Постанова

від 07.10.2013 по справі 11/192

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 11/192

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися,

від відповідача: Єременко В.Б. - довіреність № 09-32/676 від 31.10.2011р.,

від третьої особи: Єременко В.Б. - довіреність № 09-32/676 від 31.10.2011р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ" на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року

у справі № 11/192 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ"

до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний промислово- інвестиційний банк"

третя особа, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з

управління активами „ІЗІ Лайф"

про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ „Акціонерний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 57 від 28.09.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року (повний текст рішення підписано 13.08.2013 року) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 року для розгляду справи № 11/192 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 07.10.2013 року.

Представник позивача в судове засідання, яке відбулося 07.10.2013 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача та третьої особи проти доводів позивача викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.09.2009 року між ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 57 (кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, що не може перевищувати 1 000 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених цим договором. Графік видачі траншів здійснювався в розмірі погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 165 від 27.08.2008 року та прострочених відсотків за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 8 від 25.01.2008 року.

Пунктами 2.2, 2.3 кредитного договору встановлено, що датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів є 28.02.2011 року. Кредит надається на виробничі потреби.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 25% річних.

Згідно із п. 3.11 кредитного договору забезпеченням кредиту є: лінія вторинної переробки відходів полімерних матеріалів (15 од.), лінія вторинної переробки відходів полімерних матеріалів, механічна сушка Neue Herbold Tur T 1006, майнові права на надходження грошових коштів по договорам поставки та фінансова порука Гавриленка В.С., Гаврюшенка Р.М., Мацапури Л.К., Госпіна О.М., Прокопова С.О.

Пунктами 6.2, 6.6 договору передбачено, що він набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін з врахуванням вимог умов цього договору та діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе згідно умов цього договору.

У подальшому, 26.11.2010 року між ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ „Компанія з управління активами „ІЗІ Лайф" був укладений договір відступлення права вимоги № 39/117, відповідно до якого всі без винятку права та обов'язки відповідача за договором про відкриття кредитної лінії № 57 від 28.09.2009 року перейшли до третьої особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" виконало свої зобов'язання за спірним договором, надавши кредитні кошти згідно з умовами кредитного договору.

В свою чергу, ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" належним чином зобов'язання по кредитному договору не виконувало, що стало підставою для звернення нового кредитора - ТОВ „Компанія з управління активами „ІЗІ Лайф" до суду з позовом про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором.

Вищевказані обставини, встановлені судом та не заперечуються сторонами.

Позовні вимоги у даній справі мотивовані тим, що позивачем було укладено спірний договір під впливом тяжких обставин на невигідних умовах у зв'язку із тим, що він потребував коштів з метою підтримання виробничого процесу аби уникнути зупинення господарської діяльності та запобігання банкрутству підприємства.

Таким чином, позивач вважає, що спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст. 203, ст. 233 ЦК України, що в силу приписів ст. 215 ЦК України веде до визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Дослідивши зміст оскаржуваного кредитного договору місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що договір містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: мета, сума і строк кредиту; умови, порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін, що узгоджується з вимогами ст.ст. 638, 1054, 1046 Цивільного кодексу України, ст. 47 Закону „Про банки і банківську діяльність".

При цьому, судом встановлено, що зазначений кредитний договір був скріплений підписами повноважених представників сторін і печатками підприємств, та мав своїм наслідком реальне його виконання.

За таких обставин, сторони на час укладення кредитного договору досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та вказаний договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з частиною 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на статтю 233 ЦК України не приймаються судом до уваги, оскільки положення даної статті передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Укладення таких правочинів мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Під тяжкими обставинами необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов. Законодавець визначає для визнання договору недійсним за кваліфікацією статті 233 Цивільного кодексу України, вчинення такого договору в крайнє скрутному фінансовому становищі та під впливом тяжкої обставини.

Посилаючись на частину 1 статті 233 Цивільного кодексу України необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Однак, позивачем не було доведено факту збігу тяжких для нього обставин та наявність їх безпосереднього зв'язку із його волевиявленням вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, також не доведено, що за відсутності тяжких обставин позивач взагалі або на зазначених умовах не уклав би такий правочин.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, перед укладенням спірного договору банком було проведено обов'язкову перевірку фінансового становища позивача та його спроможності виконати зобов'язання за кредитом, що підтверджується документами фінансової звітності позивача та висновками служб банківської безпеки. За результатами вказаної перевірки встановлено, що фінансове положення підприємства задовільне, внаслідок чого відповідач надав позивачу кредитні кошти.

Враховуючи значний обсяг документів, які стосуються визначення економічних показників господарсько-фінансової діяльності позивача у відповідні періоди, а також те, що для оцінки цих документів були потрібні спеціальні економічні знання, судом було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 10285/10728/12-45 від 23.11.2012 року власністю ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" є майно, сформоване за рахунок власних джерел: внесків в статутний фонд (31,0 тис. грн.) і прибутку, отриманого внаслідок господарської діяльності підприємства, який є основним джерелом приросту власного капіталу (81,2 тис. грн.). Відповідно до даних балансу ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" станом на 30.09.2009 року загальна сума всіх активів товариства (10 207,2 тис. грн.) більше за загальну суму всіх зобов'язань (довгострокових та поточних) товариства (10 095,0 тис. грн.) на 112,2 тис. грн.

Таким чином, згідно вказаного висновку експерта, товариство станом на 30.09.2009 року було в змозі виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок усіх своїх активів, тобто воно було платоспроможним, однак, активи та зовнішні зобов'язання у товариства майже у однакових розмірах.

Крім того, викликаний у судове засідання експерт Пилипенко В.В. надав пояснення суду про те, що позивач, укладаючи кредитний договір, міг розраховувати на всі свої активи з тим, щоб виконати зобов'язання за спірним договором, хоча за рахунок лише оборотних активів (з урахуванням ліквідності підприємства) позивач не зміг би погасити свої поточні зобов'язання за кредитом.

Більше того, як вбачається з п. 6.5 кредитного договору, підписуючи договір, позивач гарантував, що на час укладення цього договору не існує подій, про які він не повідомив банк, та які створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові справи, в т.ч. порушення справи про банкрутство, майнові вимоги третіх осіб тощо).

Відповідно до Розділу 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (на час дії спірних правовідносин) неплатоспроможністю є неспроможність суб'єктів підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Згідно Методичних рекомендацій щодо вивчення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Мінекономіки України від 19.01.2006 року, поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент у зв'язку з випадковим збігом обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідно до законодавчого визначення розглядається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати сплатити грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Як вбачається з фінансових звітів ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" за 2007, 2008, 2009 роки, наданих позивачем до матеріалів справи, підприємство здійснювало свої поточні зобов'язання, хоч і не в повному обсязі, за розрахунками з бюджетом, з оплати праці, зі страхування та іншими кредиторами.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, за весь час дії спірного договору питання про банкрутство ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" не порушувалось ні самим підприємством, ні його кредиторами, а відтак станом на 30.09.2009 року позивач був в змозі виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок усіх своїх активів, тобто він був платоспроможним.

Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують те, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним.

При цьому судом враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Окрім того, позивач не довів того, що на момент укладення кредитного договору фінансове становище позивача було скрутним, а також того, що кредит позивач отримував під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а відтак позивачем не наведено суду підстав для визнання недійсним спірного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 57 від 28.09.2009 року є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ" на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року у справі № 11/192 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року у справі № 11/192 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 11/192 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 14.10.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Жук Г.А.

Мальченко А.О.