Ухвала

від 03.10.2013 по справі 826/5993/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5993/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на окрему ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби до Приватного підприємства «Драйвєс» про стягнення податкової заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з вказаним вище позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Окремою ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби зобов'язано провести перевірку роботи інспекції з метою виявлення причин, які зумовили виникнення викладених в ухвалі обставин, а також усунути виявлені судом порушення та вжити заходи по запобіганню таких порушень вимог законодавства в подальшому.

Не погоджуючись з зазначеною окремою ухвалою Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати окрему ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та за відсутності порушень законодавства України з боку податкового органу.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а окрема ухвала суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи оскаржувану окрему ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи по суті судом першої інстанції було встановлено, що 23 квітня 2012 року ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС звернулась до суду з позовом до ПП «Драйвєс» про стягнення податкової заборгованості у розмірі 1127,13 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі з податку на доходи фізичних осіб, яка вважається узгодженою у встановленому законодавством порядку, однак, на день звернення до суду відповідачем не сплачена. Заходи по погашенню податкового боргу щодо боржника вичерпано і не призвели до погашення боргу, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року позовну заяву залишено без руху та надано ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС строк для усунення недоліків, зокрема, позивачу необхідно було подати належні докази направлення/вручення податкової вимоги № 908 від 24.02.2011 року на підтвердження дотримання податковим органом процедури, що передує стягненню податкового боргу у судовому порядку і зумовлює виникнення у позивача права на звернення до суду з урахуванням законодавчо закріплених строків, передбачених для такого звернення.

14 травня 2013 року на виконання вимог ухвали суду позивач надіслав додаткові документи по справі.

Проте, оскільки вимоги ухвали від 26 квітня 2013 року не були виконані в повному обсязі, (не надано доказ направлення/вручення податкової вимоги № 908 від 24.02.2011 року) суд першої інстанції був позбавлений можливості розглянути справу в порядку скороченого провадження.

У зв'язку з цим суд першої інстанції ухвалою від 15 травня 2013 року призначив справу до розгляду у судовому засіданні, повторно витребувавши від позивача додаткові документи по справі. При цьому, обов'язок по наданню доказів було покладено на керівника ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС, якого попереджено про адміністративну відповідальність відповідно до статті 185-3 КУпАП України.

В судовому засіданні 23 травня 2013 року представник позивача зазначив про неможливість надання доказів направлення/вручення податкової вимоги у зв'язку з тим, що вказана вимога не направлялась платнику поштою, оскільки працівниками ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС було здійснено виїзд за адресою відповідача та виявлено відсутність його за адресою, що підтверджується актом від 24 лютого 2011 року.

Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції на підстави наявних в матеріалах справи доказів і наданих представниками позивача поясненнями, зафіксованих і в заявах позивача від 07.05.2013 року та в заяві від 22.05.2013 року, було встановлено факт ненаправлення податковою інспекцією податкової вимоги № 908 від 24.02.2011 року на адресу платника податків.

Так, на підтвердження направлення відповідачу податкової вимоги позивачем надано акт № 908 від 24.02.2011 року про неможливість вручення податкової вимоги, акт від 24.11.2011 року про незнаходження відповідача за юридичною адресою. В своїх поясненнях представники позивача повідомили, що податкова вимога № 908 від 24.02.2011 року не надсилалась на податкову адресу ПП «Драйвєс», а працівниками ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС було здійснено виїзд за адресою відповідача та виявлено відсутність його за юридичною адресою, про що складено акт, з дати складення якого, за твердженням позивача, слід виходити при визначенні дати, з якої у податкового органу виникло право на звернення до суду.

Підпунктами 21.1.2 та 21.1.3 пункту 21.1 статті 21 Податкового Кодексу України на посадових осіб контролюючих органів покладено обов'язок забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій і забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень.

Крім іншого, до функцій державної податкової служби належать: здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених ПК України (п.п. 191.1.1 п. 191.1 ст. 191 ПК України); забезпечення ведення обліку податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на органи державної податкової служби, та складання звітності щодо стану розрахунків платників з бюджетом (п.п. 191.1.8. п. 191.1 ст. 191 ПК України); здійснюють контроль за погашенням податкового боргу з податків та зборів платників податків, у тому числі тих, майно яких перебуває у податковій заставі (п.п. 191.1.15 п. 191.1 ст. 191 ПК України); забезпечення визначення в установлених ПК України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених ПК України та законами України, за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п.п. 191.1.33. п. 191.1 ст. 191 ПК України); здійснюють внутрішній контроль та аудит стану додержання законодавства, виконання посадових (службових) обов'язків в органах державної податкової служби, на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (п.п. 191.1.35 п. 191.1 ст. 191 ПК України).

Згідно п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно пункту 5 Підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Як встановлено судом першої інстанції з податкової вимоги № 908 від 24 лютого 2011 року, вказана вимога складена на суму 57,85 грн., відтак, в силу положень п. 59.1 ст. 59 ПК України така вимога підлягала обов'язковому надісланню (врученню) платнику податків.

Відповідно до п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПК України).

Згідно п. 58.3 ст. 58 ПК України, з урахуванням закріплених в абз. 1 п. 59.1 ст. 59 ПК України положень, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Порядок надсилання (вручення) органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків визначено в розділі IV Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року за № 1037, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1432/18727.

Відповідно до п.4.6 вказаного розділу Порядку № 1037, податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу в зв'язку з: відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб, відмовою посадових осіб прийняти податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (п. 4.7 Порядку № 1037).

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що вказані норми визначають виключний перелік обставин, за наявності яких податкова вимога може визнаватись надісланою (врученою) платнику податків, а також дає уявлення щодо доказів, якими можуть підтверджуватись такі факти.

Отже, з огляду на зазначені норми ПК України, Порядку № 1037 та ст. 70 КАС України належним та допустимими доказами на підтвердження направлення (вручення) податкової вимоги можуть бути визнані:

- корінець податкової вимоги з підписом уповноваженої особи платника із зазначенням дати отримання;

- поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення з підписом уповноваженої особи платника із зазначенням дати отримання;

- поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення, що повернулось не врученим з відміткою поштового відділення про причини невручення.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що всупереч вищенаведених положень, позивач не надав суду жодного з наведених вище доказів, які б підтверджували виконання податковим органом вимог законодавства щодо порядку та способу направлення податкових вимог. Натомість, повідомив суд першої інстанції про те, що податкова вимога платнику податків не направлялась, а її вручення останньому виявилось неможливим з огляду на відсутність платника за місцем реєстрації.

Водночас, надана позивачем, на підтвердження направлення відповідачу копії податкової вимоги № 908 від 24.02.2011 року, копія акта від 24.11.2011 року про незнаходження відповідача за юридичною адресою не визнана судом належним і допустимим доказом в розумінні ст. 70 КАС України, оскільки такий акт не підтверджує ні направлення податкової вимоги, ні її вручення платнику податків в порядку і спосіб, визначені законодавцем.

Враховуючи зазначені вище дії позивача суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для зобов'язання начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провести перевірку роботи інспекції з метою виявлення причин, які зумовили виникнення викладених в ухвалі обставин, а також усунути виявлені судом порушення та вжити заходи по запобіганню таких порушень вимог законодавства в подальшому

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зібрані у справі докази свідчать про неналежне виконання ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС покладених на органи ДПС функцій щодо вжиття всіх заходів, перелік яких чітко визначений національним законодавством, щодо стягнення з платника податків заборгованості перед бюджетом та про порушення закріплених в ПК України і в Порядку № 1037 вимог, які є обов'язковими для виконання органами ДПС, оскільки вказані дії, крім зазначеного, призвели до процесуальної тяганини під час розгляду судом першої інстанції даної справи.

Відповідно до ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про наявність підстав для постановлення окремої ухвали в даній справі.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає її такою, що задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 166, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а окрему ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року - без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.