Ухвала

від 15.10.2013 по справі 2а-1877/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/39682/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Меткон» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року по справі № 2а-1877/12/2670 за позовом Приватного підприємства «Меткон» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Меткон» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2011 року №0003942308/0, №0003952308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 року у даній справі позов задоволено та скасовані спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Меткон» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Торгова компанія «Велес-груп» за період з 01.11.2010 року по 28.02.2011 року, за результатами якої встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, п. 7.2., пп. 7.2.6. п. 7.2 пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.1, п. 198.6 ст.198, п.201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість на загальну суму 98137,00 грн., та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 122672,00 грн.

На підставі зазначених висновків перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.09.2011 року: № 0003942308/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 142903,00 грн., в тому числі 122672,00 грн. - основного платежу, 20231,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та № 0003952308/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 114322,00 грн., в тому числі 98137,00 грн. - основний платіж, 16185,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні правочинів з ПП «Меткон», TOB «Торгова компанія «Велес-Груп» ставило на меті не їх виконання відповідно до передбачених договорами умов, а отримання податкової вигоди, тобто з метою штучного формування для позивача податкового кредиту та витрат по операціях, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально, що дало можливість занизити податок на прибуток.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 згаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з підпунктом «а» п.198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно зі статтею 201.8 Податкового Кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, виписаними позивачу його контрагентом.

Податковим органом не надано доказів того, що відомості в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача, оформлених при виконанні зазначених договорів, не відповідають дійсності.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Меткон» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року по справі № 2а-1877/12/2670 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 року по справі № 2а-1877/12/2670.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.