Постанова

від 20.11.2013 по справі 917/684/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року Справа № 917/684/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гядт Агро"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 17.09.2013 року

у справі № 917/684/13 Господарського суду Полтавської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гядт Агро"

до приватного підприємства "Агрохімтехсервіс"

про стягнення 806 794,52 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Фелів О.О. дов. від 07.10.13 р., Варварюк Н.В. дов. від 07.10.2013 р.,

відповідача - не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.06.2012 р. (суддя - Мацко О.С. ) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Агрохімтехсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гядт Агро" 800 000 грн. основного боргу, 1600 грн. інфляційних нарахувань, 5 191,65 грн. - 3% річних та 16 135,83 грн. судового збору. В частині позовних вимог про зобов"язання відповідача передати позивачу зерно пшениці та ячменю в кількості 1 000 тон - провадження у справі припинено. В частині стягнення 2,87 грн. річних - відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою від 17.09.2013 р. Харківського апеляційного господарського суду (судді - Фоміна В.О., Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2012 р. скасовано. Прийнято нове рішення. В позові відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЯДТ АГРО" на користь Приватного підприємства "Агрохімтехсервіс" 8 067,95 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Гядт Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

Як вбачається матеріалів справи, що 12.12.2011 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу безпроцентну позику в розмірі 800 000 грн., а останній зобов'язується повернути позику в термін, визначений цим договором

Строк надання позики відповідачу становить 12 календарних місяців з моменту передання коштів.

Судами встановлено, що на підставі вказаного договору позивач перерахував на рахунок відповідача безпроцентну позику на загальну суму 800 000 грн., однак, в порушення умов договору позики, суму позики позивачу вчасно не повернув.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та згідно положень ст. ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню частково.

Апеляційний господарський суд зазначив, що 12 грудня 2011 року між сторонами укладено договір оренди, відповідно до умов якого відповідач здає в оренду позивачу склад з під'їзною залізничною колією включно з прилеглою територією у вільне користування. Термін оренди починається з 15 грудня 2011 року і триватиме до невизначеного часу. Орендну плату сторони визначили в розмірі 50000 гривень щомісячно.

Договором передбачено, що сторони узгодять право переважної купівлі позивачем. Всі перерахунки за оренду та завдаток, що були здійснені до моменту купівлі, будуть враховані в суму купівлі. Загальна вартість договору купівлі-продажу нерухомості визначена в 4 500 000, 00 грн. Термін оплати вартості предмету договору: до 10 квітня 2012 року - 2 000 000,00 грн.; до 10 травня 2012 року - 2 500 000, 00 грн. Переоформлення прав власності на об'єкт нерухомості відбудеться після повної оплати позивачем відповідачу вартості предмету договору купівлі-продажу нерухомості.

Судом визнано, що за даним договором у позивача настав обов'язок сплатити на користь відповідача 4 500 000 грн., встановлено, що даний обов'язок не виконано.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача щодо виникнення підстав для застосування притримання і припинення зобов'язання з повернення суми позики зарахуванням зустрічної однорідної вимоги з оплати вартості продажу об'єкту оренди за договором оренди від 12 грудня 2011 року.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками апеляційного господарського суду.

Кваліфікація договору оренди від 12 грудня 2011 року, здійснена судом апеляційної інстанції, як договору відчуження нерухомого майна не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки за своєю правовою природою це різні договори, їх визначення, порядок укладання та виконання регулюються різними нормами.

Отже, Харківський апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин норми права, які регулюють зобов'язання з купівлі - продажу.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Кедитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 594 ЦК України).

Спірні правовідносини, склалися внаслідок укладення та виконання договору позики, а предметом спору у даній справі є гроші, а не речі, кредитором, відповідно, є позивач, а відповідач - боржником.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 594 ЦК України, помилково визначивши правовий статус відповідача як кредитора.

Залік зустрічних однорідних вимог можливий лише за наявності зустрічного однорідного зобов'язання, строк виконання якого настав, або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Оскільки відповідачем суду не було заявлено, а судом апеляційної інстанції не встановлено достовірних обставин щодо наявності у позивача перед відповідачем дійсного грошового зобов'язання з купівлі-продажу, в межах даної справи, апеляційний господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми, що регулюють припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Враховуючи викладене обставини та межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111 7 ГПК України) та положення п. 6 ст. 111 9 , ч. 1 ст. 111 10 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гядт Агро"

задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 917/684/13 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2013 року у справі № 917/684/13 залишити в силі.

Стягнути з приватного підприємства "Агрохімтехсервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гядт Агро" 8 067,95 грн. судових витрат за подачу касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Полтавської області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський