Постанова

від 08.10.2013 по справі 914/1683/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 914/1683/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Данко Л.С.

Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит", вих. № 354 від 29.07.13 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 15.07.13 року

у справі № 914/1683/13

за позовом: приватного підприємства "НПК Захід-Нафта", м. Борислав

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит", м. Борислав

про стягнення 386 458,99 грн.

За участю представників:

позивача: Георгадзе С.Ш.- директор;

відповідача: не з'явився (належно повідомлений).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 20.08.13р. колегією суддів у складі : головуючої судді Хабіб М.І., суддів Зварич О.В. та Гриців В.М.

У зв'язку з перебування судді Зварич О.В. у відпустці розпорядженням голови суду від 20.08.13 р. у склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги замість судді Зварич О.В. введено суддю Якімець Г.Г.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. у зв'язку з перебуванням суддів Гриців В.М. та Якімець Г.Г. у відпустці, у склад колегії суддів для розгляду справи замість суддів Гриців В.М. та Якімець Г.Г. введено суддів Данко Л.С. та Зварич О.В., у зв'язку з чим розгляд справи розпочато спочатку.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.07.2013 року у справі № 914/1683/13 (суддя Сухович Ю.О.) позовні вимоги ПП "НПК Захід-Нафта" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 363 630, 00 грн., 3 % річних в сумі 7 555, 21 грн., пеню в сумі 13 412, 57 грн. та 7 691, 94 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями ст.ст. 11, 525, 530, 549, 610-612, 625, 627-629, 901 ЦК України, ст.ст. 193, 222, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 75, 79, 82-85, 115, 116 ГПК України. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що актами здачі-приймання виконаних робіт, підписаними двома сторонами, підтверджено факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р., та прийняття їх відповідачем. Водночас відповідач не виконав своїх зобов'язань в частині оплати виконаних робіт, оплатив їх частково. Крім того, місцевий суд відхилив доводи відповідача щодо відсутності у позивача ліцензії на виконання робіт за договорами.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник вважає помилковими висновок місцевого суду про те, що в законодавстві відсутні вимоги щодо отримання ліцензій на виконання робіт, передбачених договорами №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. Стверджує, що відпрацьовані нафтопродукти відносяться до небезпечних відходів, вони містяться у розділі А за порядковим номером 42 Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000р. № 1120. Операції у сфері поводження з очищенням нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки, збір і утилізація нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів належать до тих видів діяльності, які відповідно до ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" підлягають ліцензуванню. У позивача відсутні обов'язкові ліцензії на заняття вказаними видами діяльності, тому 09.07.13р. відповідач звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до ПП «НПК Захід-Нафта» про визнання договорів№1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. недійсними. Зазначає, що відповідач подавав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи про визнання недійсними договорів, однак, місцевий суд безпідставно відхилив це клопотання. Вважає, що висновок суду про відповідність договорів вимогам ЦК України внаслідок відсутності вимог до ліцензування робіт за договорами, є помилковим, оскільки ці обставини повинні досліджуватись судом в ході розгляду справи №914/2659/13, до вирішення якої і слід було зупинити провадження.

Разом з тим, скаржник у апеляційній сказі просить зупинити провадження у даній справі до вирішення справи № 914/2659/13 за позовом ПАТ "Бориславський озокерит" до ПП «НПК Захід-Нафта» про визнання названих вище договорів недійсними.

Позивач у відзиві (вх.05-04/6010/13 від 08.10.13р.) на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника та зазначає, що вуглеводнево вміщуючі суміші (ТУ У 11.10-3467272-004:2007), які використовувались підприємством в якості сировини, згідно з Державним класифікатором відходів, затвердженим наказом Держстандарту України від 29.02.1996р. № 89, до небезпечних відходів не відносяться. Звертає увагу суду, що відповідач підписав акти без жодних заперечень та претензій. Позивач зазначає, що численними перевірками уповноважених органів не було виявлено порушення підприємством Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».Крім того, повідомляє, що проти директора товариства Георгадзе С.Ш. прокурором була порушена кримінальна справа № 151-0210 за ст.202 ч.1 КК України «Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю» (здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах.), 27.04.2010р. винесена постанова про притягнення як обвинуваченого, однак постановою від 04.05.2010р. закрито провадження відносно Георгадзе С.Ш. в частині пред'явленого обвинувачення, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 202 КК України.

В судовому засіданні 24.09.2013р. була оголошена перерва до 08.10.2013р.

В судове засідання 08.10.13р.скаржник не забезпечив явки свого представника. Представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві, просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Клопотання скаржника про зупинення апеляційним судом провадження у справі відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.

Частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як на підставу зупинення провадження у даній справі, скаржник посилається на ухвалу господарського суду Львівської області від 10.07.13р. про порушення провадження у справі № 914/2659/13 за позовом ПАТ "Бориславський озокерит" до ПП «НПК Захід-Нафта» про визнання договору №1 про надання послуг від 01.11.2009р. та договору №1 про надання послуг від 03.01.2011р. недійсними.

Апеляційний господарський суд переглядає рішення місцевого суду з урахуванням обставин, які існували на момент прийняття рішення місцевим судом.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент прийняття місцевим судом рішення у даній справі (15.07.2013р.), справа № 914/2659/13 про визнання договорів недійсними не була розглянута, місцевий суд лише 10.07.2013р. відкрив у ній провадження та призначив до розгляду на 22.07.2013р.

Відтак, результати розгляду справи №914/2659/13 не можуть вплинути на результати перегляду в апеляційному порядку рішення місцевого суду у даній справі № 914/1683/13.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ПП "НПК Захід - Нафта" (виконавець) та ВАТ "Бориславський озокерит" (замовник), правонаступником якого є ПАТ "Бориславський озокерит", уклали договір №1 від 01.11.2009р. про надання послуг, згідно з п.1.1 якого виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити для замовника продукцію згідно технологічної карти і технічних умов замовника з сировини замовника.

Додатковою угодою до договору №1 від 01.11.2009р. сторони доповнили п.1.1. договору, зазначивши про надання виконавцем послуг з очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004. Інші умови договору залишені без змін.

03.01.2011р. сторонами укладено договір №1 про надання послуг, згідно з п.1.1 якого виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити для замовника продукцію згідно технологічної карти і технічних умов замовника з сировини замовника.

Додатковими угодами до договору №1 від 03.01.2011р. сторони внесли доповнення до 1.1 договору, вказавши про надання виконавцем послуг з чистки ємностей та очисних споруд, збору та утилізації нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів, очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004. Інші умови договору залишені без змін.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 цих договорів основним документом для здійснення розрахунків є акт виконаних робіт, підписаний замовником і виконавцем. Плата за надані послуги договірна та погоджується в додатках, які є невід'ємною частиною договору.

В протоколах цін (Додатки №1 до договорів) встановлена ціна за 1 т. продукції (СВОЗ -75У та ТВ-75) в сумі 1000грн.( з ПДВ).

Пунктами 2.4 передбачено сплату попередньої в розмірі 50% від вартості послуг.

Пунктом 2.5 договорів №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється після підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до п.4.1 договорів №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. підтвердженням виконання робіт в повному обсязі є підписаний сторонами акт виконаних робіт.

Договір №1 від 01.11.2009р. діє з 01 листопада 2009р. до 31 грудня 2010р., а в частині розрахунків до повного виконання( п.9.1)

Договір №1 від 03.01.2011р. діє з 03.01.2011р. до 31.12.2011р, а в частині розрахунків до повного їх виконання ( п.9.1).

На виконання умов цих договорів позивач виконав роботи на загальну суму 532 630,00 грн., з яких: за договором №1 від 01.11.2009р. - на загальну суму 370 560,00 грн., за договором №1 від 03.01.2011р. - на загальну суму 162 070,00 грн.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. та передача їх відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками сторін.

Зокрема, виконання робіт та прийняття їх відповідачем за договором № 1 від 01.11.2009р.підтвержують наступні акти:

акт № ЗН-0000003 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.11.2009р. на суму 9 000,00 грн. ;

акт № ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 04.02.2010р. на суму 10 000,00 грн.;

акт № ОУ-0000002 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.02.2010р. на суму 10 000,00 грн.;

акт № ОУ-0000003 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.03.2010р. на суму 22 000,00 грн.;

акт № ОУ-0000004 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2010р. на суму 22 000,00 грн. ;

акт № ОУ-0000005 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.05.2010р. на суму 22 000,00 грн.;

акт № ОУ-0000006 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.06.2010р. на суму 22 000,00 грн.;

акт №ОУ-000007 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.07.2010р. на суму 42 000,00 грн.;

акт №ОУ-0000008 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2010р. на суму 22 000,00 грн.;

акт №ОУ-0000009 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2010р. на суму 20 000,00 грн.;

акт №ОУ-0000010 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.09.2010р. на суму 44 000,00 грн.;

акт №ОУ-0000011 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.10.2010р. на суму 44 980,00 грн.;

акт №ОУ-0000014 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.12.2010р. на суму 44 580,00 грн.

Крім того, по видатковій накладній №ЗН-0000014 від 30.09.2010р. позивач передав відповідачу нафтовміщуючу суміш на суму 36 000,00 грн.

За договором №1 від 03.01.2011р.виконання робіт позивачем і прийняття їх відповідачем підтверджують акти:

· акт №ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2011р. на суму 21 240,00 грн.;

· акт №ОУ-0000002 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.02.2011р. на суму 22 300,00 грн.;

· акт №ОУ-0000003 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.03.2011р. на суму 22 310,00 грн.;

· акт №ОУ-0000005 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2011р. на суму 22180,00 грн.;

· акт №ОУ-0000006 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.06.2011р. на суму 22 700,00 грн.;

· акт №ОУ-0000007 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.07.2011р. на суму 28 000,00 грн.;

· акт №ОУ-0000008 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.07.2011р. на суму 23 340,00 грн.

Вищевказані акти підписані сторонами без застережень та скріплені їх печатками.

На оплату виконаних робіт позивачем виставлялись рахунки-фактури.

Відповідач оплатив частково виконані роботи в сумі 169 000,00 грн., з яких 159 000,00грн. за договором від 01.11.2009р. та 10 000,00грн. за договором від 03.01.2011р., що підтверджено виписками банку, які є в матеріалах справи.

Таким чином, основна заборгованість відповідача за договорами становить 363 630,00 грн., з яких 211 560,00 грн. за договором №1 від 01.11.2009р., 152 070,00 грн. борг за договором №1 від 03.01.2011р.

07.06.2012р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу до 20.06.2012р., яку відповідач відхилив( відповідь від 05.07.2012р. вих. № 01/180), мотивуючи свою відмову тим, що на момент укладення договорів позивач не мав обов'язкових ліцензій на заняття передбаченими договорами видами діяльності та не мав необхідних основних фондів та оборотних засобів, що унеможливлювало виконання робі за договорами.

З викладених підстав ПП "НПК Захід-Нафта" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "Бориславський озокерит" про стягнення заборгованості в сумі 386 458,99 грн., з яких: 363 630,00 грн. - основного боргу, 7 561,51 грн. - 3% річних, 1 818,15 грн. - втрат від інфляції, 13 449,33 грн. пені.

Встановивши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та доводи скаржника, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 2 названої ст.837 ЦК встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до умов ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає оречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Водночас, в результаті виконання роботи за договором підряду, як правило, створюється або нова індивідуально визначена річ з притаманними тільки їй ознаками або досягається конкретний, матеріальний, корисний результат відносно індивідуально визначеної речі - покращення її якості, зміна властивостей, кольору, форми тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.11.2009р. та 03.01.2011р. сторонами були укладені договори про надання послуг, за умовами яких виконавець (позивач) приймає на себе зобов'язання виготовити для замовника (відповідача) продукцію з сировини замовника, надання послуг з очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки, збору та утилізації нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів, очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки.

Згідно з п.3.1 договорів замовник зобов'язується своєчасно поставити сировину для виготовлення продукції.

Оскільки результатом роботи позивача (виконавця за названими договорами) є продукція, яка виготовляється з сировини замовника, а також чистка ємностей та очисних споруд, апеляційний суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою укладені між сторонами договори № 1 від 01.11.2009р. та № 1 від 03.01.2011р. є змішаними договорами, які містять як елементи договору підряду, так і договору про надання послуг, що відповідає ч.2 ст.628 ЦК.

В силу ч.1 ст.853 ЦК замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до 854 ЦК якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Обов'язок замовника оплатити надану послугу передбачений ст. 903 ЦК.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи (актами приймання-передачі та видатковою накладною) підтверджено, що за названими договорами позивач виконав роботи з виготовлення продукції та обслуговування ємностей загальну суму 532 630,00 грн. (акт від 26.11.20009р. на обслуговування ємностей суму 9000грн., решта - на виготовлення продукції), з яких: за договором №1 від 01.11.2009р. - на суму 370 560,00 грн., за договором №1 від 03.01.2011р - на суму 162 070,00 грн., та передав відповідачу. Відповідач не заперечує виконання робіт позивачем та факт отримання продукції і послуг за вказаними вище актами і накладною. Матеріалами справи також підтверджено та не заперечується відповідачем, що відповідач оплатив продукцію і послуги частково в сумі 169 000, 00 грн., та що його заборгованість становить 363 630,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція ( постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував втрати від інфляції в сумі 1 818, 15 грн. за період з 01.07.2012р. по 01.03.2013р., 3% річних в сумі 7 561,51 грн. за період з 01.07.2012р. по 10.03.2013р.

Судом першої інстанції враховано вимоги вищевказаних положень та здійснено перерахунок втрат від інфляції з врахуванням як інфляції, так і дефляції за період 01.07.2012р. по 01.03.2013р. та встановлено, що сукупний індекс інфляції за період з 01.07.2012р. по 01.03.2013р. становить 0,998., тому в позові відмовлено в цій частині

Місцевий суд також перерахував 3% річних та встановив, що за вказаний період вони становлять 7 555,21грн.

Таким чином, в частині стягнення 363 630,00 грн. основного боргу та 7 555,21грн. 3% річних позовні вимоги правомірно задоволені місцевим судом, а в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 818,15 грн. обґрунтовано відмовлено..

У відповідності до пунктів 5.2 договорів №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. за прострочення сплати плати за виконані роботи (послуги) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент такого прострочення від несвоєчасно внесеної суми.

Згідно з частиною 6 ст.232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з позовної заяви, позивач визначив строк виконання зобов'язання 20.06.2012р. як зазначено в претензії від 07.06.2012р., з якою він звертався до відповідача про сплату боргу, та нарахував пеню за період з 21.06.2012р. по 17.12.2012р., з чим погодився місцевий суд, який зробив перерахунок суми пені та визначив, що пеня за вказаний період становить 13 412,57 грн. а не 13 449, 33 як визначив позивач.

Апеляційний суд вважає, що стягнення пені за вказаний період суперечить закону та умовам договорів

За умовами договорів (п.2.5) остаточний розрахунок здійснюється після підписання сторонами актів.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що перед підписанням кожного з актів позивач надавав відповідачу рахунки-фактури на оплату, на які є посилання в актах, що свідчить про вимогу позивача, заявлену до відповідача, оплатити продукцію відповідно до умов договору.

В силу ст.253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, з наступного дня після підписання кожного з актів у відповідача виник обов'язок провести остаточний розрахунок по актах.

За договором від 01.11.2009р. акти приймання-передачі, які не оплачені, підписані сторонами в 2010р. ( останній акт підписаний сторонами 28.12.2010р.)

За договором від 03.01.2011р. акти підписані в 2011р. (останній акт підписаний 26.07.11р.).

Таким чином, за цими актами строк оплати настав відповідно 29.12.2010р. та 27.07.2011р. За іншими актами, які підписані раніше від останніх актів, строк оплати настав раніше - з наступного дня після їх підписання. Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що оплата здійснена частково в сумі 169 000,00грн., заборгованість становить 363 630,00грн.

Відтак, згідно з приписами частини 6 ст.232 ГК нарахування пені припиняється через 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Тобто, нарахування пені за прострочення оплати виконаних робіт з виготовлення продукції за договором від 01.11.2009р. за останнім актом припиняться 29.06.2011р., а за останнім актом за договором від 03.01.2011р. - 27.01.2012р., оскільки інший період нарахування пені за прострочення оплати договорами не передбачений. За іншими актами, які підписані раніше від останніх актів, 6-місячний строк нарахування пені припиняється раніше - через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, а мало бути виконане зобов'язання - з наступного дня після підписання актів.

Отже, нарахування пені за період з 21.06.2012р. по 17.12.2012р. є безпідставним. тому в частині стягнення 13 412,57грн.пені рішення місцевого суду належить скасувати як таке, що суперечить закону, та прийняти нове, яким в задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача відповідної ліцензії, необхідної для виконання робіт за договорами №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р., та недійсність договорів, слід зазначити наступне.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування врегульовано Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000р., № 1775-III із змінами та доповненнями.

Згідно із п.3 ч.3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України); ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками).

Згідно з п.2 Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. № 1120, небезпечні відходи - це відходи, включені до розділу А Жовтого переліку відходів, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у переліку небезпечних властивостей, що затверджується Мінекоресурсів, та до Зеленого переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у разі, коли вони містять матеріали, наведені у додатку 2 до цього Положення, в таких кількостях, що можуть виявляти небезпечні властивості, наведені у зазначеному вище переліку небезпечних властивостей; поводження з відходами - це збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація і видалення відходів, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями утилізації/видалення.

Названою постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. № 1120 затверджений Жовтий перелік відходів, до розділу А якого «Відходи, визначені як небезпечні» за порядковим номером 42 включені відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші) , номер згідно з переліком A Базельської конвенції - А 3020, номер Y - Y8, код ОЕСР - AC03. Відповідно до Додатку 2 до Положення - КАТЕГОРІЇ ВІДХОДІВ, які підлягають регулюванню, номер Y8 - це непотрібні мінеральні масла, що не придатні для використання за призначенням.

Отже, згідно з Жовтим переліком відходів до небезпечних відходів відносяться відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням, а саме: непотрібні мінеральні масла., які непридатні для використання за призначенням.

Позивач стверджує, що він не використовував мінеральні чи інші непридатні для використання за призначенням масла в якості сировини при виконанні договорів, а використовував вуглеводнево вмішчуючі суміші (ТУ У 11.10-3467272-004:2007), які згідно з Державним класифікатором відходів, затвердженим наказом Держстандарту України від 29.02.1996р. №89, до небезпечних відходів не відносяться.

Як встановлено місцевим судом та не спростовано скаржником, згідно технічних умов, Проекту блочної установки переробки суміші нафтових відходів, Інструкції з експлуатації цієї установки, розроблених в 2007р. ТзОВ « Новітні технології Долинщини», технологічне обладнання, яке використовується позивачем, призначене для переробки суміші нафтових відходів і отримання товарної продукції - дистилятів 180 350 та мазуту в залежності від якості сировини.

В договорах №1 не вказано, які конкретно нафтові відходи (назва, характеристики, властивості тощо) мають використовуватися в якості сировини при виконанні договорів. Суду не подано жодних доказів на підтвердження того, що саме непотрібні мінеральні масла., які непридатні для використання за призначенням, використовувалися позивачем при виконанні договорів в якості сировини, яку за умовами договорів мав надавати позивачу саме відповідач, як замовник робіт.

Крім того, роботи з виготовлення продукції за договорами №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. вже виконані позивачем та прийняті відповідачем.

Згідно із ст..204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На момент вирішення спору договори №1 від 01.11.2009р. та №1 від 03.01.2011р. не визнані недійсними в судовому порядку і їх недійсність прямо не встановлена законом.

На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про відсутність у позивача відповідної ліцензії на виконання робіт, передбачених договорами, та недійсність договорів, оскільки зобов'язання відповідача за вказаними договорами щодо оплати прийнятої продукції та послуг не припинилися.

.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на постанови прокурора про призначення як обвинуваченого та про зміну обвинувачення щодо директора позивача Георгадзе С.Ш., як докази його доводів, викладених у відзиві, з огляду на те, що в силу ст.35 ГПК лише вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і які мають значення для вирішення спору.

Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника про те, що місцевий суд неправомірно відхилив його клопотання про зупинення провадження справі до розгляду справи №914/2659/13 про визнання договорів № 1 від 01.11.2009р. та від 03.01.2011р. недійсними, оскільки відповідно до п.2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", на яку посилається скаржник, зупинення провадження у справі, у зв'язку із розглядом справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним є правом, а не обов'язком суду. Таке клопотання вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи( ухвала від 19.06.2013р., а.с. 143-145), розгляд спору був продовжений місцевим судом на 15 днів -до 15.07.2013р. Клопотання про зупинення провадження у справі відповідач подав місцевому суду 15 .07.2013р. (а.с. 170), тобто, подав в останній день розгляду спору, встановлений процесуальним законом. На момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, розгляд справи №914/2659/13 ще не розпочався Місцевий суд виходив з того, що розгляд справи про недійсність договорів не унеможливлює розгляду справи по суті про стягнення заборгованості..

Поряд з тим, як вірно зазначено місцевим судом, у разі набрання законної сили рішенням у справі №914/2659/13, яким будуть встановлені обставини, що мають значення для справи №914/1683/13, відповідач вправі звернутися із заявою про перегляд оскаржуваного ним рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного вище апеляційний суд вважає, що рішення місцевого суду в частині стягнення пені належить скасувати як таке, що суперечить закону, та прийняти нове, яким в задоволеного позову відмовити. З огляду на скасування рішення в частині стягнення пені, також належить скасувати рішення в частині стягнення 7 691,94грн. судового збору, та покласти на сторони судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно до задоволених апеляційних вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково

Рішення господарського суду Львівської області від 15.07.2013 року у справі № 914/1683/13 в частині стягнення 13 412,57грн. пені та 7 691,94грн. судового збору (п. 2 резолютивної частини рішення) скасувати. Прийняти нове, яким в задоволенні позову в частині стягнення 13 449,33грн. пені відмовити та стягнути з публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит", ідент. код 00136768, місцезнаходження: 82300, м. Борислав Львівської області, вул. Потік,5, на користь приватного підприємства "НПК Захід-Нафта", ідент. код 36562595, місцезнаходження : 82300, м. Борислав Львівської області, вул. Потік,5, (поштова адреса: 82100, м. Дрогобич Львівської області, вул. Горішня Брама, 2 а) - 7423,70грн. судового збору.

В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Стягнути з приватного підприємства "НПК Захід-Нафта", ідент. код 36562595, місцезнаходження: 82300, м. Борислав Львівської області, вул.. Потік,5, (поштова адреса: 82100, м. Дрогобич Львівської області , вул. Горішня Брама, 2 а) на користь публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит", ідент. код 00136768, місцезнаходження: 82300, м. Борислав Львівської області, вул. Потік,5 - 134, 49грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 11.10.2013р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Зварич О.В.