Постанова

від 15.10.2013 по справі 5008/870/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 5008/870/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Барицької Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Адвокатського об'єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери''

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року

у справі № 5008/870/2012

господарського суду Закарпатської області

за позовом Адвокатського об'єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери''

до Публічного акціонерного товариства ,,Готельно-туристичний комплекс ,,Інтурист - Закарпаття''

про стягнення 361537,21 грн. за договором про надання правової допомоги

за участю представників

позивача - Скляренко О.П.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2012 року позовні вимоги адвокатського об'єднання "Адвокатська контора "Скляренко та партнери" до ПАТ ,,Готельно-туристичний комплекс ,,Інтурист-Закарпаття'' про стягнення 361 537,21 грн. за договором про надання правової допомоги задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 361 537,21 грн., у т. ч. 350 688,11 грн. основного боргу за надану правову допомогу з урахуванням індексу інфляції, три проценти річних у розмірі 1527,99 грн. і 9321,11 грн. пені та 7230,74 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

19 грудня 2012 р. на виконання рішення видано судовий наказ.

24 квітня 2013 року боржник подав заяву про розстрочку виконання рішення суду терміном на 7 років.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14 червня 2013 року (суддя Журавчак Л.С.) залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року (судді Марко Р.І., Бойко С.М., Бонк Т.Б.) у справі №5008/870/2012 заяву відповідача про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2012 року у справі № 5008/870/2012 задоволено частково. Виконання судового рішення розстрочено на 5 років, протягом 59-ти місяців з відповідача присуджено до стягнення щомісячно по 5838, 50 грн., а 60-го - 5838, 76 грн. (з врахуванням суми часткового погашення відповідачем боргу).

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Адвокатське об'єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери'' звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду Закарпатської області від 14 червня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року скасувати та відмовити Публічному акціонерному товариству ,,Готельно-туристичний комплекс ,,Інтурист - Закарпаття'' у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 07 листопада 2012 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 квітня 2013 року боржник подав заяву про розстрочку виконання рішення суду терміном на 7 років.

Розглянувши заяву відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку з яким і погодився суд апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення такої. Судове рішення у даній справі розстрочено на п'ять років рівними щомісячними платежами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).

За приписом частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови, господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності з нормами ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватись інтереси обох сторін, зокрема, їх матеріальний стан.

Так, рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження" за змістом якого вбачається, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, судами попередніх інстанцій правомірно взято до уваги важкий фінансовий стан та майнові інтереси обох сторін, оскільки час розстрочки з 7 років було зменшено до 5 років з гарантованими щомісячними проплатами суми боргу. Крім того, зважаючи на долучений фінансовий план підприємства, відповідно до якого відповідач щомісячно отримує 113 тис. грн. чистого прибутку, даний доказ суд першої інстанції правомірно оцінив як факт, що дасть можливість забезпечити виконання судового рішення при розстрочці останнього, яке буде базуватись на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів сторін.

Разом з тим, слід зазначити, що факт звернення відповідача із заявою про розстрочення виконання рішення, не свідчить про його ухилення від виконання грошового зобов'язання. Крім того, скаржником не додано жодних доказів на підтвердження неминучої неплатоспроможності останнього, а в майбутньому і припинення діяльності адвокатського об'єднання, у зв'язку з розстроченням виконання судового рішення.

Щодо доводів позивача про відсутність виняткових обставин, з якими процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання судового рішення, передбачених ст. 121 ГПК, слід зазначити що в матеріалах справи містяться судові акти у справах №5008/1483/2011, №5008/977/2012, у межах яких розглядалося питання банкрутства ПАТ ГТК „Інтурист-Закарпаття". У зв'язку з цим, підприємство тривалий час здійснювало свою діяльність в режимі дії мораторію, арешту майна та коштів, що унеможливлює проведення повноцінної господарської діяльності та отримання прибутку. Проте, провадження у даних справах були припинені з огляду на платоспроможність підприємства. Тому розстрочка виконання рішення - це єдиний можливий варіант розрахунку, з огляду на наявність у боржника заборгованості та необхідності поступового виконання зобов'язань перед усіма кредиторами.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували факт зростання індексу інфляції при винесенні оскаржуваних процесуальних документів. Однак, в даному випадку слід зазначити, що виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Адвокатського об'єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери'' залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року зі справи №5008/870/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

Т. Л. Барицька