Рішення

від 12.09.2013 по справі 5011-30/2798-2012-49/447-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 12.09.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (відповідач-2) простягнення 167 300,45 грн. Суддя О. В. Мандриченко Представники: від позивача:Просалова О.Є., представник, дов. б/н від 12.10.2011 р. від відповідача-1:не з'явився. від відповідача-2:не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2012 року порушено провадження у справі № 5011-30/2798-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року припинено провадження у справі № 5011-30/2798-2012.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 року ухвалу від 17.05.2012 року скасовано, справу № 5011-30/2798-2012 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2012 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 року у справі № 5011-30/2798-2012 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.04.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року скасовано; справу № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року справу № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 прийнято до провадження суддею Мандриченко О.В. та призначено до слухання на 04.06.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2013 року у зв'язку з неявкою представників відповідачів розгляд справи відкладено на 18.06.2013 р.

18.06.2013 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.07.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2013 року зупинено провадження у справі № 5011-30/2798-2012-49/447-2012 до набрання законної сили рішенням суду, у пов'язаній справі № 910/8459/13, що розглядалася Господарським судом м. Києва; зобов'язано сторони повідомити суд про результати розгляду справи № 910/8459/13.

На виконання вищевказаної ухвали представник відповідача-1 у справі надав суду копію рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року у справі № 910/8459/13, яке набрало законної сили 23.07.2013 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.09.2013 року провадження у справі

№ 5011-30/2798-2012-49/447-2012 поновлено і призначено до слухання на 12.09.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідачів солідарно 167 300,45 грн., в тому числі 131 380,06 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу № 653-LD від 02.07.2008 р., 10 719,16 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, 25 201,23 грн. інфляційних втрат.

Виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувача) за договором фінансового лізингу № 653-LD від 02.07.2008 р. забезпечено порукою, а згідно п. 1.1 договору поруки № 653/SUR від 02.07.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (поручитель), як солідарний боржник, зобов'язується виконати всі грошові зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр», передбачені вказаним договором фінансового лізингу.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень. У судове засідання 12.09.2013 р. представники відповідачів не з'явилися. Через відділ діловодства суду відповідачі подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку у судове засідання свого представника, оскільки такий бере участь в судовому засіданні в іншій справі, докази чого будуть надані суду пізніше. Розглянувши дану вимогу, заявлену у клопотанні відповідачів, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у її задоволенні з огляду на наступне.

За приписами вимог пп. 3.9.2 пп. 3.9 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі не довели належними і допустимим доказами того, що вони позбавлені можливості забезпечити участь у судовому засіданні свого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 653-LD (далі - договір лізингу).

Відповідно до умов договору лізингу (п. 1.1) лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від лізингоодержувача (на умовах передбачених у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

Додатками № 1 та № 2 до договору лізингу сторонами було погоджено відповідно специфікацію предмету лізингу та графік лізингових платежів.

На виконання умов договору лізингу лізингодавець придбав предмет лізингу та передав його у користування лізингоодержувачу, що підтверджується Актом приймання-передачі від 21.07.2008 pоку.

Пункт 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.1 договору лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.

У графіку лізингових платежів сторони визначили грошовий еквівалент лізингових платежів в євро.

Відповідно до умов розділу «Визначення» договору лізингу еквівалент означає щодо першого лізингового платежу - суму в гривнях, перераховану по курсу на день підписання договору; по відношенню до лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються несплаченими, згідно з цим договором - суму в гривнях, перераховану з суми в євро за курсом платежу. Курс платежу означає офіційний курс гривні до євро, встановлений Національним Банком України, який діє на дату платежу. Дата платежу означає дату сплати лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу, визначену в додатку 2 до цього договору.

Згідно п. 7.1 договору лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.

Згідно п. 7.2 договору лізингу та графіку лізингових платежів перший лізинговий платіж складається із комісії за організацію та авансу ціни предмета лізингу; другий лізинговий платіж складається із комісії за користування предметом лізингу; періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу, та складаються із відшкодування та комісійної винагороди лізингодавця.

Відповідно до п. 7.4 договору лізингу комісія за організацію, аванс ціни предмета лізингу, комісійні за користування предметом лізингу, відшкодування, передбачені цим розділом, є оплатою лізингодавцю за отримане лізингоодержувачем у лізинг майно за договором фінансового лізингу та компенсацією відсотків за кредит.

Відповідно до пункту 9.2 договору лізингу якщо будь-який лізинговий платіж припадає відповідно до умов цього договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу.

Викладені умови договору узгоджуються із ст.ст. 3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями п. 7.7 договору лізингу встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Відповідно до п. 7.6 договору лізингу лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочих дні до кожної чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до євро, Національного банку України на дату повідомлення. У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу лізингоодержувач самостійно здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю при здійсненні оплати. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Згідно пункту 12.2 договору лізингу при настанні випадку невиконання, зокрема, несвоєчасної оплати лізингоодержувачем платежів за договором лізингу, лізингодавець може використовувати будь-які наявні в таких обставинах засоби захисту лізингодавцем своїх прав, передбачені законодавством, що може бути застосоване.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Враховуючи зазначене лізингодавець направив лізингоодержувачу повідомлення вих. № 917 про відмову від договору лізингу, його припинення з 21.08.2009 р. та вимагав повернути предмет лізингу і погасити заборгованість.

20.08.2009 року лізингоодержувач повернув предмет лізингу лізингодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі.

Позивач вказує, що відповідач-1 свого грошового зобов'язання зі сплати лізингових платежів належним чином не виконав, внаслідок чого утворився борг у розмірі

131 380,06 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем-1 грошового зобов'язання за договором лізингу. У зв'язку з цим позивач вказує на існування боргу відповідача-1 - несплачених лізингових платежів, термін виконання зобов'язання по сплаті яких настав у період з 28.02.2009 р. по 31.07.2009 р. Розмір боргу склав 131 380,06 грн. Позивач просить стягнути також 3% річних та інфляційні втрати позивача у зв'язку із простроченням виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання.

Між позивачем та відповідачем-1 виникли правовідносини фінансового лізингу, які регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, статті 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Договір лізингу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і в силу

ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань по договору лізингу та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (актом приймання-передачі від 21.07.2008 р.) та не заперечується і не було спростовано відповідачами належними і допустимими доказами в порядку, встановленому ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом перевірено розрахунок лізингових платежів і встановлено, що загальний розмір грошового зобов'язання відповідача-1 по сплаті лізингових платежів, термін сплати яких настав за період з дати укладення договору лізингу по 31.07.2009 р. згідно графіку лізингових платежів (додаток № 2 до договору лізингу в редакції, узгодженій сторонами в додатковій угоді № 2 від 26.01.2009 р. до договору лізингу), склав 518 494,74 грн.

З матеріалів справи вбачається та визнано відповідачем-1 у відзиві від 26.04.2012 р. на позовну заяву, що відповідачем-1 було тільки частково сплачено суму лізингових платежів у розмірі 387 114,68 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача-1 по сплаті лізингових платежів, нарахована за визначений в позові період, становить 131 380,06 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 та Графіку лізингових платежів зобов'язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Відповідач-1 (лізингоодержувач) проти позову заперечував посилаючись на те, що повернув предмет лізингу лізингодавцю, а тому вважає, що звільняється від обов'язку сплатити частину вказаного позивачем боргу з лізингових платежів, яку називає «викупні платежі», а складова частина періодичних лізингових платежів, яка має назву «Відшкодування» і була сплачена протягом строку лізингу, підлягає поверненню відповідачу-1 позивачем.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України «Про фінансовий лізинг».

Статтями 1 та 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, згідно вимог Закону за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати плату - лізингові платежі. Порядок сплати та розмір лізингових платежів визначається сторонами в договорі (ч. 1 ст. 16 Закону). При цьому, незважаючи на те, що лізинговий платіж може включати в себе декілька складових, в тому числі й суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, лізинговий платіж є єдиним платежем, який сплачується згідно договору, його не можна розцінювати як декілька самостійних платежів з різним призначенням.

Права та обов'язки лізингоодержувача визначені ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», зокрема, згідно п. 7 ч. 2 вказаної статті Закону у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, та договором лізингу не встановлено, що правовими наслідками повернення майна у разі дострокового розірвання договору лізингу є несплата лізингових платежів, які включають суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, або лізингоодержувач звільняється від обов'язку виконання грошового зобов'язання, термін виконання якого настав до розірвання договору, та від відповідальності за невиконання цього зобов'язання. Натомість згідно норм цього Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону), а тому доводи відповідача-1 про відсутність підстав для стягнення лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу, що підлягали сплаті до розірвання договору та повернення майна, не можна визнати законними і обґрунтованими.

Доводи відповідача-1 про те, що в позові слід відмовити на тій підставі, що позивач зобов'язаний був провернути відповідачу-1 частину сплачених ним грошових коштів за Договором лізингу, то такі доводи не приймаються судом до уваги, оскільки позивач не визнає наявність у нього такого обов'язку, а тому в силу статей 32-35 ГПК України вимоги відповідача-1 до позивача про повернення грошових коштів за своє правовою природою є спірними і підлягають доказуванню в загальному порядку в межах позовного провадження в господарському суді за відповідним позовом, який лізингоодержувач (відповідач-1 в цій справі) має право подати до суду. Однак відповідач-1 зустрічний позов в цій справі не заявив.

Крім того, судом встановлено, що в другому абзаці пункту 9.6 договору лізингу сторони дійшли згоди, що усі платежі та інші зобов'язання за цим договором повинні виконуватися лізингоодержувачем без права будь-якого заліку чи зустрічної вимоги, вільно та незалежно від будь-якого права утримання.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2013 р. у справі № 910/8459/13, яке набрало законної сили 23.07.2013 р. і копія якого долучена до матеріалів справи із клопотанням відповідача-1 про поновлення провадження в цій справі № 5011-30/2798-2012-49/447-2012, задоволено позов ТОВ «УніКредит Лізинг» до ТОВ «ІТЦ-Центр», третя особа: ТОВ «Авто-Лайн» про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних вимог за договором фінансового лізингу та визнано недійсною заяву ТОВ «ІТЦ-Центр» № 2/653-LD від 25.04.2012 р. про зарахування зустрічних вимог сторін за договором лізингу, на яку відповідач-1 в цій справі посилався як на підставу припинення своїх зобов'язань по сплаті частини лізингових платежів за договором лізингу.

З урахуванням норм статті 35 ГПК України та викладених обставин суд вважає, що відсутні підстави для визнання припиненим зобов'язання відповідача-1 по сплаті заявлених до стягнення лізингових платежів на користь позивача.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача-1 невиконаного грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за період з 28.02.2009 р. по 31.07.2009 р. у розмірі 131 380,06 грн. на підставі договору лізингу. Доказів її погашення суду не надано.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 основного боргу по сплаті лізингових платежів у розмірі 131 380,06 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявлені вимоги про стягнення 10 719,16 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми та 25 201,23 грн. інфляційних втрат.

Три відсотки річних нараховані за прострочення сплати лізингових платежів, які є несплаченими станом на час розгляду справи, нарахування здійснюється окремо по кожному лізинговому платежу, починаючи з наступного дня після настання терміну його сплати і до 29.02.2012 р. (дати підписання позовної заяви).

Розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» окремо по кожному лізинговому платежу, який є несплаченим станом на час розгляду справи, за період з дня, наступного після настання терміну сплати відповідного лізингового платежу, і до 31.01.2012 р.

Судом встановлено, що відповідач-1 у встановлений договором лізингу строк свого обов'язку по сплаті коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача-1 є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України) і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Водночас сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У зв'язку із викладеним, враховуючи постанову Верховного Суду України від 27.03.2012 р. у справі № 55/440, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 10 719,16 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми та 25 201,23 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких перевірений судом, визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, виконання зобов'язань відповідача-1 за договором лізингу забезпечено порукою. Згідно п. 1.1 договору поруки № 653/SUR від 02.07.2008 р., укладеного між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець), ТОВ «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувач) та ТОВ «Авто-Лайн» (поручитель), поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою всі необхідні платежі за договором лізингу загальною сумою до 150 000 (сто п'ятдесят тисяч євро 00 центів) євро та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору лізингу, в тій же сумі, валюті та в той же самий час, як це визначено в договорі лізингу.

Згідно п. 1.2 договору поруки № 653/SUR від 02.07.2008 р. (далі - договір поруки) поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги.

Відповідно до п. 3.3 договору поруки відправлення вимоги або іншої інформації від лізингодавця до поручителя вважається відправленим справжнім чином, якщо зроблено відповідно до наступних реквізитів: для листів («заказним листом» або спецпоштою) або телеграм (поштова адреса): Україна, 03124, м. Київ, пров. Радищева, буд. 6.; для факсових листів (номер факсу): (044) 206-20-58. Всі три вказаних способа відправлення (лист поштою, телеграма або факс) вважаються рівнозначними та дійсними (тобто направлення повідомлення одним із вказаних шляхів за вибором лізингодавця є достатнім).

Відповідно до п. 3.8 договору поруки цей договір вступає у силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором.

У зв'язку із наявністю боргу по договору лізингу позивачем надіслав ТОВ «Авто-Лайн» (поручителю, відповідачу-2) вимогу вих. № 276 від 31.01.2012 р. про сплату позивачу заборгованості відповідача-1 за договором лізингу. Вказана вимога 31.01.2012 р. була надіслана на вказану в договорі поруки адресу ТОВ «Авто-Лайн», що підтверджується декларацією № 9513792 служби кур'єрської доставки ТОВ «АСД-Експресс».

Відповідач-2 у справі (поручитель) заперечує наявність у нього солідарного обов'язку сплати грошових коштів на підставі договору поруки, вказує, що порука припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки строк поруки в договорі не встановлений і позивач не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дати настання строку виконання основного зобов'язання, тобто від 31.07.2009 р. минуло більше шести місяців до дати пред'явлення 31.01.2012 р. вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно ч. 4 до ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже, юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. В даному випадку зі спливом строку, визначеного сторонами у договорі, припиняється зобов'язання поручителя.

Згідно ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Таким чином, договором поруки передбачено момент, в який починається перебіг строку існування зобов'язання, тобто момент, з якого у кредитора виникає право пред'явити вимогу до поручителя у разі порушення зобов'язання боржником за договором фінансового лізингу. Цим моментом є дата укладення договору поруки.

У свою чергу, договором поруки встановлено момент, в який закінчується строк існування зобов'язання поручителя, тобто момент, після настання якого кредитор вже не має права пред'явити вимогу поручителю, а поручитель не буде зобов'язаний виконувати вимоги лізингодавця як кредитора за договором поруки. Цим моментом є момент повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором лізингу або поручителем за договором поруки.

В цій справі строком поруки є певний період у часі, який розпочався від дати укладення договору поруки (02.07.2008 р.) і протягом якого є невиконаним основне зобов'язання. Зазначений період у часі може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, враховуючи тривалість періоду в часі, протягом якого лізингоодержувач або поручитель виконають свої зобов'язання.

Таким чином, оскільки строк поруки встановлений сторонами у самому договорі поруки і пов'язаний з настанням події - повним виконанням зобов'язань за договором лізингу, то відсутні підстави вважати, що такий строк не встановлений і повинен обмежуватися шістьма місяцями від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача-2 проти позову на ґрунтуються на законі, а тому позовні вимоги про стягнення грошових коштів з відповідача-2 солідарно на підставі Договору поруки підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів солідарно.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (інд. 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 1, код ЄДРПОУ 35322128 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (інд. 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 9-А, код ЄДРПОУ 32108002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (інд. 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 131 380 (сто тридцять одну тисячу триста вісімдесят) грн. 06 коп. основного боргу, 10 719 (десять тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн. 16 коп. трьох відсотків річних, 25 201 (двадцять п'ять тисяч двісті одну) грн. 23 коп. інфляційних втрат, 3 346 (три тисячі триста сорок шість) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О. В. Мандриченко

Дата складання рішення 27.09.2013 р.