Ухвала

від 01.04.2014 по справі 826/12117/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/800/59649/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

у справі №826/12117/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" (надалі - ТОВ «Моноліт Плюс»)

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2013 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0005112210, №0005122210, №005132210, №0005202260 та №0000621530 від 03 липня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0005112210, №0005122210, №005132210, №0005202260 та №0000621530 від 03 липня 2013 року.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегії суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом було проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ «Моноліт Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №554/22.1-07/32303563 від 18 травня 2013 року, у висновках якого зазначені порушення позивачем наступних вимог:

- п.1.32 ст. 1 , пп.4.1.1 п.4.1 ст. 4 , пп.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст. 5 , пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп.134.1.1 п.134 ст. 134 , п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2010 року., за ІV квартал 2010 року та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за І квартал 2011 року, за ІІ- ІV квартал 2011 року, за 2012 рік;

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст. 198 , п.200.4, п.200.5 ст. 200 , п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України , що знайшло відображення у занижені суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (за березень - грудень 2012 року) та завищенні суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість (за жовтень - вересень 2012 року), а також позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість зі зменшенням податкових зобов'язань наступних звітних періодів (за лютий - червень 2011 року);

- пп.2.8 п.2, пп.3.5, пп.3.6 п.3, пп.7.24 п.7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, внаслідок чого проявився переліміт залишку готівки в касі.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, судами першої та апеляційної інстанції, на підставі наявних матеріалів справи, встановлено, що 19 квітня 2007 року позивач та ВАТ «Домобудівний комбінат №4» уклали договір №3/24 на будівництво житлового будинку №1 «Позняки-4а мкрн» в Дарницькому районі м.Києва, згідно умов якого останній, який є замовником на земельній ділянці за адресою: м.Київ, мкрн. 4-а ж.м. «Позняки» передав ТОВ «Моноліт Плюс» частину функцій замовника на будівництво житлового будинку №1 з вбудованими приміщеннями, а позивач приймає на себе частину цих функцій та зобов'язується збудувати зазначений об'єкт будівництва та здати його в експлуатацію на умовах укладеного договору.

Згідно п.1 даного договору ВАТ «Домобудівний комбінат №4» передає ТОВ «Моноліт Плюс» майнові права на об'єкт будівництва та майнові права на об'єкти інвестування - квартири та нежитлові приміщення - в об'єкті будівництва згідно з переліком до договору для подальшої реалізації. Майнові права вважаються переданими ВАТ «Домобудівний комбінат №4» та прийнятими ТОВ «Моноліт Плюс» з моменту підписання вказаного договору.

Поряд з цим, між позивачем (забудовник) та АКБ «Аркада» (банк) був укладений 01 серпня 2007 року генеральний договір, згідно умов якого забудовник зобов'язується організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а банк зобов'язується своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах даного генерального договору.

Згідно п.3 угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року на об'єкт будівництва до генерального договору від 01 серпня 2007 року забудовник передає банку майнові права на об'єкт інвестування для подальшої передачі довірителям, за якими закріплені 100 % вимірних одиниць об'єкта інвестування.

Пункт п.6 вказаної угоди передбачає, що після введення об'єкта будівництва в експлуатацію банк на умовах генерального договору надає забудовнику:

- перелік довірителів, які мають отримувати у власність закріплені за ними об'єкти інвестування, відповідно до остаточно підтвердженого обсягу замовлення на будівництво;

- дані про наявність об'єктів інвестування, які не були закріплені за довірителями.

Положення п.7 угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року визначають, що відповідно до наданої банком інформації:

- сторони складають акт на вилучення об'єктів інвестування, які не були закріплені за довірителями, за яким банк повертає забудовнику майнові права на об'єкти інвестування, та коригують протокол та перелік об'єктів інвестування до цієї угоди, відповідно до остаточно підтвердженого обсягу замовлення на будівництво;

- забудовник на умовах Генерального договору здійснює необхідні заходи щодо оформлення права власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування в цьому об'єкті будівництва.

Наявними в матеріалах справи відомостями валових витрат, рахунками-фактури, договорами/контрактами купівлі-продажу товарів, робіт/послуг, прибутковими накладними, актами прийому-передачі робіт, банківськими виписками, картками рахунків, оборотно-сальдовими відомостями бухгалтерського обліку підтверджується факт виконання укладених договорів.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що на момент оприбуткування вищезазначених квартир на балансі ТОВ «Моноліт Плюс» станом на 01 січня 2010 року, з урахуванням коригувань у податкових деклараціях, не були відображені у складі валових витрат витрати на будівництво даних квартир, а податок на додану вартість не був відображений у складі податкового кредиту у податковому обліку ТОВ «Моноліт Плюс».

Крім цього, відкоригована сума у спірному розмірі стосується збудованих квартир за адресою: м.Київ, вул.Олени Пчілки, буд.2А, оскільки позивач не здійснював іншого будівництва будинків у період з 2007 року по 2009 року.

До того ж, заповнення ТОВ «Моноліт Плюс» декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2010 року, а саме не відображення у складі валових доходів спірної суми та у складі валових витрат цієї ж суми, не призвело до заниження оподатковуваного прибутку за цей період.

Поряд з цим, в матеріалах справи наявні наступні документи: відомості на виплату грошей за 2010 рік, відомості на виплату грошей за 2011 рік, касова книга за 2011 рік, касова книга за 2010 рік, протокол №1 до угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року, протокол №2 до угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року, акт №3 до угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року, протокол №4 до угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року, протокол №5 до угоди №1-Ф від 07 серпня 2007 року, угода №1-Ф від 07 серпня 2007 року до Генерального договору від 01 серпня 2007 року, іпотечний договір №1-Ф від 07 серпня 2007 року, договір доручення №1-Ф на виконання функцій замовника від 07 серпня 2007 року, порядок взаємодії банку та забудовника щодо підготовки та передачі документації за угодою на об'єкт будівництва, регламент фінансування будівництва за рахунок Фонду фінансування будівництва, порядок роботи забудовника щодо передачі квартир у власність довірителям Фонду фінансування будівництва, виписки/особові рахунки за 2010 рік та 2011 рік, прибуткові касові ордери №2 від 15 лютого 2010 року. Саме вони підтверджують обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Моноліт Плюс».

Також, судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено щодо касової книги позивача, звідки вбачається, що залишок готівки в касі на початок дат, визначених в акті перевірки, склав 134211,79грн. До каси товариства було оприбутковано, згідно з прибутковими ордерами, грошові кошти на загальну суму 134211,79грн. та видано грошові кошти у цьому ж розмірі для виплати заробітної плати працівникам за довіреностями та відомостями на отримання заробітної плати.

В силу приписів п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених/нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, включаючи реактивну, з урахуванням установлених обмежень. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі, коли сума виплат/заохочень або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума є базою для нарахування передбачених внесків на соціальні заходи.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт.

Відповідно до пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України , витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу, крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником. Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За змістом п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Положення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України передбачають, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пункт 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання визначеного звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених/нарахованих платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу витрат виробництва/обігу. Дата виникнення права платника податку на податковий кредит - це дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів або дату отримання податкової накладної. Дані положення врегульовані пп.7.4.1 п.7.4 та пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями . У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

В силу приписів п.198.1 та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів, у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України, та послуг;

- придбання/будівництво/спорудження/створення необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України, у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності;

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого/нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 даного Кодексу , чи не підтверджені митними деклараціями , іншими передбаченими документами.

Положення п.201.1, п.201.6 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачають, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відповідно до ст.1 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпункт 2.15 пункту 2 Положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначає, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

За змістом ст.22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , власник підприємства, установи, організації зобов'язаний у процесі експлуатації виробничих, побутових споруд, обладнання, устаткування, використання технологій створити безпечні та здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворювань, отруєнь, забрудненню навколишнього середовища.

Згідно з п.1.2 та п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні ліміт залишку готівки в касі - це граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка/готівка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Дане положення регулюється п.3.4 вищевказаних Положень.

Також, відповідно до п.3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, у разі видачі окремим фізичним особам готівки, в тому числі працівникам підприємства, за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень словами, копійок цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

В силу приписів п.2.10 вказаного Положення, підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів/доходу, понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі, у межах установленого ліміту.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей - видаткова відомість.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ТОВ «Моноліт Плюс» не перевищило встановлений ліміт готівки в касі, оскільки грошові кошти у розмірі 134211,79грн. були призначені для оплати праці працівників підприємства та відповідно до наведених норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, могли зберігатись у касі підприємства понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

До того ж, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються визначеними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків, то відповідачем безпідставно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Оцінюючі зібрані по справі докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволенні позовних вимог та визнання протиправними й скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов