Ухвала

від 28.10.2013 по справі 2а-2586/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/77547/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГорголь І.С. та представників сторін: від позивача Леонтьєв Г.Є. від відповідачаКабанов В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012

у справі № 2а-2586/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2012 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.05.2012 № 0000352304 та № 0000362304.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2012 скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, у відповідності до якої просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби) його правонаступником - Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Вишгородському районі Київської області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Дормашавто» за період травень-серпень 2010 року, серпень 2011 року, за результатами якої складено акт № 519/22-00/36444956 від 07.05.2012.

- за наслідками перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000362304 від 22.05.2012, яким позивачу за порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 590 892,91 грн. (з яких: 516 403,70 грн. - основний платіж та 74 489,21 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000352304 від 22.05.2012, яким позивачу за порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.6 ст.198, п.201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених на Україні товарів у розмірі 582 887,54 грн. (з яких: 428 319,27 грн. - основний платіж та 154 568,27 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Висновок про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений внаслідок того, що в ході перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми, сплачені по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Дормашавто» з огляду на ознаки нікчемності операцій з даним контрагентом відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 ЦК України, що свідчить про укладання договорів без настання реальних наслідків.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Дормашавто» існували господарські відносини на підставі наступних договорів: договір перевезення вантажу № 45 від 01.05.2010 та договір поставки № 46 від 01.05.2010 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 27.12.2010 до даного договору).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства та встановленням судом факту реальності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, прийнятих внаслідок виявленого відповідачем порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем не доведено факту реального здійснення господарських операцій з його контрагентом та настання правових наслідків для обох сторін. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що позивачем сформовано показники податкової звітності на підставі даних, не підтверджених первинними документами, оскільки в провадженні слідчого управління податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі м. Києва перебуває кримінальна справа №71-00217, порушена відносно директора ПП «Гранд Сервіс» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205 КК України, по якій в процесі досудового слідства встановлено, що причетні до ОСОБА_1 невстановлені слідством особи в 2008-2011 роках без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, вчинили дії по створенню та придбанню суб'єктів підприємницької діяльності (в т.ч. ТОВ «Дормашавто»).

Суд касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими, з огляду на наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ «Дормашавто», визнані судом недійсними.

При цьому, враховуючи відсутність обвинувального вироку у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366, ч.2 ст.205 КК України, за фактом створення та придбання невстановленими особами ряду підприємств, серед яких зазначено ТОВ «Дормашавто», безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на постанову про порушення кримінальної справи та матеріали, отримані в ході досудового слідства від оперативних працівників ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, як на докази відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та названим контрагентом.

Щодо спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, судова колегія виходить з наступного.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами реальної господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Щодо спірних правовідносин, які виникли після набрання чинності Податковим кодексом України, судова колегія виходить з наступного.

Витрати платника податку на прибуток, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Судом першої інстанції на підставі наявних документів встановлено факт подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності товарів, придбаних у ТОВ «Дормашавто» за договором № 46 від 01.05.2010. Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Дормашавто», яке на час здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, який, встановивши реальність господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем показників податкової звітності по податку на прибуток та податку на додану вартість на підставі даних, підтверджених первинними документами.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення відповідно до закону, а судом апеляційної інстанції вказане рішення було скасоване помилково, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби) його правонаступником - Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ» задовольнити.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2012.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний