Постанова

від 30.09.2013 по справі 823/1754/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року справа № 823/1754/13-а

14 год. 15 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

при секретарі - Журавель Т.В.

за участю представника позивача Горбачевської Ю.В. (за довіреністю), представника відповідача - Миронова Т.М. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якій з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 березня 2013 року № 0000012200 та від 15 травня 2013 року № 0000242200.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач дійшов невірного висновку в ході проведеної перевірки, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично здійснені, повністю оплачені та оформлені належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові рішення, висновки є необґрунтованими та направленими на безпідставне зменшення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Позивачем виконані всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, які дають право на бюджетне відшкодування. Стосовно виявлених порушень в діяльності контрагента, представник позивача зазначив, що за негативні наслідки має відповідати саме контрагент, який допустив такі порушення, а не позивач, який не має до цього відношення. Так, операції, обов'язок виконання яких був покладений на контрагента позивача, ним фактично виконані і зауважень щодо якості та вчасності їх виконання з боку позивача не було, отже з підстав викладеного оскаржувані рішення відповідача є неправомірними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представник відповідача просив відмовити в його задоволенні повністю, зазначивши при цьому, що ревізори, діючи в межах чинного законодавства, в ході проведення перевірки правомірно встановили завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ та відповідно заниження податку на прибуток.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 31918936, перебуває на обліку в ДПІ у Черкаському районі та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 32454927.

Відповідачем проведена планова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року. Результати перевірки оформлені актом від 12.02.2013 року №5/22-010/31918936.

За висновками вказаного акту ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» в порушення норм пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі - Закон № 168) та п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, завищено податок на додану вартість всього на суму 228940 грн.

Крім того, в порушення норм п. 4.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 283) та п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 272910 грн.

01 березня 2013 року на підставі даного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення за № 0000012200 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 92001 грн., штрафної санкції в сумі 23000 грн. та № 0000022200 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 71628 грн., штрафної санкції в сумі 17907 грн.

За скаргою приватного товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» податкове повідомлення-рішення від 01.03.2013 року №0000022200 було частково скасовано рішенням ДПС у Черкаській області від 26.04.2013 року № 7909/10-210 у зв'язку з помилковим нарахуванням штрафних санкцій та залишено в силі в іншій частині нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та без змін податкове повідомлення-рішення № 0000012200.

15 травня 2013 року ДПІ у Черкаському районі з врахуванням вищезазначеного рішення ДПС у Черкаській області від 26.04.2013 року № 7909/10-210 прийняло нове податкове повідомлення-рішення за № 0000242200 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 71628 грн., штрафних санкцій в сумі 17907 грн.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача і відповідного збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувало те, що вироком від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/2011 директора контрагента позивача (ТОВ «Агро Строй Комплекс») визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28, ч. 3 ст. 205, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Крім того, відповідач послався на акт ДПІ в м. Суми від 18.02.2011 року № 744/2312/36165242/21к «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Арго Строй Комплекс», код ЄДРПОУ 36165242 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з січня 2010 року по грудень 2010 року». Також відповідачем зазначено, що до перевірки позивачем не було надано первинних бухгалтерських документів для підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Арго Строй Комплекс».

Таким чином, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства та виніс відповідні податкові повідомлення-рішення.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача та, відповідно, винесених на їх підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) та Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи для підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Арго Строй Комплекс» у позивача вилучені, що підтверджується протоколом виїмки від 06.01.2011 року, складеного о/у ГВ ПМ ДПІ у м. Черкасах ОСОБА_5

На вимогу суду відповідачем надані завірені належним чином вищезгадані первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальності здійснених господарських операцій по отриманню товару, фактичне вчинення яких не ставить під сумнів і відповідач.

В силу ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З матеріалів справи вбачається, що 29 березня 2010 року між позивачем і ТОВ «Арго Строй Комплекс» укладено договір підряду № 5/03-2010.

Виконання договорів підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та податковими документами, зокрема, це податкові накладні, акти форми № КБ-2В, № КБ-3 та підсумкові відомості ресурсів. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Як зазначено вище, перевіркою не встановлено факт безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару (робіт, послуг) у вищезгаданого контрагента.

Зазначене надало позивачу підстави для формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних робіт (послуг) у відповідних податкових періодах.

Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Щодо визнання винним директора контрагента позивача (ТОВ «Агро Строй Комплекс») у скоєнні злочинів, передбачених ст. 28, ч. 3 ст. 205, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, на думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентами обов'язків, покладених на них законом як на суб'єктів господарювання - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Вищевикладене спростовує висновок відповідача про наявність у позивача умислу штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від'ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.

Також суд не бере до уваги вирок від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/2011, оскільки відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно пункту 7.1. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР. (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У пп. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР).

Отже, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п.7.4. статті 7 Закону №168-ВР.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Пункт 7.5. статті 7 Закону № 168/97-ВР визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В той же час, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагента (ТОВ «Арго Строй Комплекс»).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, наявні в матеріалах податкові накладні позивача містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином, із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вищезазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилось в ЄДРПОУ. Доказів зворотнього в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Також суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Зміст договору, укладеного між позивачем та його контрагентом не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Тож, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для правомірного формування податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся. Адже таке формування здійснене на підставі належним чином оформлених первинних документів.

У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, здійснивши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв не відповідно та не у спосіб, що передбачений законодавством України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 01 березня 2013 року № 0000012200 та від 15 травня 2013 року № 0000242200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» (код ЄДРПОУ 31918936) сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 2046 (дві тисячі сорок шість) грн. 01 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Гайдаш

Повний текст постанови виготовлено о 01 жовтня 2013 року