Постанова

від 18.10.2013 по справі 825/3573/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3573/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Житняк Л.О.

суддів Смірнової О.Є.

Тихоненко О.М.

за участі секретаря Сугакової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль М" до 1. Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, 2. Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, 3. Міністерства доходів та зборів України про визнання неправомірними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, скасування рішень про результати розгляду скарги, -

В С Т А Н О В И В:

25.09.2013 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль М" (далі - ТОВ "Грааль М") звернувся до суду з адміністративним позовом до 1. Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові), 2. Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ГУ Міндоходів у Чернігівській області), 3. Міністерства доходів та зборів України, як правонаступника Державної податкової служби України про:

- визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200, від 29.08.2013 № 0004362200;

- визнання неправомірними дій Головного управління Міндоходів у Чернігівській області щодо прийняття рішення від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги;

- визнання неправомірними дій Міністерства доходів і зборів України щодо прийняття рішення від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги;

- скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200, від 29.08.2013 № 0004362200;

- скасування рішення Головного управління Міндоходів у Чернігівській області щодо прийняття від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги;

- скасування рішення Міністерства доходів і зборів України щодо прийняття рішення від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо безпідставності зокрема прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень позивач зазначив, що дані зазначені в Акті перевірки від 18.05.2013 № 1167/22/21408395 є неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200, від 29.08.2013 № 0004362200 - необґрунтованими та прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню, у зв'язку з чим дії відповідачів пов'язані з прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду скарг є також неправомірними.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, зазначені у позові з наданням додаткових пояснень.

Представник відповідачів проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити повністю, пояснивши, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства. В судовому засіданні надав письмові заперечення проти позову, зауваживши при цьому, що вимоги ТОВ "Грааль М" про визнання неправомірними дій щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, щодо прийняття рішень про результати розгляду скарг та скасування останніх не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відносяться до внутрішньої компетенції органів державної податкової служби.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ "Грааль М" (код 21408395) перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Чернігові з 03.06.1997 за № 1466.

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 15.04.2013 № 1258, № 1259, № 1260, № 1261, № 1262, відповідно до ст. 20, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Грааль М" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 18.05.2013 № 1167/22/21408395 (т. 1 а.с. 27-50).

В акті перевірки від 18.05.2013 № 1167/22/21408395 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в т.ч.:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. 1 п. 144.1 ст. 144, п. 146.2 ст. 146, абз.6 ст. 6 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Грааль М" завищено валові витрати всього в сумі 348 706 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Грааль М" занижено податок на додану вартість на загальну суму 281 242 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки від 18.05.2013 № 1167/22/21408395, позивачем подано заперечення від 24.05.2013 № 103 (т. 1 а.с. 51-52).

ДПІ у м. Чернігові надано відповідь від 31.05.2013 № 7768/10/22-214, в якій зазначено, що аргументи, викладені в запереченнях, не є достатньо обґрунтованими та не можуть бути враховані при винесенні податкового повідомлення-рішення (т. 1 а.с. 53-59).

За висновками Акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 04.06.2013 № 0002822200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 351 632 грн. за основним платежем та 57 799 грн. за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 14);

- від 04.06.2013 № 0002832200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 281 576грн. за основним платежем та 56 797 грн. за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 15).

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені ТОВ "Грааль М" до ГУ Міндоходів України у Чернігівській області.

Рішенням від 13.08.2013 № 861/10/10-215 ГУ Міндоходів України у Чернігівській області скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 04.06.2013 № 0002832200 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 4 грн. В іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення (а.с. 17-21).

На підставі зазначеного рішення ГУ Міндоходів України у Чернігівській області ДПІ у м. Чернігові прийняла нове податкове повідомлення-рішення від 29.08.2013 № 0004362200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 281 576 грн. за основним платежем та 56 793 грн. за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 16).

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені ТОВ "Грааль М" до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0002822200 та від 04.06.2013 № 0002832200 з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги (від 29.08.2013 № 0004362200), а скаргу позивача - без задоволення (т. 1 а.с. 22-26).

Щодо позовних вимог про визнання дій ДПІ у м. Чернігові щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200 та від 29.08.2013 № 0004362200 неправомірними; визнання дій ГУ Міндоходів України у Чернігівській області щодо прийняття рішення від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги неправомірними; визнання дій Міністерства доходів і зборів України щодо прийняття рішення від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги неправомірними; скасування рішення ГУ Міндоходів України у Чернігівській області від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги та рішення Міністерства доходів і зборів України від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено ст. 55 Конституції України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 17, ст. 104 КАС України вбачається, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому необхідною умовою для реалізації права на звернення до адміністративного суду з позовом є дотримання порядку, встановленого КАС України, насамперед його ст. ст. 105 - 106, що позивачем дотримано.

Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Те, що право на звернення до суду за захистом є диспозитивним правом, зовсім не означає, що кожен може вимагати надання судового захисту правам, свободам чи інтересам будь-якої особи. За загальним правилом, право на звернення до суду за захистом належить особі, яка вважає якесь своє право, свободу чи інтереси порушеними, тобто, в силу ч. 1 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Крім того, такі позовні вимоги повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитим засобами та поставленою метою. Особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати "вирішення" спору судом, тобто розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням.

Отже, колегія суддів пересвідчившись, що такі позовні вимоги мають ознаки публічно-правового характеру і тому розглядаючи рішення центрального органу виконавчої влади та його дії під час прийняття такого рішення, що реалізує державну податкову політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, яке є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України), встановила відсутність будь-яких процедурних порушень суб'єктами владних повноважень при виконанні управлінських функцій, враховуючи, що позивачем вимоги обґрунтовані тільки незгодою з висновком про несвоєчасність сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання. При цьому такі вимоги не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, яке сформульоване тільки у вигляді незгоди з висновком ДПІ у м. Чернігові про несвоєчасність сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій при прийнятті податкового повідомлення-рішення та рішення за розглядом скарги, знайшли своє обґрунтування в ході судового розгляду, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність об'єктивних підстав для задоволення вимог позову по суті в цій частині.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200 та від 29.08.2013 № 0004362200 суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено: в періоді, що перевірявся, ТОВ "Грааль М" мало господарські взаємовідносини з ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер-2944618840) та ФОП ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер-3028001309).

Так, між ТОВ "Грааль М" та ФОП ОСОБА_4 укладено договір щодо надання маркетингових та посередницьких послуг від 04.01.2010 № 1/01-10 (т. 1 а.с. 65-66).

Відповідно до вказаного договору ТОВ "Грааль М" доручає, а ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента, готового придбати продукцію ТОВ "Грааль М" у відповідності до умов останнього, а також надати допомогу ТОВ "Грааль М" в укладенні договору купівлі-продажу між ним та покупцем.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.09.2010 № ВР-1/10-10 (т. 1 а.с. 69), копією Акту приймання-передачі інформації за договором, даними дислокації навчальних закладів, макетом каталогу товарів ТОВ "Грааль М", каталогом товару ТОВ "Грааль М", рекламною листівкою, макетом сайту ТОВ "Грааль М", логотипом ТОВ "Грааль М", макетом комерційної пропозиції для розсилки електронною поштою, малюнками для реклами в мережі Інтернет (банери), зразками бази даних навчальних закладів у форматі конверта А4 та А5, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, а також реєстром виданих та отриманих податкових накладних, оборотньо-сальдовими відомостями, рахунками бухгалтерського обліку (т. 1 а.с. 193, матеріали т. 2, т. 3, т. 4).

Також між ТОВ "Грааль М" та ФОП ОСОБА_5 укладено договір щодо надання маркетингових та посередницьких послуг від 01.10.2010 № 1/01-10 (т. 1 а.с. 67-68).

Відповідно до вказаного договору ТОВ "Грааль М" доручає, а ФОП ОСОБА_5 зобов'язується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента, готового придбати продукцію ТОВ "Грааль М" у відповідності до умов останнього, а також надати допомогу ТОВ "Грааль М" в укладенні договору купівлі-продажу між ним та покупцем.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.12.2010 № ВР-1/12-10 (т. 1 а.с. 70), додатком № 1 до договору від 01.10.2010 № 1/01-10, актом приймання-передачі інформації, даними дислокації навчальних закладів, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, а також реєстром виданих та отриманих податкових накладних, оборотньо-сальдовими відомостями, рахунками бухгалтерського обліку (т. 1 а.с. 193, матеріали т. 2, т. 3, т. 4).

Суд зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в установленому порядку зареєстровані як фізичні особи-підприємці. На час надання маркетингових послуг у 2010 році вони були платниками єдиного податку. У свідоцтві про сплату єдиного податку ОСОБА_4 від 01.01.2010 зазначено, що вона здійснює наступні види діяльності: оптову торгівлю продовольчими, непродовольчими товарами; торговопосередницьку діяльність; дослідження кон'юнктури ринку га виявлення суспільної думки (маркетингові послуги). У свідоцтві про сплату єдиного податку ОСОБА_5 від 01.10.2010 зазначено, що вона здійснює наступні види діяльності: оптову торгівлю продовольчими, непродовольчими товарами або товарами змішаної групи; торговопосередницьку діяльність; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки (маркетингові послуги) (т. 1 а.с. 71,72,173,175).

Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є належними суб'єктами господарювання, які мають право у встановленому порядку надавати маркетингові послуги.

Судом встановлено, що у 2010 році та на даний час одним із видів діяльності ТОВ "Грааль М" є здійснення постачання меблів для шкіл та інших навчальних закладів. З цією метою у 2010 році за замовленням ТОВ "Грааль М" Чернігівською обласною санітарно-епідеміологічною станцією проводилась експертиза шкільних столів та шкільних стільців на відповідність їх медичним критеріям безпеки, що підтверджується відповідними висновками від 15.06.2010 № 05.03.02-04/40897 та № 05.03.02-04/40898 (т. 1 а.с. 116,117).

Крім того, 13.02.2009 державним підприємством "Чернігівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" були здійснені приймальні кваліфікаційні періодичні типові випробування стола шкільного та стільця шкільного, які поставляються ТОВ "Грааль М" навчальним закладам, що підтверджується відповідним протоколом випробувань (а.с. 118).

ТОВ "Грааль М" не займається безпосередньо повним циклом виробництва меблів. Оскільки меблі, зокрема, шкільні стільці та шкільні столи складаються з дерев'яних деталей (кришка стола, сидіння та спинка стільця) та металевих каркасів, ТОВ "Грааль М" здійснюється закупівля цих деталей у окремих виробників. У ФОП ОСОБА_6 ТОВ "Грааль М" здійснювало закупівлю дерев'яних деталей, а ФОП ОСОБА_3 виготовляв для ТОВ "Грааль М" металеві каркаси. Вказані деталі ТОВ "Грааль М" приймало та зберігало в складському приміщенні за адресою: Чернігів, вул. Дніпровська, 6а. Даним складським приміщенням ТОВ "Грааль М" користується на підставі договору оренди (т. 1 а.с. 119-121). В цьому приміщенні, при необхідності проводилась комплектація меблів та відвантаження їх споживачам. Роботи по прийманню деталей, комплектації меблів та їх відвантаженню проводив завідувач складом. Дана посада передбачена штатним розкладом товариства.

Контрагенти ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є належними суб'єктами господарювання. Вони належним чином зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платниками податку на додану вартість (т. 1 а.с. 123-126,129,165-168,171).

Продукція від ОСОБА_6 перевозилася з с. Киянки Чернігівського району на склад ТОВ "Грааль М" за адресою: м. Чернігів, вул. Дніпровська, 6а. автомобілем ГАЗЕЛЬ, який належить ОСОБА_6 Продукція перевозилася невеликими партіями по мірі її виготовлення. Оскільки ОСОБА_6 не є юридичною особою, автомобіль йому належить на праві власності, відстань перевезення є незначною, у зв'язку з чим затрати по перевезенню продукції не відносилися на затрати при визначений оподаткування, транспортні документи на ці перевезення не складалися, так як діючим законодавством це не вимагається. Обставини, пов'язані з перевезенням продукції ТОВ "Грааль М" (т. 1 а.с. 127).

Продукція від ОСОБА_3 перевозилась з складського приміщення, яке належить ОСОБА_3 на праві власності і розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на склад ТОВ "Грааль М" за адресою: м. Чернігів, вул. Дніпровська, 6 а автомобілем MITSUBISHI пікап L 200, який належить ОСОБА_3 Продукція також перевозилась невеликими партіями по мірі її виготовлення. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не є юридичною особою, автомобіль йому належить на праві власності і затрати по перевезенню продукції не відносилися на затрати при визначенні бази оподаткування, транспортні документи на ці перевезення також не складалися. Обставини, пов'язані з перевезенням продукції для ТОВ "Грааль М", підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 169).

В своїх письмових поясненнях ОСОБА_6 та ОСОБА_3 наголошували, що під час проведення перевірки дотримання податкового законодавства ТОВ "Грааль М" у травні 2013 року їх викликали до податкової міліції для з'ясування питання, чи дійсно вони продавали свою продукцію ТОВ "Грааль М" та яким чином здійснювалося перевезення продукції. За результатами перевірки, проведеної податковою міліцією за фактом закупівлі продукції у ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_3 ніяких протиправних дій з боку ТОВ "Грааль М" не встановлено (т. 1 а. с. 122,164).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що господарські відносини між ТОВ "Грааль М" та вищевказаними контрагентами в повній мірі відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, п.5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 було звернено увагу на наступне: "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст. ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як фізичні особи-підприємці та платники податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платників ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ "Грааль М" з контрагентами ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_6 укладені позивачем з метою отримання товару та послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Вказані норми податкового кодексу України кореспондуються з нормами ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що ТОВ "Грааль М" має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким доказом вчинення господарських операцій, є договори з третіми контрагентами, підтвердженими накладними, видатковими накладними, рахунками бухгалтерського обліку, платіжними дорученнями (матеріали т. 2 та т. 3).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд дотримується позиції, що обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам. Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару та послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0002832200 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 4 грн., відповідно до рішення ГУ Міндоходів України у Чернігівській області від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги, судом встановлено існування лише податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 29.08.2013 № 0004362200, яке залишене без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України щодо прийняття рішення від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, та містить зменшену, в порівнянні з податковим повідомленням-рішенням від 04.06.2013 № 0002832200 суму штрафної (фінансової) санкції. Тобто, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 04.06.2013 № 0002832200, в силу пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України, вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Відповідно враховуючи ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 11, ст.ст. 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнає позовні вимоги у частині скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Чернігові від 04.06.2013 № 0002822200 та від 29.08.2013 № 0004362200 підтвердженими належними та допустимими доказами і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно позов в частині визнання дій ДПІ у м. Чернігові Головного управління Міндоходів України у Чернігівській області щодо прийняття податкових повідомлень-рішень 04.06.2013 № 0002822200, від 04.06.2013 № 0002832200 та від 29.08.2013 № 0004362200 неправомірними; визнання дій Головного управління Міндоходів України у Чернігівській області щодо прийняття рішення від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги неправомірними; визнання дій Міністерства доходів і зборів України щодо прийняття рішення від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги неправомірними; скасування рішення ГУ Міндоходів України у Чернігівській області від 13.08.2013 № 861/10/10-215 про результати розгляду скарги та рішення Міністерства доходів і зборів України від 12.09.2013 № 10947/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, - задоволенню не підлягає.

Документально підтверджені судові витрати, здійснені позивачем по справі, присуджуються, згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Враховуючи встановлене та керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів України у Чернігівській області від 04.06.2013 № 0002822200, від 29.08.2013 № 0004362200.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31216206784002, отримувач: УДКСУ у м. Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУ ДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Грааль М" (код 21408395) 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.) судового збору, відповідно до задоволених вимог, сплаченого за платіжним дорученням від 02.10.2013 № 2572.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Л.О. Житняк

Судді О.Є. Смірнова

О.М. Тихоненко