, матеріалами справи підтверджується, що директор ТОВ РМА Монамі - ОСОБА_1, будучи громадянкою Республіки Білорусь, не отримувала дозволів на використання праці іноземних громадян на підприємствах, установах та організаціях міста Києва.

Враховуючи наведене, відсутність зареєстрованого директора контрагента в Україні у період оформлення спірних операцій та, зокрема, за місцем реєстрації контрагента, беручи до уваги відсутність доказів наявності представництв цього підприємства у Республіці Білорусь, відсутність доказів направлення позивачем за місцезнаходженням зареєстрованого директора договорів, первинних документів, відсутність доказів повернення/надіслання контрагентом зазначених документів в Україну, зокрема, відсутність підтвердженого документообігу між директором у Республіці Білорусь та офісом контрагента у м. Києві, та директором контрагента з офісом позивача у м. Києві, вбачається, що ТОВ РМА Монамі знаходилось поза межами контролю формального (номінального) керівника та в даному випадку не доведено здійснення фактичної господарської діяльності зазначеним підприємством. При цьому, відсутні докази наявності повноважень у інших осіб на вчинення певних дій від імені цього підприємства.

У взаємозв'язку з наведеним, слід додати, що під час розгляду справи не надано доказів наявності у контрагента власного або орендованого поліграфічного обладнання, фото апаратури, комп'ютерної техніки, програмного забезпечення, наявності у контрагента власних або орендованих господарських приміщень (офісу), необхідних для здійснення діяльності, що є необхідним виходячи із специфіки спірних операцій.

Під час розгляду справи також не надано доказів декларування контрагентом витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності.

Слід додати, що під час розгляду справи не надано і доказів замовлення контрагентом послуг/робіт, обумовлених угодою з позивачем, у інших осіб (на умовах субпідряду).

Документально підтверджені відомості, у т.ч. щодо трудових ресурсів контрагента та щодо наявності у контрагента матеріальних ресурсів, не надані і з боку позивача, хоча обізнаність позивача відносно наявності у контрагентів відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється звичайною діловою практикою та характером та специфікою угод (обумовлених операцій).

Відтак, враховуючи специфіку та особливості спірних операцій, під час розгляду справи не доведено тих обставин та не надано тих документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак, позивачем не доведено обставин того, що обумовлені операції, були виконані саме контрагентом позивача, а встановлені вище судом обставини спростовують доводи позивача у цьому контексті.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Разом з тим, відповідно до Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ РМА Монамі код за ЄДРПОУ 36375673, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків-покупцями за період з червня 2009 по грудень 2011, встановлено, що ТОВ РМА Монамі відсутнє за місцезнаходженням, а також відсутні у ТОВ РМА Монамі основні засоби, трудові ресурсів і виробничі можливостей для провадження господарської діяльності.

Оскільки чинне податкове законодавство не передбачає заборони використання податковим органом інформації, що одержана від іншого контролюючого органу та відповідає профілю покладених на нього завдань, при прийнятті рішення за наслідками перевірки, то зазначений вище акт, складений за наслідками вжиття заходів проведення зустрічної звірки контрагента, розцінюється судом як належний доказ повідомлених в ньому обставин щодо неможливості фактичного виконання контрагентом позивача спірних господарських операцій з урахування часу їх виконання, за відсутності в матеріалах справи письмових доказів, що прямо або опосередковано підтверджують фізичну можливість контрагента виконати взяті на себе господарські зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.12.2015 № К/800/6421/14.

Суд погоджується з зазначеними доводами контролюючого органу, враховуючи наступне.

Так, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України Про податок на додану вартість (надалі - Закон про ПДВ), є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5. Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, пп. 7.4.4. Закону про ПДВ встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у спірний період регулювалися статтею 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (далі - Закон про прибуток).

Так, відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток, який був чинний до 01.04.2011 року, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону про прибуток, під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п/п. 11.2.1. датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: (1) або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; (2) або дата оприбуткування платником податку товарів, а (3) для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства у їх сукупності, а також приписи п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1 ПК України (щодо підтвердження даних обліку) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Недоведеність наявності цих чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту, зокрема, недоведеність здійснення певних господарських операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування витрат, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників певних операцій.

Суд відхиляє доводи про те, що наявність факту оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в податковому обліку суб'єкта господарювання, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого в даному випадку судом не встановлено.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Євротрейд до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства Толеран до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Грандбізнес , ТОВ Хербал Голд , ТОВ Єврокард , ТОВ СКМ-Альфа-Груп , про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Суд приймає до уваги те, що під час розгляду справи позивач не був позбавлений можливості надання додаткових доказів по справі, як того вимагає ч.1 ст.71 КАС України, однак окрім вище згадуваних замовлень на надання послуг, актів виконаних послуг, видаткових накладних на передачу продукції, звітів щодо контролю якості доставки продукції, інших документів позивачем надано не було.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем. .

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук