Постанова

від 04.09.2013 по справі 826/12117/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2013 року 15:21 № 826/12117/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Медведєвій А.С., за участю представників: позивача - Федоришина О.О., відповідача - Яфонкіна Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень від 03 липня 2013 року № 0005112210, № 0005122210, № 005132210, № 0005202260, № 0000621530, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» (далі - ТОВ «Моноліт Плюс», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 03 липня 2013 року № 0005112210, № 0005122210, № 005132210, № 0005202260, № 0000621530.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ним були виконані усі законодавчі умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток за результатами фінансово-господарських взаємовідносин в період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, що підтверджується складеними за результатами їх діяльності первинними документами.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Моноліт Плюс» (код ЄДРПОУ 32303563) відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 159198 від 25 грудня 2008 року зареєстроване Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 31 січня 2003 року (номер запису в ЄДР 1 068 120 0000 008154). Місцезнаходження ТОВ «Моноліт Плюс»: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 13.

ТОВ «Моноліт Плюс» на момент проведення перевірки знаходилось на обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС.

Згідно свідоцтва від 16 лютого 2009 року № 100198346 ТОВ «Моноліт Плюс» станом на момент проведення перевірки мав статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 323035626500).

ДПІ у Оболонському м. Києва ДПС проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ «Моноліт Плюс» (код за ЄДРПОУ 32303563), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 18 травня 2013 року № 554/22.1-07/32303563.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення ТОВ «Моноліт Плюс» вимог:

- п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, що мало прояв у заниженні податку на прибуток на загальну суму у розмірі 4 051 761, 00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2010 року на суму 4 051 713, 00 грн., за ІV квартал 2010 року на суму 48, 00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на суму 1 702, 00 грн., в тому числі за І квартал 2011 року на суму 195, 00 грн., за ІІ- ІV квартал 2011 року на 520, 00 грн., за 2012 рік на 897, 00 грн.;

- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість № 168/97-ВР від 03.04.97 р. із змінами і доповненнями, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.4, п. 200.5 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 201.4 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 п. 201.10 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, що мало прояв у занижені суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 34 744, 00 грн., в тому числі:

- за березень 2010 року на суму - 2 000, 00 грн.,

- за квітень 2010 року на суму - 25 197, 00 грн.,

- за серпень 2010 року на суму - 2 377, 00 грн.,

- за вересень 2010 року на суму - 13, 00 грн.,

- за листопад 2010 року на суму - 13,00 грн.,

- за листопад 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за січень 2012 року на суму - 26, 00 грн.,

- за лютий 2012 року на суму-13, 00 грн.,

- за березень 2012 року на суму - 13, 00 грн.,

- за квітень 2012 року на суму - 13, 00 грн.,

- за жовтень 2012 року на суму - 26, 00 грн.,

- за листопад 2012 року на суму - 27, 00 грн.,

- за грудень 2012 року на суму - 5 013, 00 грн.

та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість на загальну суму 3 214, 00 грн. в тому числі:

- за жовтень 2010 року на суму - 13, 00 грн.,

- за грудень 2010 року на суму - 13, 00 грн.,

- за січень 2011 року на суму - 1 406, 00 грн.,

- за лютий 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за березень 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за квітень 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за травень 2011 року на суму -13, 00 грн.,

- за липень 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за серпень 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за вересень 2011 року на суму - 1 613, 00 грн.

- за грудень 2011 року на суму - 13, 00 грн.,

- за травень 2012 року на суму - 26, 00 грн.,

- за червень 2012 року на суму - 13, 00 грн.,

- за липень 2012 року на суму - 26, 00 грн.,

за вересень 2012 року, на суму - 13, 00 грн.,

а також завищено суму бюджетного відшкодування суми ПДВ у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів на загальну суму 3 313, 00 грн., в тому числі:

- за лютий 2011 року в сумі 1 544, 00 грн.,

- за березень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за квітень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за травень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за червень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за серпень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за вересень 2011 року в сумі 13, 00 грн.,

- за жовтень 2011 року в сумі 1 613, 00 грн.,

- за червень 2012 року в сумі 26, 00 грн.,

- за липень 2012 року на в сумі 13, 00 грн.,

- за серпень 2012 року в сумі 39, 00 грн.;

- п.п. 2.8 п. 2, п.п. 3.5, 3.6 п. 3, пп. 7.24 п. 7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку України № 637 від 15.12.2004 р., що мало прояв у переліміті залишку готівки в касі в розмірі 134 211, 79 грн.

19 червня 2013 року ТОВ «Моноліт Плюс» подано до податкового органу заперечення (вих. 146) на акт перевірки від 18 травня 2013 року № 554/22.1-07/32303563, за результатами розгляду яких, податковий орган рішенням від 27 червня 2013 року за № 1601/10/22.1-17 висновки вказаного акту - залишив без змін, заперечення - без задоволення.

03 липня 2013 року ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0005112210, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, за порушення вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість № 168/97-ВР від 03.04.97 р. із змінами і доповненнями, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.4, п. 200.5 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 201.4 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 п. 201.10 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, ТОВ «Моноліт Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 9 434, 00 грн., в тому числі 7 547, 00 грн. - основний платіж, 1 887, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- № 0005122210, яким згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, за порушення вимог п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, ТОВ «Моноліт Плюс» зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі на суму 195, 00 грн. за 1 квартал 2011 р., на суму 520, 00 грн. за 2-4 квартал 2011 р. та на суму 987, 00 грн. за 2012 р.;

- № 0005132210 , яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, за порушення вимог п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, ТОВ «Моноліт Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 5 064 701, 00 грн., в тому числі 4 051 761, 00 грн. - основний платіж, 1 012 940, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- № 0005202260, яким згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з ст. 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», зі змінами та доповненнями, за порушення вимог п. 2.8 Постанови правління НБУ № 637 від 15.12.2004 р. «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», зі змінами та доповненнями ТОВ «Моноліт Плюс» застосовано суму штрафних санкцій 268 423, 58 грн.;

- № 0000621530 , яким згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 та п. 200.10, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., зі змінами та доповненнями, за порушення вимог п. 200.4, п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ «Моноліт Плюс» зменшено суму бюджетного відшкодування (в рахунок наступних платежів) з податку на додану вартість у розмірі 3 313, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 8 28, 00 грн.

Незгода з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з доводами ТОВ «Моноліт Плюс», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (який частково втратив чинність, в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 січня 2011 року) (далі - Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток на момент спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 січня 2011 року) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічна норма містяться в пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

- передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

- в інших випадках, визначених цим Законом;

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту/пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.) (абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР/абз. 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (п. 6.2 Порядку).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредиту формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Водночас, приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

Судом з акту перевірки встановлено, що ТОВ «Моноліт Плюс» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року задекларувало валові витрати з податку на прибуток підприємств у сумі 14 780 409,00 грн.

Позивачем в підтвердження формування вказаних вище сум за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року надано суду наступні документи: відомості валових витрат, рахунки - фактури, договори (контракти) купівлі-продажу товарів, робіт (послуг), прибуткові накладні, акти прийому-передачі робіт (послуг), банківські виписки, картки рахунків, оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку.

З наданих до матеріалів справи письмових доказів, вбачається, що між ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» та ТОВ «Моноліт Плюс» укладено договір № 3/24 від 19 квітня 2007 року на будівництво житлового будинку № 1 «Позняки-4а мкрн» в Дарницькому районі м. Києва, за умовами якого ВАТ «Домобудівний комбінат № 4», який є Замовником на земельній ділянці за адресою: м. Київ, мкрн. 4-а ж.м. «Позняки» передало ТОВ «Моноліт Плюс» частину функцій Замовника на будівництво житлового будинку № 1 з вбудованими приміщеннями, а ТОВ «Моноліт Плюс» приймає на себе часину цих функцій і зобов'язується збудувати зазначений об'єкт будівництва та здати його в експлуатацію на умовах цього Договору.

Відповідно до вказаного Договору ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» передає ТОВ «Моноліт Плюс» майнові права на об'єкт будівництва та майнові права на об'єкти інвестування (квартири та нежитлові приміщення) в Об'єкті будівництва згідно Переліку до Договору для подальшої реалізації . Майнові права вважаються переданими ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» та прийнятими ТОВ «Моноліт Плюс» з моменту підписання вказаного договору (п. 1. Договору).

Водночас, відповідно до Генерального договору від 01 серпня 2007 року, укладеного між позивачем та АКБ «Аркада» (далі - Банк) та ТОВ «Моноліт Плюс» (далі - Забудовник) Забудовник зобов'язується організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, вести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності Довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а Банк зобов'язується своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах цього Генерального договору.

Згідно з п. 3 угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р. на об'єкт будівництва до Генерального договору від 01.08.2007 р., підписаної між АКБ «Аркада» та позивачем, Забудовник передає Банку майнові права на об'єкт інвестування для подальшої передачі Довірителям, за якими закріплені 100% вимірних одиниць об'єкта інвестування. Згідно п. 6 даної угоди «Після введення об'єкта будівництва в експлуатацію Банк на умовах Генерального договору надає Забудовнику: 1) перелік Довірителів, які мають отримувати у власність закріплені за ними об'єкти інвестування, відповідно до остаточно підтвердженого обсягу замовлення на будівництво; 2) дані про наявність об'єктів інвестування, які не були закріплені за Довірителями».

Пунктом 7 вказаної угоди передбачено, що відповідно до наданої банком інформації: 1) сторони складають акт на вилучення об'єктів інвестування, які не були закріплені за Довірителями, за яким Банк повертає забудовнику майнові права на ці об'єкти інвестування, та коригують Протокол та Перелік об'єктів інвестування до цієї угоди відповідно до остаточно підтвердженого обсягу замовлення на будівництво; 2) Забудовник на умовах Генерального договору здійснює необхідні заходи щодо оформлення права власності Довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування в цьому об'єктів будівництва.

При цьому, судом встановлено, що позивачем протягом всього періоду будівництва відображалися у відповідних податкових деклараціях валові доходи - надходження грошових коштів від Фонду фінансування будівництва та валові витрати - вартість виконаних робіт генпідрядною організацією та понесені витрати на придбання обладнання та інших робіт за правилом першої події.

Як вбачається із обставин справи та підтверджується матеріалами справи АКБ «Аркада» повернуло позивачу майнові права на нереалізовані 26 квартир. У зв'язку з чим позивач оформив на себе право власності на не продані квартири у грудні 2009 р., здійснивши коригування в частині понесених раніше валових витрат на будівництво не проданих квартир на суму - 13 560 449, 32 грн. (зменшено валові витрати). Це коригування було відображено у декларації з податку на прибуток за 2009 рік.

Водночас, ТОВ «Моноліт Плюс» було відкориговано податковий кредит з податку на додану вартість на суму - 2 646 401,76 грн. і віднесено на собівартість не проданих квартир у зв'язку з тим, що друга поставка житла не оподатковується в подальшому податком на додану вартість.

Тобто, собівартість не проданих квартир, оприбуткованих на балансі ТОВ «Моноліт Плюс» на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» склала 16 206 851,08 грн.

Таким чином, на момент оприбуткування вказаних квартир на балансі позивача станом на 1 січня 2010 року, з урахуванням зазначених вище коригувань у податкових деклараціях, витрати на будівництво квартир не були відображені у складі валових витрат, а податок на додану вартість не був відображений у складі податкового кредиту у податковому обліку ТОВ «Моноліт Плюс».

Судом встановлено, що відкоригована сума у розмірі 16 206 851,08 грн. стосується збудованих квартир за адресою: м. Київ, вул. Олени Пчілки, буд. 2А, оскільки позивач не здійснював іншого будівництва будинків у період з 2007 р. по 2009 р., що підтверджується матеріалами справи та не спростовано актом перевірки відповідача. Податок на прибуток, визначений на підставі декларації з податку на прибуток підприємств за 2009 рік був повністю сплачений позивачем у встановлені строки.

У квітні 2010 року оприбутковані позивачем квартири були продані за балансовою вартістю та відображені проводками Д-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті», К-т 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті», Д-т 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті» К-т 151 «Капітальне будівництво». Таким чином, під час продажу зазначених вище квартир ТОВ «Моноліт Плюс» не отримало додаткового прибутку.

При цьому, судом встановлено, що заповнення позивачем декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року, а саме: не відображення у складі валових доходів суми 16 206 851,08 грн. та у складі валових витрат суми 16 206 851,08 грн. не призвело до заниження оподатковуваного прибутку за цей період.

Крім того, факт відображення у податковій звітності позивачем доходів, витрат і оподатковуваного прибутку, отриманого у 2009 році за рахунок оприбуткування зазначених квартир, зафіксовано в акті про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Моноліт Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 р. по 31 грудня 2009 р., складеного ДПІ у Оболонському районі м. Києва 17.05.2010 р.

Враховуючи викладене вище, суд також зазначає, що правовстановлюючі документи, відповідно до яких ТОВ «Моноліт Плюс» набуло право власності на квартири були отримані останнім у 2009 році.

Відповідно до пп. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної і складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом цього звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) з метою їх подальшого використання у виробництві та / або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас згідно з пп. 7.4.2 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, призначені для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування відповідно до ст. 3 Закону про ПДВ або звільняються від оподаткування згідно з п. 11.44 та ст. 5 цього закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту зазначеного особи.

Водночас, суми ПДВ, сплачені у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які не включені до податкового кредиту такого платника податку, на підставі пп. 5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються до валових витрат чи збільшують балансову вартість відповідної групи основних фондів.

Таким чином, предметом діяльності якого є операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ, для формування податкового кредиту регулюється нормами пп. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 5.1.20 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування операції з «поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки».

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється:

а) перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Аналогічні норми містяться і в Податковому кодексі України, зокрема, пп. 197.1.14. п. 197.1 ст. 197.

Отже, під звільнення від оподаткування ПДВ підпадають всі операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), які за змістом не відповідають поняттю «перша поставка житла».

Водночас, тлумачення терміну «перша поставка житла» та аналіз вищевказаних норм зводиться до того, що операцією з першого постачання житла вважається операція з набуття права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло до першого власника, яким може виступати забудовник.

А тому, оскільки перша поставка житла (вищезазначених квартир) у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» вже відбулася у 2009 році, то операції поставки цих же квартир у 2010 році з переоформленням права власності на покупців на суму 1 620 6851, 08 грн. згідно з п. 5.1.20 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» відносилися до таких, що звільнялися від оподаткування.

Окрім цього, на підтвердження власних доводів позивачем надано суду наступні документи: відомості на виплату грошей за 2010 р., відомості на виплату грошей за 2011 р., касову книгу за 2011 рік, касову книгу за 2010 рік, протокол № 1 до Угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р., протокол № 2 до Угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р., Акт № 3 до Угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р., протокол № 4 до Угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р., протокол № 5 до Угоди № 1-Ф від 07.08.2007 р., угоду № 1-Ф від 07.08.2007 р. до Генерального договору від 01.08.2007 р., Іпотечний договір № 1-Ф від 07.08.2007 р., Договір доручення № 1-Ф на виконання функцій замовника від 07.08.2007 р., порядок взаємодії Банку та Забудовника щодо підготовки та передачі документації за Угодою на об'єкт будівництва, регламент фінансування будівництва за рахунок Фонду фінансування будівництва, порядок роботи Забудовника щодо передачі квартир у власність Довірителям Фонду фінансування будівництва, виписки/Особові рахунки за 2010 рік та 2011 рік, прибуткові касові ордери № 2 від 15.02.2010 р.

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Водночас, з наданих відповідачем в підтвердження своєї позиції надано письмових заперечень, вбачається, що податковим органом при перевірці враховано відображення в бухгалтерському і податковому обліку позивача тільки операції із продажу квартир та не враховано витрати на будівництво.

В результаті, відповідачем фактично визначено об'єктом оподаткування доходи підприємства, а не прибуток, чим порушено вимоги статті 3 Закону України «Про оподаткування підприємств», який діяв у перевіряємому періоді.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Моноліт Плюс» на підставі договору, укладеного з ТОВ «Чиста Вода» віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу інших витрат, витрати на придбання питної води.

При цьому, судом не беруться до уваги твердження відповідача про відсутність у позивача підстав включення до складу витрат та податкового кредиту сум вартості придбаної фасованої питної води, з огляду на наступне.

Приписами статей 1, 15, 16 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-III фасована питна вода - це питна вода підземних джерел питного водопостачання або питна вода централізованого питного водопостачання, додатково оброблена з метою поліпшення її якості у герметичній тарі; споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року № 4004-XII власник підприємства, установи, організації зобов'язаний у процесі експлуатації виробничих, побутових споруд, обладнання, устаткування, використання технологій створити безпечні та здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворювань, отруєнь, забрудненню навколишнього середовища.

Згідно зі ст. 153 Кодексу законів про працю України умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно - побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Пунктом 115 глави VI Інструкції з санітарного утримання приміщень та обладнання виробничих підприємств № 658-66 від 21.12.1966 р. передбачено, що промислові підприємства повинні бути забезпечені доброякісною питною водою. Застосування сирої води для пиття дозволяється лише з дозволу органів санітарного контролю.

Із змісту наведених правових норм слідує, що роботодавець зобов'язаний створювати належні, здорові умови праці, спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Таким чином, враховуючи вказані вище норми та те, що питна вода використовується для потреб працівників підприємства з метою створення та забезпечення належних, якісних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових умов праці у ході його діяльності, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відніс суми сплачені ним за придбаної фасованої питної води до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, суд зазначає, що в підтвердження придбання питної води позивачем надано суду відповідні первинні документи (видаткові та податкові накладі, акти прийому-передачі зворотної тари та обладнення).

З приводу висновку відповідача про перевищення ліміту залишку готівки в касі судом встановлено наступне.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджене Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (далі - Положення № 637).

Згідно п. 1.2 зазначеного Положення № 637, ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Відповідно до пункту 2.8 Положення № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Пунктом 3.4 зазначеного Положення № 637 передбачено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень словами, копійок цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (пункт 3.5 Положення). У разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки (пункт 7.24 Положення).

Відповідно до п. 2.10 Положення № 637, підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей (далі - видаткова відомість).

З касової книги ТОВ «Моноліт Плюс» вбачається, що залишок готівки в касі на початок дат, визначених в акті перевірки склав 134 211,79 грн. Цього ж дня до каси підприємства було оприбутковано згідно прибуткових ордерів грошові кошти на загальну суму 134 211,79 грн. та видано грошові кошти у розмірі 134 211,79 грн. для виплати заробітної плати працівникам за довіреностями та відомостями на отримання заробітної плати.

Таким чином, ТОВ «Моноліт Плюс» не перевищило встановлений ліміт готівки в касі, оскільки грошові кошти у розмірі 134 211,79 грн. були призначені для оплати праці працівників підприємства та відповідно до п. 2.10 Положення № 637, могли зберігатись у касі підприємства понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів.

З наданого відповідачем акту вбачається, що під час його складання не здійснювалося співставлення бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2013 року № 0005112210, № 0005122210, № 005132210, № 0005202260, № 0000621530 не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому не підлягають скасуванню.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач в обґрунтування правомірності своїх висновків не надав достатніх доказів порушень закону позивачем, а тому суб'єктом владних повноважень не доведено своєї правоти.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294, 00 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03 липня 2013 року № 0005112210, № 0005122210, № 005132210, № 0005202260, № 0000621530.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294, 00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні, 00 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09.09.2013 р.