Постанова

від 07.10.2013 по справі 910/3245/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 910/3245/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

розглядаючи апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Олійника Володимира Анатолійовича

на рішення господарського суду міста Києва

від 01.07.2013 року

у справі № 910/3245/13 (головуючий суддя - Капцова Т. П., судді - Ониськів О. М., Марченко О. В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ДІП ТАУН", м. Київ,

до фізичної особи - підприємця Олійника Володимира Анатолійовича, м.Київ,

про стягнення 205 000,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Лебедєва М.В. - представник (дов. б/н від 16.03.2013р.);

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ДІП ТАУН" (надалі - ТОВ „ДІП ТАУН") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Олійника Володимира Анатолійовича (надалі - ФОП Олійника В.А.) 205 000,00 грн. з підстав, передбачених ч.1 ст. 906 Цивільного кодексу України.

До початку судового розгляду справи заявою від 27.03.2013 року позивач змінив підстави позову, заявивши вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (а.с.84-86).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року у справі №910/3245/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 205 000,00 грн. боргу та 4 100,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, фізична особа - підприємець Олійник Володимир Анатолійович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судовому засіданні на 23.09.2013 року.

В судовому засіданні 23.09.2013 року розгляд справи у відповідності до ст.77 ГПК України був відкладений до 07.10.2013 року відповідно.

В судовому засіданні 07.10.2013 року представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Скаржник в судове засідання не з'явився, про поважність причин своєї неявки в судове засідання не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Вислухавши думку представника позивача з приводу можливості розгляду апеляційної скарги без участі іншого учасника судового процесу, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити перегляд судового рішення у відсутність останнього за наявними у справі доказами.

07.10.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, товариством з обмеженою відповідальністю «ДІП ТАУН» було складено та підписано проект договору про надання послуг №07-10 від 01.07.2010 року, за умовами якого фізична особа-підприємець Олійник Володимир Анатолійович зобов'язався надавати інформаційно-технічні послуги з встановлення та обслуговування 17 платіжних терміналів.

Вказаний договір був направлений позивачем на адресу ФОП Олійник Володимир Анатолійович для підписання.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання вказаного договору 12.07.2010 року позивач перерахував відповідачеві 205 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 253, 254, 255, 256, 257 від 12.07.2010р., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно договору №07-10 від 01.07.2010 року» та банківською випискою Печерської філії ПАТ «ПриватБанк» (а.с.52-73).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що направлений ним для підписання примірник договору №07-10 від 01.07.2010 року відповідачем підписаний не був, послуг, обумовлених договором останній не надав, у зв'язку з чим грошові кошти в сумі 205 000,00 грн. підлягають поверненню позивачеві.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача були направлені претензії від 09.01.2012р., 01.05.2012 р., 11.06.2013 р. з вимогою повернути грошові кошти в сумі 205 000,00 грн. (а.с.22-24, 151-153), які були залишені відповідачем без відповідей.

У відповідності до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Згідно частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За приписами частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 2 статті 644 Цивільного кодексу України встановлено, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Якщо ж особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, договір про надання послуг №07-10 від 01.07.2010р. підписаний позивачем та скріплений його печаткою.

Доказів вчинення відповідачем в розумінні частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України дій, які свідчать про прийняття відповідачем пропозиції позивача укласти договір №07-10 від 01.07.2010р., матеріали справи не містять.

Отже, місцевий суд дійшов вірного висновку проте, що пропозиція позивача укласти договір про надання послуг №07-10 від 01.07.2010р. на його умовах відповідачем не була прийнята, відповідно, сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов такого договору.

Відповідно до частини 8 статті 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Глава 83 Цивільного кодексу України встановлює засади набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно частини 2 названої статті положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п.3 частини 3 даної статті положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Аналізуючи вищенаведені норми закону, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав та обґрунтованості заявленої вимоги щодо повернення відповідачем коштів у сумі 205 000,00 грн., оскільки такі кошти були перераховані позивачем в рахунок зобов'язання відповідача, яке останнім не виконано. Відтак, підстави для утримання відповідачем коштів в сумі 205 000,00 грн. відсутні.

Судова колегія вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що викладені в рішенні місцевого суду висновки не відповідають обставинам справи, а позивач не довів факт ненадання відповідачем на виконання договору №07-10 від 01.07.2010р. послуг по встановленню та обслуговуванню 17 платіжних терміналів, оскільки в порядку статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування надання послуг покладається саме на відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач наголосив також на тому, що не мав можливості приймати участь у розгляді даної справи через його тривалу відсутність за місцем свого проживання, а тому фактично не отримував повідомлення суду про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим поштові повідомлення були повернуті на адресу суду «за закінченням встановленого строку зберігання». Як стверджує апелянт, дані обставини позбавили його права надати суду належні докази на підтвердження факту надання ним послуг ТОВ «ДІП ТАУН» на суму 205 000,00 грн.

Дані доводи судова колегія відхиляє як безпідставні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. цієї постанови зазначається, що у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріали справи містять витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, сформований станом на 18.03.2013 року, з якого вбачається, що адресою місцезнаходження відповідача є: м. Київ, вул. Пугачова, буд. 11/15, кв. 67 (а.с.114).

Ухвала про порушення провадження у справі №910/3245/13 від 22.02.2013 року так і ухвали про відкладення судового розгляду справи направлялись судом відповідачеві за вищевказаною адресою рекомендованими листами (а.с.117,132,135).

Таким чином, судом першої інстанції була дотримана процедура належного повідомлення скаржника про час та місце розгляду справи №910/12621/13, а тому доводи апелянта про порушення судом права останнього на участь у розгляді справи є надуманими.

Варто зазначити, що під час апеляційного розгляду справи скаржник в судові засідання також не з'явився, а подавши апеляційну скаргу, не повідомив Київському апеляційному господарському суду іншої адреси, за якою можливо б було повідомити останнього про розгляд справи. До того ж, скаржник, маючи можливість надати до апеляційної скарги належні та допустимі докази на підтвердження факту надання ним послуг позивачеві, в порядку статей 33, 34 ГПК України таким правом не скористався.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Олійника Володимира Анатолійовича без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Олійника Володимира Анатолійовича на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року у справі №910/3245/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2013 року у справі №910/3245/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3245/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Жук Г.А.

Остапенко О.М.