Рішення

від 09.10.2013 по справі 5017/3320/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" жовтня 2013 р.Справа № 5017/3320/2012

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЛЬД - ЛТД";

до відповідача : Публічного акціонерного товариства "ГЕМОПЛАСТ";

про стягнення 143 700 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Виговська Л.В. - довіреність від 14.03.2013 року;

від відповідача: Осіпов В.Ю. - довіреність № 01/1230 від 05.04.2013 року;

Дядюк Є.М. - довіреність № 1-ю від 29.03.2013 року.

19.11.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Скальд-Лтд" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" (далі ПАТ „Гемопласт") про стягнення 143 700 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що, орендуючи приміщення позивача, відповідач порушив умови договору, що виразилось у недотриманні правил пожежної безпеки, яке призвело до пожежі, чим позивачу було завдано збитків на суму 110 200 грн., які складаються з: 22400,00 грн. - вартості пошкодження будівлі, 74400,00 грн. - коштів на відновлення та ремонт пошкодженої будівлі (додаткові витрати), 13400,00 грн. - неодержаного прибутку (недоотримана орендна плата протягом двох місяців). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача згідно з п.8.5 договору штраф у розмірі п'ятикратної плати за оренду в сумі 33500,00 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2013р. у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЛЬД - ЛТД" до відповідача Публічного акціонерного товариства "ГЕМОПЛАСТ" про стягнення 143 700 грн. було відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що на час пожежі останній є власником орендованого відповідачем приміщення та доказів проведення державної реєстрації його права власності на нерухоме майно (будівлі складу), яке було пошкоджено під час пожежі, тобто позивач не підтвердив, що саме він є особою, яка має право на захист своїх майнових прав по володінню вищевказаним складом і що саме йому були спричинені збитки в наслідок пожежі на складі, що мала місце 16.05.2012р. Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що, оскільки інвентаризація була проведена з порушенням вимог діючого законодавства, та, враховуючи, що позивачем не доведено суму заявлених позовних вимог, підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.05.2013р. рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2012р. у справі №5017/3320/2012 скасовано, позов задоволено частково.

Погодившись частково із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на порушення відповідачем умов договору, у зв'язку з чим дійшов висновку про підставність стягнення штрафу у заявленому розмірі.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2013р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.05.2013р. та рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2013р. у справі №5017/3320/2012 було скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Скасовуючи рішення та постанову, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи дотримано ТОВ "Скольд" як орендодавцем, та позивачем як орендарем вимоги закону щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди нежитлового приміщення від 03.01.2012р., оскільки невиконання цих вимог тягне за собою нікчемність як даного правочину, та не дає підстав вважати, що у позивача виникло право на укладення договору піднайму такого приміщення, отже позбавляло б у такому випадку позивача права вимагати стягнення з відповідача зазначеної суми штрафу.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему діловодства спеціалізованого суду від 04.12.2012 року здійснено автоматичний розподіл справи між суддями, згідно якого справу №5017/3320/2012 призначено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.07.2013 року справу №5017/3320/2012 було прийнято до провадження суддею Щавинською Ю.М.

Під час нового розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавши, на вимогу суду, пояснення з огляду на висновки, викладені у постанові касаційної інстанції (т.2 а.с.5-6).

Відповідач надав суду відзив (т.2 а.с.16-18), в якому проти позову заперечував у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач посилався на те, що нікчемність договору оренди від 3.01.2012р., укладеного між ТОВ "Скольд" та позивачем, з огляду на недотримання ними положень про нотаріальне посвідчення договору та його державну реєстрацію, зумовлює подальшу нікчемність договору №001/01-02 суборенди між Позивачем і відповідачем, що вказує на відсутність будь-якого права Позивача вимагати стягнення з ПАТ „Гемопласт" штрафу в розмірі 33 500,00 грн. По-друге, відповідач зазначає, що позивачем не надано належних доказів щодо наявності у ТОВ „Скольд" права власності на майно станом на 3.01.2012р., що також зумовлює недійсність договору суборенди. По-третє, відповідач вважає, що Позивачем не було доведено у встановленому порядку належними і допустимими доказами розміру нібито спричинених йому збитків.

У судове засідання 9.10.2013р. позивач не з'явився, надіславши до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач у судовому засіданні 9.10.2013р. повністю підтримав заперечення, викладені раніше у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що має відповідати способам захисту прав, визначених ст. 16 ЦК України, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як вбачається з позовної заяви, вимогами позивача є відшкодування завданих йому збитків на суму 110 200 грн., які складаються з: 22400,00 грн. - вартості пошкодження будівлі, 74400,00 грн. - коштів на відновлення та ремонт пошкодженої будівлі (додаткові витрати), 13400,00 грн. - неодержаний прибуток (недоотримана орендна плата протягом двох місяців), а також стягнення штрафу, відповідно до п.8.5 договору, у розмірі п'ятикратної плати за оренду в сумі 33500,00 грн.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення збитків, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства ; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною ; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною ; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

За загальними принципами відповідальності за завдання шкоди, підставою для її відшкодування є наявність певних умов в їх сукупності, а саме протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, пряма шкода, спричинена цією поведінкою, вина особи та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Як встановлено судом та не спростовано сторонами при розгляді даної справи, відповідачем, на підставі договору оренди від 04.01.2012р. (т.1 а.с.9-10), укладеного між сторонами у справі строком до 03.01.2013р., займалося нежитлове приміщення площею 198 кв.м. Вказане приміщення було передано відповідачу за актом приймання-передачі від 4.01.2012р. (т.1а.с.11).

16.05.2012 р. біля 19 години внаслідок короткого замикання електропроводки у приміщенні відбулася пожежа.

Згідно технічного висновку Головного управління Держтехнобезпеки у Донецькій області від 19.05.2012р. (т.1 а.с.55-56), встановлено, що робітники складу залишили приміщення, не вимкнувши один із світильників. Внаслідок пожежі в приміщенні знищені ТМЦ (пластикова продукція), а також крівля та перекриття на площі 25 кв.м.

Причиною пожежі стало порушення п. 5.1.33 Правил пожежної безпеки в Україні, згідно яких: „несправності в електромережі та електроапаратурі, які можуть викликати іскріння, коротке замикання, понаднормований нагрів горючої ізоляції кабелів і проводів, повинні негайно ліквідовуватися черговим персоналом. Пошкоджену електромережу потрібно відключати до приведення її в пожежобезпечний стан".

Відповідно до п. 5.1.29 Правила пожежної безпеки в Україні, що затверджені Наказом МНС № 126 від 19.10.2004р., заборонено залишення під напругою кабелів та проводів з неізольованими струмопровідними жилами; не дозволяється користування пошкодженими вимикачами; заборонено залишення без догляду при виході з приміщення увімкнених в електромережу електроприладів. На підставі п. 5.1.30 названих Правил в приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, з усіх електроустановок та електроприладів, а також з мереж живлення повинна бути відключена напруга.

Як вбачається з письмових пояснень гр. Пушнова А.С., Атоненко Д.С., Андриенко Д.Ю. (т.1 а.с.61-68), у приміщенні 16.05.2012р. була виявлена несправність електровимикача, яку до завершення робочого часу не вдалося усунути.

Пошкодження електровимикача у відповідності до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 150 від 10.08.2004р. входить до поняття „поточний ремонт" - п. 1.2.15.4. Згідно Відомчих будівельних норми ВБН 58-88 (р) „Положення про організацію та проведення реконструкції, ремонту та технічного обслуговування будівель, об'єктів комунального та соціально-культурного призначення" даний вид ремонту також віднесено до поточного (додаток № 7).

Відповідно до п. 7.1. Договору від 4.01.2012р. відповідач зобов'язаний, зокрема, дотримуватись противопожежних правил, а також правил користування тепловою та електричною енергією, не до пускати перевантаження електромережі, а також за власний рахунок здійснювати поточний ремонт приміщення, тобто є відповідальним за його проведення.

У пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 р. N 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (з подальшими змінами та доповненнями) визначено, що, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Пунктом 2, 6 вказаних Роз'яснень визначено, що як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність протиправної винної поведінки відповідача, що виявилася у недотриманні працівниками останнього Правил пожежної безпеки в Україні при виконанні договору оренди приміщення від 4.01.2012р.

Крім того, вказаний факт був встановлений також рішенням господарського суду Донецької області від 15.04.2013р. у справі №5006/43/78/2012 (т.2 а.с.9-11), що підлягає врахуванню судом з огляду на приписи ст. 35 ГПК України.

Разом з тим, надаючи оцінку розміру заявлених вимог, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: пояснень позивача (т.1 а.с.25) вимоги про стягнення прямих збитків - 22400,00 грн. - вартості пошкодження будівлі ґрунтуються на оцінювальному акті БТІ (т.1 а.с.26) та розраховані, виходячи з площі, пошкодженої пожежею.

За змістом ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши подані позивачем в обґрунтування вартості пошкодженого майна докази, суд вважає їх непереконливими та неналежними, оскільки, по-перше, оцінювальний акт БТІ не є належним доказом вартості приміщення при вирішенні питання про стягнення збитків, (натомість інвентарна картка (т.1 а.с.108) містить зовсім іншу вартість), по-друге, розмір пошкодженої площі приміщення - 141 кв.м., про що стверджує позивач (т.1 а.с.25), також належними доказами не підтверджено. При цьому, технічним висновком Головного управління Держтехнобезпеки у Донецькій області від 19.05.2012р. (т.1 а.с.55-56), встановлено, що внаслідок пожежі в приміщенні знищені ТМЦ (пластикова продукція), а також крівля та перекриття на площі 25 кв.м.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі22400,00 грн. - вартості пошкодження будівлі задоволенню не підлягають.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку - (недоотриманої орендної плати протягом двох місяців), суд вказує наступне.

Згідно з п. 1 ст. 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 22 ЦК України, згідно до п. 2 якої збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання відповідачем.

Згідно з п. 5.1 договору № 001/01-12 від 4.01.2012р. сторонами визначений розмір орендної плати в сумі 6.700 грн. на місяць з розрахунку оплати за один квадратний метр орендованої площі в місяць, яка становить 33 грн. 84 коп. без ПДВ і підлягає щомісячному перерахуванню відповідно до індексу інфляції.

Відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення орендної плати за період з червня по липень 2012 року. Крім того, доказів того, що позивачем взагалі в період дії договору будь-коли виставлялись рахунки відповідачеві на оплату орендної плати та останній ухилився від оплати цих рахунків, зокрема, і за спірний період, матеріали справи не містять. Натомість і доказів укладення з іншою особою договору оренди зазначеного приміщення, і, як наслідок, неотримання орендної плати, позивачем також в порядку ст. 33 ГПК України суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає недоведеними вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди ) у сумі 13 400 грн.

Щодо вимоги про стягнення збитків у вигляді коштів, необхідних на відновлення та ремонт пошкодженої будівлі у сумі 74 400 грн., суд вказує наступне.

Згідно до ст. 224 ГК України під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Приймаючи до уваги, що за допомогою належних та допустимих доказів позивачем доведено виключно понесення витрат у розмірі 46 165,39 грн. (т.1 а.с.29-31, т.2 а.с.44), суд вважає, що вимоги про стягнення збитків підлягають задоволенню саме на зазначену суму.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на здійснення проплати по договору підряду вже після звернення із позовом, оскільки чинним законодавством можливість стягнення збитків не ставиться у залежність від часу їх понесення, а наявність чи відсутність порушеного права оцінюється судом на час винесення рішення. У зворотному випадку виключалась би можливість, наприклад, збільшення позовних вимог про стягнення пені за час розгляду справи судом.

Відповідно до приписів статті 3 цього Кодексу загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6), і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб'єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Суд вважає, що усунення відповідача від компенсації понесених збитків порушувало б вищезазначені загальні засади і зміст цивільного законодавства.

Також не приймаються судом посилання відповідача на нікчемність договору №001/01-02 оренди (суборенди) від 4.01.2012р. з огляду на нікчемність договору оренди від 3.01.2012р., укладеного між ТОВ "Скольд" та позивачем, внаслідок недотримання ними положень про нотаріальне посвідчення договору та його державну реєстрацію, виходячи з наступного.

Так, у поданому відзиві заперечення відповідача засновані на „підтримці позиції касаційної інстанції щодо нікчемності договору від 3.01.2012р., укладеного між ТОВ "Скольд" та позивачем та, відповідно, нікчемності договору від 4.01.2012р., укладеного між сторонами по справі".

Між тим, оскільки касаційна інстанція в межах визначених законом повноважень, скасовуючи попередні рішення, не встановила будь-яких фактів, суд, виконуючи обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, вважає за необхідне надати правову оцінку правомірності укладених правочинів.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2012р. між ТОВ „Скольд" та позивачем по цій справі був укладений договір оренди, за умовами якого перший передав, а другий прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, площею 198 кв. м., розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Югославська, 26 В, на строк до оформлення останнім права власності на це приміщення, але в будь-якому разі не довше ніж до 03.01.2015р. для здійснення господарської діяльності (т.1 а.с.102).

Як встановлено судом, право власності на вказане (реконструйоване) приміщення належало ТОВ „Скольд" відповідно до рішенням господарського суду Донецької області у справі № 31/24пн від 17.04.2008 р. (т.1 а.с.97-98), яке набрало законної сили, а раніше, до реконструкції (добудови), згідно до договору купівлі-продажу від 2.12.2002р., зареєстрованого БТІ від 9.12.2002р.

Як вбачається з матеріалів справи (т.2 а.с.13-14), право власності на об'єкт нерухомого майна, до складу якого входить і приміщення площею 198 кв. м., було зареєстроване за позивачем на підставі свідоцтва про право власності від 12.04.2013р.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки строком дії договору, згідно з п.7 ст.180 ГК України, є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, підстави для висновку про нікчемність договору від 3.01.2012р., а також договору від 4.01.2012р., на підставі ст. ст. 793, 794 ЦК України, з урахуванням фактичних обставин справи, відсутні.

Крім того, враховуючи особливості договорів оренди, обов'язки по яким можуть бути припинені виключно на майбутнє, суд вважає в будь-якому випадку недоведеною позицію відповідача щодо відсутності підстав для відповідальності за порушення умов договору від 4.01.2012р.

Аналізуючи вимогу про стягнення штрафу, суд вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 8.5 договору оренди № 001/01-12 сторонами погоджено, що відповідач у випадку втрати, гибелі або пошкодження об'єкту оренди сплачує позивачеві штраф у розмірі п'ятикратної плати за оренду, що діяла в попередньому місяці, якщо не доведе, що це сталось не з його вини.

Відповідно до положень ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, названими нормами права визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

Оскільки, відповідач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, належними та допустимими доказами не довів, що пожежа на об'єкті оренди сталося не з його вини, то відповідно до п. 8.5 договору він повинний сплатити позивачеві штраф у розмірі п'ятикратної плати за оренду, що діяла в попередньому місяці в сумі 33 500 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Враховуючи, що позивачем були заявлені, а судом частково задоволені збитки позивача, викликані порушенням умов договору, внаслідок якого було пошкоджено приміщення, а наявність будь-яких інших збитків позивачем, з огляду на вищевикладені висновки суду, не доведена, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді штрафу до 6700 грн.

З урахуванням вищевикладеного, позов підлягає задоволенню частково, у зв'язку з чим судові витрати, включаючи сплату судового збору за перегляд рішення, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення судом штрафу.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маяковського, 57, код ЄДРПОУ 00480922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЛЬД - ЛТД" (83087, м. Донецьк, Куйбишевський район, вул. Куйбишева, 129 б, код ЄДРПОУ 38034502) 46 165 /сорок шість тисяч сто шістдесят п'ять/ грн. 39 коп. збитків, 6 700 /шість тисяч сімсот/ грн. штрафу, 2 389 /дві тисячі триста вісімдесят дев'ять/ грн. 96 коп. витрат по сплаті судового збору.

3 . В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.10.2013р.

Суддя Щавинська Ю.М.