Постанова

від 22.10.2013 по справі 805/13603/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 р. Справа №805/13603/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-00 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відділу освіти Петровської районної у м. Донецьку ради

до Державної фінансової інспекції в Донецькій області

про визнання недійсним пункту 4 вимоги від 16 січня 2013 року № 21-04-09/205

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1, м. Донецьк

за участю представників:

від позивача: Цуприк Л.М. - начальник, Лебедєвої С.С., Макаренко Ю.М. - за дов.

від відповідача: Гриненко М.А., Плахотнікової О.Є. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Відділом освіти Петровської районної у м. Донецьку ради заявлено позов до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про визнання недійсним пункту 4 вимоги Донецької об'єднаної державної фінансової інспекції від 16 січня 2013 року № 21-04-09/205.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність спірного пункту вимоги та зазначає, що оплата за послуги по харчуванню учнів здійснювалася у відповідності до виділених коштів та фактично у складі перерахованих третій особі у справі коштів не міститься сума податку на додану вартість.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірний пункт вимоги відповідає вимогам діючого законодавства та зазначає, що первинні документи позивача підтверджують виявлене порушення пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1997 року № 1200 та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2011 року № 116.

Третя особа у справі у судове засідання не з'явилася, про дату час і місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, через канцелярію суду 18 жовтня 2013 року подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. У письмових пояснення, поданих суду через канцелярію, зазначила, що перевищення вартості наданих послуг з харчування допущено не було та у структурі ціни за послуги з організації харчування учнів податок на додану вартість відсутність, оскільки до торгівельної надбавки не був включений.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Відділ освіти Петровської районної у м. Донецьку є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 23118595, зареєстрований як платник податку на додану вартість з 27 лютого 2012 року, свідоцтво НБ № 245439.

Відповідачем здійснена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 1 березня 2009 року по 31 жовтня 2012 року, за наслідками якої складений акт від 13 грудня 2012 року № 21-04-09/98.

16 січня 2013 року відповідачем за висновками ревізії прийнята вимога про прийняття заходів по виявлених ревізією порушень № 21-04-09/205. Позивачем в межах даної адміністративної справи оскаржується пункт 4 даної вимоги.

Як вбачається з акту ревізії (стор. 11-15 акту), позивачем за період з 1 березня 2009 року по 31 травня 2012 року в порушення пункту 7 Порядку надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість. затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1997 року № 1200, пункту 3 Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладання податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 116, проведено витрат бюджетних коштів з порушенням законодавства внаслідок завищення вартості наданих послуг з організації гарячого харчування на суму податку на додану вартість у розмірі 515917 грн. 99 коп.

Пунктом 4 вимоги, з урахуванням вищевикладеного в акті ревізії, відповідач зобов'язав позивача прийняти заходи щодо відшкодування бюджетних коштів в сумі 515917 грн. 99 коп. шляхом повернення постачальником послуг коштів на рахунок позивача з подальшим перерахуванням до бюджету, в іншому випадку провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво витрачених коштів в судовому порядку.

Спірною обставиною у даній справі є документальна обґрунтованість висновків акту ревізії щодо завищення позивачем видатків на проведення виплат бюджетних коштів, внаслідок завищення вартості наданих послуг з організації харчування в навчальних закладах освіти на загальну суму 515917 грн. 99 коп. у зв'язку із включенням до загальної вартості послуг податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, зокрема, організацію безкоштовного харчування учнів 1 - 4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону дитинства» виконавчим комітетом Донецької міської ради листами від 21 серпня 2009 року № 01/14-3721, від 25 серпня 2010 року № 01/14-3389, від 16 серпня 2011 року № 01/14-4389, від 19 січня 2012 року № 01/10-140, від 14 серпня 2012 року № 01/14-4708 рекомендовано у 2009-2012 роках організувати в школах м. Донецька за рахунок бюджетів районів безоплатне харчування (гарячий обід) для учнів 1-4 класів та дітей пільгової категорії з урахуванням наступної вартості харчування: 2009-2010 роки: для пільгового харчування 3 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 3 грн.; 2010-2011 роки: для пільгового харчування 3 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 3 грн.; 2011-2012 роки: для пільгового харчування 4 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 4 грн.; з 1 лютого 2012 року по 2013 рік: для пільгового харчування 5 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 5 грн.

У перевіряємому періоді, з метою забезпечення 1-4 класів та дітей пільгових категорій шкіл Петровського району м. Донецька позивачем проведено конкурсні торги згідно до вимог діючого законодавства України у сфері державних закупівель, за результатами яких були укладені договори з учасником-переможцем, який подав найбільш економічно вигідну пропозицію, а саме з фізичною особою ОСОБА_1. Зазначені обставини не є спірними між сторонами та підтверджуються наявною в матеріалах тендерною документацією.

Судом встановлено, що між позивачем як замовником та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (третя особа у справі) були укладені договори про надання послуг з організації шкільного харчування, а саме від 4 березня 2009 року № 14 на суму 694044 грн. та додаткові угоди № 1-5, якими змінювалися суми договорів у зв'язку із зміною фактичних дітоднів на 680282 грн., 650282 грн., 509439 грн., 481439 грн. 18 коп., 553655 грн. 06 коп. відповідно; від 1 лютого 2010 року № 1.7 на суму 97857 грн. 12 коп.; від 22 лютого 2010 року № 2.3 на суму 724385 грн., від 9 грудня 2010 року № 1.24 на суму 93000 грн., додатковою угодою № 1 сума зменшена до 78966 грн. 48 коп.; від 10 січня 2011 року № 5 на суму 86900 грн., додатковою угодою № 1 сума зменшена до 83091 грн. 40 коп.; від 1 лютого 2011 року № 7 на суму 304308 грн., додатковою угодою № 1 сума зменшена до 185483 грн. 60 коп., від 1 квітня 2011 року № 1.2 на суму 793548 грн., додатковою угодою № 1 суму збільшено на 158709 грн. 60 коп.; від 26 грудня 2011 року № 1.8 на загальну суму 70000 грн., додатковою угодою № 1 суму зменшено до 64041 грн. 80 коп.; від 26 грудня 2011 року № 1.1 на суму 398160 грн. Відповідно до накладних, платіжних доручень позивачем за період з 1 березня по 31 травня 2009 року, з 1 вересня по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по 31 травня 2010 року, з 1 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 січня 2011 року по 31 травня 2011 року, з 1 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року, з 1 січня 2012 року по 12 квітня 2012 року сплачено коштів ОСОБА_1 за послуги з організації харчування (комплексні обіди учнів 1-4 класів та учнів пільгової категорії) на загальну суму 3095507 грн. 98 коп. Розшифровка по оплаті послуг, реєстр накладних та платіжних доручень викладений в додатку 13 до акту ревізії, який долучений до матеріалів справи, та підписаний обома сторонами у даній справі. Враховуючи дуже великий обсяг накладних та платіжних доручень, а також відсутність спору між сторонами у справі щодо фактичних даних, які містяться у даних документах та перенесені відповідачем до реєстру, суд дійшов висновку щодо відсутності необхідності долучати до матеріалів справи всі накладні та платіжні доручення.

Згідно вказаної розшифровки та реєстру відображено сплаченою сума 3095507 грн. 98 коп., в тому числі податок на додану вартість 515917 грн. 99 коп. Вартість наданих послуг з організації харчування фактично складала у 2009-2010 роках: для пільгового харчування 3 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 3 грн.; 2010-2011 роки: для пільгового харчування 3 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 3 грн.; 2011-2012 роки: для пільгового харчування 4 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 4 грн.; з 1 лютого 2012 року по 2013 рік: для пільгового харчування 5 грн. 20 коп., для учнів 1-4 класів 5 грн., на кожну дитину, що не заперечувалося відповідачем. З пояснень представників позивача судом встановлено, що зазначення у накладних, платіжних дорученнях та декількох договорах податку на додану вартість працівниками позивача проставлялося помилково. За цей недолік в роботі голові та секретарю тендерного комітету, заступнику головного бухгалтера винесені догани наказом від 5 грудня 2012 року № 359, копія якого долучена до матеріалів справи.

Таким чином, як вбачається із наведеного, позивачем не перевищено вартості безкоштовного харчування одного учня для дітей пільгових категорій та для учнів 1-4 класів, з урахуванням рекомендацій виконавчого комітету Донецької міської ради.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами письмові докази, а саме договори, накладні, реєстр накладних та платіжних доручень, розшифровку по оплаті послуг за харчування, примірні тижневі меню, кошториси на 2009-2012 роки, інформацію щодо організації гарячого харчування та виконання натуральних норм харчування, яка надавалася позивачу третьою особою у справі під час виконання умов укладених договорів, письмових пояснень ОСОБА_1, з яких вбачається, що до структури ціни за послуги з організації харчування, зокрема, до торгівельної надбавки, податок на додану вартість не включався, суд дійшов висновку, що у структурі сплачених позивачем коштів за організацію харчування податок на додану вартість фактично відсутній, а отже і не сплачувався.

Відповідно до підпункту 5.1.10 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (був чинний до 1 січня 2011 року) звільняються від оподаткування операції з поставки в порядку та в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України, послуг з харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров'я.

Відповідно до підпункту «г» підпункту 197.1.7 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання послуг харчування дітей у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах та громадян у закладах охорони здоров'я. Порядок надання таких послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 6 Порядку надання послуг з харчування учнів у професійно-технічних училищах та середніх навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1997 року № 1200 для організації харчування учнів у денних середніх навчальних закладах, зазначених у пункті 5 цього Порядку, для яких не встановлюються натуральні норми харчування, застосовуються грошові норми. З огляду на різницю ціни грошові норми визначаються з урахуванням раціонального харчування та дотримання санітарно-гігієнічних вимог виходячи з вартості харчування у школах-інтернатах того чи іншого регіону на підставі відповідних довідок органів управлінь освітою, але не більш як 3,5 гривні на день. При цьому вартість сніданку не може перевищувати 25 відсотків, обіду - 40, полуденку - 10, вечері - 25 відсотків денного раціону. Пункт 7 даного Порядку передбачає, що оплата харчування учнів здійснюється за безготівковим розрахунком, тобто за попередньо придбаними абонементами (талонами), за цінами без додаткового врахування сум податку на додану вартість відповідно до режиму (норми) харчування (сніданок, обід, полуденок, вечеря).

Відповідно до пункту 3 Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 116, від обкладення податком на додану вартість звільняються операції з надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах у межах затверджених норм харчування в грамах, а для тих учнів, для яких не встановлено норми харчування в грамах, - у межах визначеної грошової норми.

Суд не приймає посилання відповідача, що у оскільки у договорах, накладних та платіжних дорученнях зазначено «ПДВ», це означає і фактичну сплату податку на додану вартість, з огляду на те, що в структурі сум перерахованих контрагенту позивача, ПДВ, фактично відсутній. Враховуючи затверджену грошову норму на харчування сума ПДВ має бути сплачена на суму понад грошову норму. Зазначення сторонами договорів ПДВ у складі послуги може означати оподаткування даної операції за нульовою ставкою, та наразі не зобов'язує будь яку зі сторін нараховувати ПДВ. Крім того, в договорі від 4 березня 2009 року та додаткових угодах до цього договору №№ 1-5, договорах від 1 лютого 2010 року, від 22 лютого 2010 року, від 9 грудня 2010 року, від 1 лютого 2011 року, від 6 лютого 2009 року, додаткових угодах від 23 грудня 2011 року, 15 лютого 2012 року до договору від 1 квітня 2011 року, додатковій угоді від 29 грудня 2011 року до договору від 26 грудня 2011 року, визначена тільки загальна сума договору та не зазначено, що до не ї включено податок на додану вартість. Зазначення сума ПДВ в договорах з надання послуг з організації харчування дітей у загальноосвітніх навчальних закладах відділу освіти, накладних та платіжних дорученнях не може бути належним підтвердженням факту сплати суми ПДВ. Згідно з письмовими поясненнями третьої особи у справі, до структури ціни послуги з організації харчування входить собівартість продукції та торгівельна набавка, до якої, в свою чергу, сума податку на додану вартість ОСОБА_1 не включалася.

Судом встановлено, що згідно з наданими до ревізії бухгалтерськими документами, послуги по харчуванню учнів надавалися в повному обсязі, згідно перерахованих грошових коштів, без фактичного врахування ПДВ.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 року № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах» Міністерству освіти і науки, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити дотримання норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах, затверджених цією постановою, у межах відповідних бюджетних призначень. Пунктами 5, 10, 25 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах передбачено, що розподіл коштів на організацію гарячого харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, облік і звітність за використання коштів, які виділяються на безоплатне харчування, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Потреби навчальних закладів на організацію харчування дітей задовольняються державою позачергово відповідно до затверджених нормативів. Відповідальними за виконання норм харчування є засновники (власники), керівники навчального та оздоровчого закладу.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2002 року № 57 «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» затверджено кошториси на 2009-2012 роки, які досліджені судом в судовому засіданні, та суми видатків за перевіряємий період не перевищують фактичних видатків.

Таким чином, позивач у відповідності до кошторисів, плану асигнувань та фактичного фінансування проводив харчування у відповідності до розрахунку на день затвердженого виконавчим комітетом Донецької міської ради.

Суд також не приймає посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 за перевіряємий період не застосовувала податкову пільгу з податку на додану вартість по операціям з харчування дітей, оскільки нормами податкового законодавства використання зазначеної пільги є правом а не обов'язком платника податків згідно з пунктом 30.3 статті 30 Податкового кодексу України. До того ж зазначене питання знаходиться за межами спірних правовідносин, оскільки питання оподаткування відноситься до компетенції органів державної податкової служби. Судом досліджені листи Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька від 21 листопада 2012 року № 15151/8/17-2 та від 30 січня 2013 року № 1169/10/17-2, в яких зокрема, визначена інформація стосовно загальних сум податкового кредиту та податкового зобов'язання ОСОБА_1 за 2009-2012 роки. Суд не приймає посилання відповідача на те, що інформація податкового органу підтверджує сплату податку на додану вартість позивачем в структурі коштів, сплачених ОСОБА_1 за послуги з організації харчування учнів, оскільки ОСОБА_1 задекларовані податкові зобов'язання. Судом досліджені податкові декларації з податку на додану вартість ОСОБА_1 за 2009-2012 роки з урахуванням розшифровки податкового зобов'язання, у зв'язку із чим суд зазначає, що ні з даних декларацій, ні з листів податкового органу неможливо встановити, що ОСОБА_1 визначила податкові зобов'язання з ПДВ саме за господарськими операціями з позивачем.

Стосовно посилання відповідача на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року в адміністративній справі № 805/7039/13-а, якою була залишена без змін постанова Донецького окружного адміністративного суду від 6 серпня 2013 року про зобов'язання відділу освіти Петровської районної у м. Донецьку ради виконати пункт 4 вимоги Донецької об'єднаної державної фінансової інспекції від 16 січня 2013 року № 21-04-09/205, суд зазначає наступне. Предметом спору в адміністративній справі № 805/7039/13-а було невиконання відділом освіти пункту 4 вимоги фінансової інспекції, який не був скасований в судовому порядку.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року № 2379/12/13-12 звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені. Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України. При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Дана адміністративна справа розглянута судом всебічно за сукупністю письмових доказів, які були надані сторонами як за власною ініціативою, так і витребувані судом, та досліджені судом під час судового розгляду. Суд зазначає, що вищенаведені письмові докази, які досліджені судом в межах даної справи, та не досліджувалися судами першої та апеляційної інстанції в межах адміністративної справи № 805/7039/13-а, спростовують висновки відповідача щодо наявності порушення з боку позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності спірного пункту 4 вимоги від 16 січня 2013 року, оскільки не надано суду доказів порушення позивачем порядку та норм, які затверджені постановами Кабінету Міністрів України № 1200 та № 116, тобто оплата за надані послуги проведена за цінами в межах натуральних норм та без додаткового врахування сум податку на додану вартість, відповідно до законодавчо встановлених норм харчування.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України відповідно до статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Відділу освіти Петровської районної у м. Донецьку ради до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про визнання недійсним пункту 4 вимоги від 16 січня 2013 року № 21-04-09/205 задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 4 вимоги Донецької об'єднаної державної фінансової інспекції від 16 січня 2013 року № 21-04-09/205.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відділу освіти Петровської районної у м. Донецьку ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 жовтня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 25 жовтня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.