Постанова

від 12.12.2013 по справі 914/1683/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 914/1683/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.13 у справі№914/1683/13 господарського суду Львівської області за позовомПриватного підприємства "НПК Захід-Нафта" доПублічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" простягнення 386 458,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "НПК Захід-Нафта" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" про стягнення 363630,00 грн. заборгованості, 7561,51 грн. - 3% річних, 1818,15 грн. інфляційних втрат та 13449,33 грн. пені. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами про надання послуг в частині здійснення розрахунків за надані послуги та обґрунтовано приписами статей 509, 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.07.2013 у справі №914/1683/13 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" на користь Приватного підприємства "НПК Захід-Нафта" основний борг у сумі 363630,00 грн., 3% річних у сумі 7555,21 грн., пеню у сумі 13412,57 грн. та 7691,94 грн. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що факт виконання позивачем робіт підтверджено матеріалами справи, натомість доказів оплати за вказані роботи відповідачем не надано. При цьому судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат, заявлених до стягнення, та відмовлено у задоволенні позову у вказаній частині. Рішення суду обґрунтовано приписами статей 525, 549, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 222, 230 Господарського кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2013 (судді: Хабіб М.І. - головуючий, Данко Л.С., Зварич О.В.) рішення господарського суду Львівської області від 15.07.2013 у справі №914/1683/13 в частині стягнення 13412,57 грн. пені та 7691,94 грн. судового збору (пункт 2 резолютивної частини рішення) скасовано. Прийнято нове, яким в задоволенні позову в частині стягнення 13449,33 грн. пені відмовлено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" 7423,70 грн. судового збору. В решті рішення залишено без змін. Стягнуто з Приватного підприємства "НПК Захід-Нафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" 134,49 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Мотивуючи постанову в частині скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем залишені поза увагою приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та невірно визначено період нарахування пені, а відтак у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Бориславський озокерит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 227 Цивільного кодексу України, Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Заявник вважає, що позивач здійснював роботи без отримання відповідних дозволів та ліцензій, а відтак роботи виконані неналежним чином.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги. Враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 111 8 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що явка представників обов'язковою не визнавалась, колегія судів дійшла висновку, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі було укладено договір №1 від 01.11.2009 та договір №1 від 03.01.2011, за умовами яких виконавець (позивач) взяв на себе зобов'язання виконати для замовника (відповідача) послуги з виготовлення продукції згідно технологічної карти і технічних умов замовника з сировини замовника. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 цих договорів основним документом для здійснення розрахунків є акт виконаних робіт, підписаний замовником і виконавцем. Плата за надані послуги договірна та погоджується в додатках, які є невід'ємною частиною договору. Пунктами 2.5 договорів узгоджено, що остаточний розрахунок здійснюється після підписання сторонами акта виконаних робіт. Пунктами 4.1 договорів №1 від 01.11.2009 та №1 від 03.01.2011 сторони погодили, що підтвердженням виконання робіт в повному обсязі є підписаний сторонами акт виконаних робіт. Відповідності до пунктів 5.2 вказаних договорів за прострочення сплати плати за виконані роботи (послуги) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент такого прострочення від несвоєчасно внесеної суми. Крім того, додатковою угодою до договору №1 від 01.11.2009 сторони доповнили п.1.1. договору, зазначивши про надання виконавцем послуг з очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004. Інші умови договору залишені без змін. Також додатковими угодами до договору №1 від 03.01.2011 сторони внесли доповнення до 1.1 договору, вказавши про надання виконавцем послуг з чистки ємностей та очисних споруд, збору та утилізації нафтовміщуючих, парафінових та масляних відходів, очищення нафтових відходів для одержання чистої парафінистої пробки згідно СТП 00136768.086-2004. Інші умови договору залишені без змін.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Приватного підприємства "НПК Захід-Нафта" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" 363630,00 грн. заборгованості за договорами про надання послуг №1 від 01.11.2009 та №1 від 03.01.2011, а також 7561,51 грн. - 3% річних, 1818,15 грн. інфляційних втрат та 13449,33 грн. пені.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 549 Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Кодексу).

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши усі обставини та оцінивши зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції установив, що на виконання умов договорів №1 від 01.11.2009 та №1 від 03.01.2011 позивач надав послуги на загальну суму 532 630,00 грн., з яких: за договором №1 від 01.11.2009 на загальну суму 370 560,00 грн., та за договором №1 від 03.01.2011 на загальну суму 162070,00 грн. Роботи (послуги) були прийняті відповідачем, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, підписаними сторонами без зауважень. Установлено судами і те, що відповідач частково оплатив надані послуги (виконані роботи) у сумі 159000,00 грн. за договором від 01.11.2009 та 10000,00 грн. за договором від 03.01.2011, що підтверджено виписками банку, наявними в матеріалах справи та відповідачем не заперечується. Розмір заборгованості станом на день розгляду спору складає 363630,00 грн.

За вказаних обставин висновок господарського суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог визнається правомірним.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Таким чином, доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки вказаних висновків не спростовують.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Бориславський озокерит" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.13 у справі №914/1683/13 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Г.Фролова