Постанова

від 07.10.2013 по справі 819/2043/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/2043/13-a

07 жовтня 2013 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі судового засідання Яницькій О.Р.

за участю:

представника позивача - Зубашенка Ю.В.;

представника відповідача - Мельника О.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду місті Тернополі адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Санте Люкс»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області

про скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210 та №0004852230, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Санте Люкс» (надалі по тексту - ПП «Санте Люкс» або позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області (надалі по тексту - Тернопільська ОДПІ або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210 та №0004852230.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що основою для прийняття податкових повідомлень-рішень послужили необ'єктивні висновки акту перевірки про порушення норм чинного податкового законодавства.

Так, представники позивача зокрема пояснили, що не погоджуються з висновком акту перевірки про порушення методів визначення та застосування звичайної ціни, оскільки відповідачем порушено вимоги п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України, відповідно до якого «обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом».

Представники позивача наголосили на тому, що Тернопільською ОДПІ відповідно до п.39.11 ст.39 Податкового кодексу України не доведено, що ціни, визначені ПП «Санте Люкс», не відповідають рівню звичайної ціни.

Щодо висновку податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій між ПП «Санте Люкс» та ПП «Флоре», представники позивача зазначили, що господарські операції з ПП "Флоаре" мали місце, що підтверджується первинними документами, і це не заперечується відповідачем і матеріалами перевірки. Реальність господарських відносин ПП «Санте Люкс» з ПП "Флоаре" підтверджується документально, і включення відповідних сум до валових витрат, а відповідно і формування податкового кредиту, проведено правомірно, оскільки невключення до складу валових витрат сум будь яких витрат, можливе лише з підстави повної відсутності будь яких документів взагалі, що підтверджується судовою практикою Вищого адміністративного суду України. Крім того, представники позивача зазначили, що відсутні жодні підстави для визнання правочинів, які мали місце між ПП «Санте Люкс» та ПП "Флоаре", нікчемними, так як не укладені правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, не спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, не спрямовані на незаконне заволодіння вищевказаним майном. Ці правочини не визнавались судом недійсними.

Представники позивача також пояснили, що підприємство не допустило порушення п.2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» оскільки, в Акті перевірки від 09.07.2013р. вказано неправдиві дані з приводу того, що ПП «Санте Люкс» не оприбутковано готівкові кошти в день одержання готівки в сумі 9087,05грн., а саме нібито встановлено, що облік суми у розмірі 9087,05грн., що надійшла 18.11.2012р., здійснено в КОРО №18892/1918009250р/2 19.11.2012р. Представники позивача, зокрема зазначили, що інспектор ТОДПІ помилився в сумі надходження коштів та даті їх надходження. Так, в книзі КОРО чітко записано, що 18 листопада 2012 року надійшла 11351,31 грн., що повністю відповідає сумі зазначеній у фіскальному звітному чеку № 18892/1918009250р/2.

Представники позивача погодились із тим, що підприємством порушено вимоги п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку. Проте, вони не погоджуються із застосуванням за дане порушення штрафних санкцій в розмірі 25 840 грн. - за кожен день не роздрукування, оскільки вважають, що ПП «Санте Люкс» було допущено невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку, а не його незберігання. А тому за таке порушення можливо застосувати лише одну фінансову санкцію - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який становить 340,00грн., незалежно від кількості ! не роздрукованих фіскальних чеків чи реєстраторів розрахункових операцій. Додатково зазначили, що їх позиція підтверджується практикою Верховного Суду України.

З врахуванням вищевикладеного, представники позивача просили позов задовольнити та скасувати оспорювані податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Свою позицію представник податкового органу обґрунтував тим, що висновки акту перевірки які покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень є правомірними та обґрунтованими.

З врахуванням викладеного, представник Тернопільської ОДПІ вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі норм чинного податкового законодавства, а тому просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що брав участь у проведенні виїзної позапланової перевірки ПП «Санте Люкс». Зазначив, що ним було виявлено порушення позивачем п.2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» оскільки, було встановлено, що облік суми у розмірі 9087,05грн., що надійшла 18.11.2012р., здійснено в КОРО №18892/1918009250р/2 19.11.2012р.

Крім пояснень представників сторін та показань свідка, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представниками позивача та відповідача, а також витребувані з ініціативи суду.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, показання свідка, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Тернопільською ОДПІ проведена виїзна позапланова перевірка ПП «Санте Люкс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.02.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 08.02.2010р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки 09.07.2013 р. складений акт №70/22-10/36936216 (далі по тексту - Акт перевірки).

На підставі висновків зроблених в акті перевірки 31.07.2013 р. Тернопільською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення:

1. №0004772210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 1093632,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 165066,50грн., а всього на суму 1258698,50 грн.;

2. №0004782210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 1654,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00грн., а всього на суму 1655,00грн.

3. №0004792210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 808073,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 197315,50грн., а всього на суму 1005388,50грн.

4. №0004802210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 1400,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 240,75грн., а всього на суму 1640,75грн.

5. №0004812210, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 166954,00грн. за період, за який подано декларацію - грудень 2012р.

6. №0004852230, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 71275,25грн.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення та висновки актів перевірок, що стали підставою для їх винесення, суд приходить до переконання про їх неправомірність, виходячи з наступного:

Щодо порушення методів визначення та застосування звичайної ціни.

Як вбачається з акту перевірки Тернопільська ОДПІ прийшла до висновку, що позивачем допущено встановлення різної націнки на реалізовані товари і цим порушено п.п.14.1.71, 14.1.80, 14.1.219 п.14.1 ст.14, п.п.39.1, 39.4, 39.14 ст.39, п.187.1 ст.187. п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.1 ст.135, п.п.153.2.1,153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України.

Суд вважає, що вищенаведені висновки про порушення податкового законодавства є безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступних доводів:

Відповідно до п.п.153.2.1. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п.39.1 ст.39 цього Кодексу, звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін(п.п.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України).

Ціни на товари, які реалізовуються ПП «Санте Люкс» є визначеними, і закріплені в Наказі про цінову політику (а.с.86-89) та прайс-листах. Як пояснили в судовому засіданні представники позивача, визначення ціни на товари проводилось на підставі наступної інформації: про умови оплати, про обсяг партії придбаного товару, кількість (обсяг) товарів, про умови розподілу між сторонами ризиків і вигод, про попит на товар на ринку, про сезонний попит на товар на ринку, про строки виконання зобов'язань.

Під час проведення перевірки відповідачем не враховано зазначеної інформації і фактичних обставин.

Суд вважає, що відповідачем при встановленні невідповідності цін позивача на певні товари рівню звичайних цін не дотримано вимог п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України, відповідно до якого обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Крім того, суд вважає, що податковий орган порушив вимоги п.39.11 ст. 39 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Враховуючи те, що відповідачем не використано жодного джерела визначення звичайної ціни, вказаного у п.39.11 ст. 39 Податкового кодексу України, суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки податкової інспекції про порушення позивачем п.п.14.1.71, 14.1.80, 14.1.219 п.14.1 ст.14, п.п.39.1, 39.4, 39.14 ст.39, п.187.1 ст.187. п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.1 ст.135, п.п.153.2.1,153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України і як наслідок визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Щодо висновку податкового органу з приводу нереальності здійснення господарських операцій ПП «Санте Люкс» з ПП «Флоаре».

Як вбачається з акту перевірки позивача, неможливість здійснення господарських операцій позивача з ПП «Флоаре» підтверджується висновками актів Переяслав- Хмельницької ОДПІ від 25.05.2011р. №65/23-1/37340903 «Про результати невиїзної документальної перевірки постачальників ПП "Флоаре" - ТОВ «Бігрін Груп» (код ЄДРПОУ 37340903) з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за січень-квітень 2011р.», ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.05.2012р. №1386/22-3/37194947 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Контелл», код за ЄДРПОУ 37194947, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 31.03.2012р.», та ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012р. №13685/22- 9/37192413 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара Компані», код за ЄДРПОУ 37192413, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011р., січень 2012р.». Тернопільська ОДПІ взяла до уваги висновки вищевказаних актів перевірок з приводу того, що ТОВ «Бігрін Груп», ТОВ «Контелл» та «Міара Компані» відсутні за податковою адресою, в них відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні трудові ресурси, не підтверджено придбання ними продукції, а тому враховуючи, що вони не могли бути постачальниками продукції для ПП «Флоаре», операції між уим підприємством та ПП. «Санте Люкс» також не могли здійснюватись.

Суд вважає безпідставним такий висновок податкового органу, оскільки відомості зазначені у вищенаведених актах перевірок не стосуються господарських відносин ПП «Санте Люкс» з ПП "Флоаре" і такі відомості не підтверджують висновків відповідача про завищення ПП «Санте Люкс» валових витрат та податкового кредиту за період І квартал 2011р.

Нормативне обґрунтування щодо валових витрат:

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Стаття 138 ПК України визначає склад витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та порядок їх визначення. До таких витрат належать витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, та інші витрати (п. 138.1 ст. 138 ПК України).

До складу витрат собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відносять витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Податкового кодексу (пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 ст. 138 ПК України).

Зі змісту п. 138.2 ст. 138 ПК України вбачається, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, необхідними і достатніми підставами для включення Товариством до складу витрат е: підтвердження таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Аналогічні положення були закріплені і в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (діяв до 1 січня 2011 року, окремі норми до 1 січня 2013 року).

Нормативне обґрунтування щодо податкового кредиту:

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зазначаючи в акті перевірки про порушення позивачем вищенаведених норм Податкового кодексу України, податковий орган жодним чином не зазначив в чому ж виявилось таке порушення. Крім того, Тернопільською ОДПІ не зазначено конкретної норми п.201.1 ст. 201 ПК України щодо невідповідності її вимогам податкових накладних наданих для перевірки.

Суд вважає, що реальність господарських операцій між ПП «Санте Люкс» та ПП "Флоаре" підтверджується наявністю поставленого товару, прихідними і податковими накладними, сертифікатами якості на товар, розрахунково-касовими документами - касовими стрічками, з яких вбачається реалізація поставленого товару.

Такими документами зокрема є: договір поставки № 55/10-СЛ від 05.11.2010р., сертифікат відповідності серії ДЗ N9 350273, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.07.20017р. № 05.03.02-03/42853, податкова накладна від 01.06.2011р. № 2, податкова накладна від 01.06.2011р. № 8, податкова накладна від 03.03.2011р. № 29, видаткова накладна № 116 від 01.06.2011р., видаткова накладна № 122 від 01.06.2011р., видаткова накладна № 54 від 03.03.2011р. (а.с.10-112)

Правильність оформлення первинних документів не заперечується відповідачем і матеріалами перевірки, а сам акт перевірки від 09.07.2013 р. не містить будь яких відомостей про відсутність документального підтвердження господарських операцій з ПП "Флоаре" чи неналежного їх оформлення.

Також суд вважає, що на реальність здійснення господарських операцій не впливає (можливе в даній справі) невиконання контрагентом - ПП «Флоаре» своїх зобов'язань.

Так, Постановою Верховного Суду України від 1 червня 2010 р. № 10/82 визначено, що «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Позиція Верховного суду в даному випадку повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

В даному випадку з врахуванням вищенаведеного рішення Європейського суду з прав людини та керуючись ч.2 ст.8 КАС України суд при вирішення спору в вищенаведеній частині застосовує принцип верховенства права.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошено на тому, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування такого підходу на практиці, оскільки подібне розмежування дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.08.2008 року та ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06.05.2010 року №К-13115/10, від 25.05.2010 року № К-4867/07.

Суд при вирішенні даного спору, враховує те, що податковим органом не доведено недобросовісності ПП «Санте Люкс», а вчиненні ним господарські операції з ПП «Флоаре» не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, безпідставним, на думку суду, є висновок про те що договір поставки від 5 листопада 2010 року укладений позивачем з ПП «Флоаре» є праавочином, що порушує публічний порядок.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що пунктами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом не здобуто, а сторонами не надано рішення суду про визнання недійсними договорів та про вчинення договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) чи будь-яких інших документів по господарських операціях між ПП «Санте Люкс» та ПП «Флоаре», тому вважати їх недійсними не має жодної правової підстави.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень п.п.14.1.36, 14.1.56, 14.1.231 п.14.1 ст.14, ст.44, п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185.1 ст.185, п.п.198.1-198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи те, що судом встановлено безпідставність висновків податкового органу про заниження у періоді, що перевірявся, позивачем податкових зобов'язань по ПДВ у розмірі 975027,00 грн. та про завищення податкового кредиту, у розмірі 1400,00 грн., суд вважає безпідставним висновок про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 166954,00 грн. за період, за який подано декларацію - грудень 2012 р.

Щодо порушень при веденні касових операцій в національній валюті та розрахункових операцій.

Податковою інспекцією встановлено порушення позивачем п.2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України», яке виразилось в неоприбуткуванні готівкових коштів в день одержання готівки в сумі 9087,05 грн.

Суд не погоджується з такими висновком у зв'язку з його безпідставністю.

Так, відповідно до п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, «Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових масових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В Акті перевірки від 09.07.2013р., нібито встановлено, що облік суми у розмірі 9087,05грн., що надійшла 18.11.2012р., здійснено в КОРО 18892/1918009250р/2 19.11.2012р.

Відповідно до абз.21 п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Як видно з фіскального звітного чека N90669 до реєстратора розрахункових операцій Марія-301, фіскальний номер 1918009250, за цим чеком проведено розрахунок на суму 11351,31грн., про що було роблено в той же день запис в КОРО №18892/1918009250р/2 на суму 11351,31грн. Дані обставини підтверджуються долученими до справи копіями фіскального звітного чека N90669 та копією сторінки з КОРО (а.с.95), а також оглядом в судовому засіданні оригіналу Книги обліку розрахункових операцій ПП «Санте Люкс».

У зв'язку з цим судом критично оцінюються покази свідка ОСОБА_3

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ПП «Санте Люкс» не порушувало вимог п.2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України».

Також податковим органом встановлено порушення позивачем п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виразилось у незабезпечення щоденного друку фіскальних звітних чеків на РРО Марія-301, фіскальний номер 0562007568 в кількості 76 шт. в період з 18.10.2010р. по 14.02.2011р.

З такими висновками Тернопільської ОДПІ суд також не погоджується виходячи з наступного:

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, на ПП. «Санта Люкс» мало місце незабезпечення щоденного друку фіскальних звітних чеків на РРО Марія-301, фіскальний номер 0562007568 в кількості 76 шт. в період з 18.10.2010р. по 14.02.2011р.

Відповідно до п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. №265/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0004852230 відповідачем застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в частині вказаного порушення у розмірі 25840,00грн.

Такий розмір штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначено на підставі п.4 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідно до якого за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання. Відповідач визначив розмір штрафних (фінансових) санкцій шляхом сумування розміру двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який становить 340,00грн. за кількістю фіскальних звітних чеків - 76 шт.

Проте, така позиція податкового органу суперечить практиці Верховного суду України. Так, у постанові від 16 квітня 2013 року у справі № 21-89а13, Верховний Суду України прийшов до висновку, що за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону №265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України вищенаведена постанова Верховного Суду України є обов'язковою для всіх судів України.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що штрафна (фінансова) санкція за порушення п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» становить 340, 00 грн., а не 25840, 00 грн., а тому і протиправним є податкове повідомлення-рішення №0004852230 від 31.07.2013р. в цій частині .

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як зазначено вище, незважаючи на заперечення проти позову, представниками відповідача належними та допустимими доказами не доведено правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, в судовому засіданні в результаті здобутих та досліджених доказів встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210 та №0004852230 винесені з порушенням вимог чинного податкового законодавства, порушують права позивача, а тому суд приходить до переконання про захист порушених прав шляхом визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 71, 94, 158-167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210 та №0004852230.

3. Повернути з державного бюджету на користь приватного підприємства «Санте Люкс» 2 294 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 жовтня 2013 року.

Суддя Осташ А. В.

копія вірна

Суддя Осташ А. В.