Рішення

від 25.06.2013 по справі 917/684/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2013 р. Справа №917/684/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЯДТ АГРО", вул.Тімірязєва,1, селище Тополеве, Гребінківський район, Полтавська область, 37400

до Приватного підприємства "Агрохімтехсервіс", вулиця Панаса Мирного,35, місто Гребінка, Полтавська область, 37400

про стягнення грошових коштів у сумі 806794,52 грн. та про зобов'язання відповідача передати позивачу зерно пшениці та ячменю в кількості 1 000 тон.

Суддя Мацко О.С.

Представники сторін:

від позивача: Варварюк Н.В., довіреність від 25.02.2013 р.

від відповідача: Гордієнко Ю.П., свідоцтво №361 від 30.05.2003 р.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 806794,52 грн. заборгованості по договору безпроцентної позики від 12.12.2011 р., них: 800000,00 грн. основного боргу, 1600,00 грн. інфляційних втрат, 5 194,52 грн. процентів, та зобов'язання відповідача передати позивачу зерно пшениці та ячменю в кількості 1 000 тон.

Позивач надав суду заяву про часткову відмову від позовних вимог, зокрема, позивач відмовляється від позовних вимог про передання неустойки (зерно пшениці та ячменю в кількості 1 000 тон). Представник відповідача ознайомився з даною заявою. Дана заява підписана повноважним представником позивача, якому роз"яснено правові наслідки відмови від позову у цій частині. Враховуючи, що відмова від позову у частині зобов"язання передати неустойку не порушує будь-чиїх прав та інтересів, не суперечить чинному законодавству, вона приймається судом.

В частині стягнення основного боргу, інфляційних та річних, позивач на задоволенні позову наполягає. Відповідач проти позову у цій частині заперечує, посилаючись на те, що договором передбачено врегулювання спорів шляхом переговорів, і відповідні переговори між сторонами не проводилися (відзив на позов - арк.справи 88); крім того, відповідач усно зазначає, що в силу умов договору позики від 12.12.2011р. у нього не виникло зобов"язання повернути грошові кошти (позику).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

12.12.2011 року між сторонами було укладено договір безпроцентної позики (а.с. 12-13), згідно якого позивач в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов'язується прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позивачу у визначений цим договором строк. Визначена у цьому договорі позика надається позивачу на безпроцентній основі (п.1.1 Договору).

Як визначили сторони, позикою за цим договором є сума коштів у розмірі 800000,00 грн. (п.2.1, 2.2 Договору).

На виконання вимог розділу 3 Договору , згідно якого позивач зобов'язується надати визначену цим договором позику протягом 3 календарних днів з моменту підписання договору у безготівковому порядку на підставі платіжного доручення шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок відповідача, позивач платіжним дорученням №261 від 15.12.2011 року перерахував грошові кошти на поточний рахунок відповідача (копія платіжного доручення в матеріалах справи, арк. спр. - 14).

Згідно п.3.3 договору позика вважається наданою з моменту передання коштів. Факт отримання коштів відповідачем не оспорюється та визнається.

Розділом 4 договору встановлено, що строк надання позики відповідачу становить 12 календарних місяців з моменту, що обумовлений у п.3.3 цього договору. Як вбачається з матеріалів справи та випливає з умов договору, позика відповідачу була надана на період з 15.12.2011 р. по 15.12.2012 р.

Даним договором сторони погодили, що після спливу строку, визначеного в 4.1 цього договору, позичальник зобов'язується одноразово в повному обсязі повернути позику позивачеві (п. 5.1 Договору).

Договір позики від 12.11.2011 року набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.6 Договору).

Відповідно до позовної заяви, між позивачем та відповідачем не укладались будь-які додаткові угоди щодо внесення змін до договору позики, якими строк надання позики міг би бути продовжений.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо надання позики. Відповідач відповідно до платіжного доручення №261 від 15.12.2011 р. отримав передбачену договором позику, але не повернув її позивачеві у встановлені у договорі строки, у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент розгляду даної справи складає 800 000 грн. Саме цю суму основного боргу позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідальність сторін за договором встановлена у розд.6 договору. Так, пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов"язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання.

На підставі приписів ст.. 625 ЦК України, відповідач нарахував та просить стягнути з відповідача 1600,00 грн. інфляційних нарахувань за січень 2013 р. та 5 194,52 грн. 3% річних за період з 16.12.2012 р. по 04.03.2013 р.

Крім того, п. 6.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості відповідачем, останній зобов'язується передати у власність позивачу сільськогосподарську продукцію у вигляді зерна пшениці і/або ячменю в кількості 1000 т. із врожаю 2012 року. Як вказано у позовній заяві, з чим погоджується суд, дане положення договору розглядається як забезпечення виконання зобов"язання; враховуючи, що заборгованість по договору позики відповідачем не погашена, позивач заявляв позовні вимоги про передачу йому у власність сільськогосподарську продукцію у вигляді зерна пшениці і/або ячменю в кількості 1000 тон, проте відмовився від позову у цій частині, і відмова прийнята судом, у зв"язку з чим провадження у справі у цій частині підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Таким чином, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 806794,52 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору позики, згідно якого одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 800000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (Договір позики від 12.12.2011 р. , підписаний сторонами та скріплений їх печатками; платіжне доручення №261 від 15.12.2011 р., оригінали відповідних документів оглянуті судом у судовому засіданні) та підлягають задоволенню . Дані обставини відповідачем не спростовані. Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов стосовно того, що укладеним між стоонами догвоором передбачено договірне врегулювання суперечок, , не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Усні посилання відповідача на те, що у нього не виникло обов"язку в силу договору позики повертати грошові кошти, також судом не приймаються, оскільки є наслідком довільного трактування відповідачем норм чинного законодавства та укладеного між стороонами договору позики.

Судом перевірено методику розрахунку інфляційних та 3% з використанням калькулятора ІПС "Законодавство"; за результатами розрахунку суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1600,00 грн. інфляційних нарахувань та 5 191,65 грн. - 3% річних (дана позиція суду в частині стягнення інфляційних втрат узгоджується з судовою практикою, та викладена зокрема у постановах Вищого господарського суду України від 07.02.2013р. у справі №3/103-12, від 14.02.2013р. у справі №11/5007/1012/12 і ін. ). Позовні вимоги в частині стягнення 2,87 грн. річних не підлягають задоволенню, так як нараховані помилково.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача з урахуванням приписів ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 22, 32, 33,43,49, 75, 78, 80 (п.4 ч.1), 82-85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Агрохімтехсервіс» (код ЄДРПОУ 30167988, 37400, Полтавська область, м. Гребінка, вул.. Панаса Мирного, 35, р/р 26002070378001 в ЛВ ПАТ «Банк Національний кредит», МФО 320702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гядт Агро» (код ЄДРПОУ 34689831, 37400, Полтавська область, Гребінківський район, селище Тополеве, вул.. Тімірязєва, 1, р/р26004010003433 у філії ПАТ «УніКредит Банк», м. Київ, МФО 300744) 800000,00 грн. основного боргу, 1600 грн. інфляційних нарахувань, 5 191,65 грн. - 3% річних та 16 135,83 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині позовних вимог про зобов"язання відповідача передати позивачу зерно пшениці та ячменю в кількості 1 000 тон - провадження у справі припинити.

5. В частині стягнення 2,87 грн. річних - відмовити у задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 27.06. 2013р.

Суддя О.С.Мацко