Ухвала

від 01.07.2014 по справі 823/1754/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1754/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Кобаля М.І., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-монтажна компанія" до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно- монтажна компанія" (далі по тексту - ТОВ "Спеціалізована будівельно-монтажна компанія") звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01 березня 2013 року №0000012200 та від 15 травня 2013 року №0000242200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» зареєстроване як юридична особа (ідентифікаційний код - 31918936), перебуває на обліку в ДПІ у Черкаському районі та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 32454927.

Службовими особами відповідача в період з 28.01.2013 р. по 01.02.2013 р. була проведена планова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року, за результатом якої складено акт перевірки від 12.02.2013 року №5/22-010/31918936 (далі по тексту - Акт перевірки).

За висновками Акту перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» (далі - ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія») в порушення норм пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі - Закон № 168) та п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, завищено податок на додану вартість на загальну суму 228 940,00 грн.

Крім того, в порушення вимог п. 4.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 283) та п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, встановлено факт заниження позивачем значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 272 910,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 01 березня 2013 року № 0000012200 про нарахування ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 92001 грн. та штрафної санкції в сумі 23000 грн.;

- від 01 березня 2013 року № 0000022200 про нарахування ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 71628 грн. та штрафної санкції в сумі 17907 грн.

За результатом адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, податковим органом було прийнято рішення від 26.04.2013 року № 7909/10-210, яким частково скасовано рішенням ДПС у Черкаській області від 26.04.2013 року № 7909/10-210, у зв'язку з помилковим нарахуванням штрафних санкцій та залишено в силі в іншій частині нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та залишено без змін податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області № 0000012200.

15 травня 2013 року Державною податковою інспекцією у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області з врахуванням вищезазначеного рішення ДПС у Черкаській області від 26.04.2013 року № 7909/10-210 було прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0000242200 про нарахування ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 71628 грн. та штрафних санкцій в сумі 17907 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».)

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Зазначені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач сформував валові витрати, пов'язані з виконанням робіт по взаємовідносинах з ТОВ «Арго Строй Комплекс» виключно на підставі первинних документів, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджується наявністю укладеного між сторонами договору підряду, а також податковими і видатковим накладними.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

З наявних в справі доказів вбачається, що 29 березня 2010 року між ТОВ "Спеціалізована будівельно-монтажна компанія" (Замовник) та ТОВ «Арго Строй Комплекс» (Підрядник) було укладено договір підряду № 5/03-2010, за умовами якого Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати певну роботу за умовами цього Договору, а Замовник - прийняти та оплати її згідно умов договору (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, підрядник зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи, роботи з опорядження конструкцій та устаткування, монтаж внутрішніх інженерних робіт.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивними та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, в обґрунтування своїх заперечень відповідач, серед іншого, посилається на акт Державної податкової інстанкції в м. Суми від 18.02.2011 року № 744/2312/36165242/21к «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Арго Строй Комплекс», код ЄДРПОУ 36165242 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з січня 2010 року по грудень 2010 року».

За висновками акту перевірки від 18.02.2011 року № 744/2312/36165242/21к ТОВ «Арго Строй Комплекс» за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. не здійснювало операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від підприємств-постачальників та в порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 24 452 827,82 грн., що на думку податкового органу свідчить про нікчемність укладеним ним правочинів упродовж зазначеного періоду.

Крім того, відповідач вказує на те, що на момент проведення перевірки позивачем не були надані первинні бухгалтерські документи для підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Арго Строй Комплекс».

Однак, як свідчать матеріали даної справи, податковий кредит за період, що перевірявся, по взаємовідносинах з ТОВ «Арго Строй Комплекс» позивачем було сформовано за наслідками фактично проведених ним господарських операцій, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість на підставі первинних бухгалтерських документів, а саме: податкових та видаткових накладних, актів приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, рахунків, договорів купівлі - продажу, а також авансових звітів з додатками, виписок банку, журналів - ордерів та відомостей по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», аналізів рахунків: 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 84 «Інші операційні витрати», 92 «Адміністративні витрати». Перелік зазначених документів наведено на аркуші 10 акту планової невиїзної перевірки ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» від 12.02.2013 року №5/22-010/31918936.

Крім того, колегія суддів зважає на наявність в матеріалах справи копії протоколу виїмки від 06.01.2011р. (а.с. 84-86), складеного о/у ГВ ПМ ДПІ у м. Черкасах Антоновим О.О. про вилучення документів на підтвердження взаємовідносин позивача з TOB «Агро Строй Комплекс», що відповідно не може свідчити про об'єктивність проведення планової невиїзної перевірки ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року.

Крім того, на момент укладення позивачем спірного правочину юридична особа ТОВ «Агро Строй Комплекс» не була припинена у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських операцій була наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області від 01 березня 2013 року № 0000012200 про визначення ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в загальному розмірі 115 001,00 грн. та від 01 березня 2013 року № 0000024200 про нарахування ТОВ «Спеціалізована будівельно-монтажна компанія» грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в загальному розмірі 89 535,00 грн., які слід визнати протиправними та такими, що підлягають до скасування.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів Черкаської області - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Черкаси від 30 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків М.І. Кобаль І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.