Рішення

від 15.04.2008 по справі 2-31/08

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

                                                                                                                                  № 2-31/08

Р І Ш Е Н Н Я

                                                І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

15 квітня 2008 року                                                                                                       місто

Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

        судді                Попової С.А.,

при секретарях                         Рабович

М.В., Шматкової О.Є., Манько С.А., Больсунової Г.О., Ченгал О.М.,

               за участю адвоката                 ОСОБА_1,

розглянувши у

відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за

позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу "Міська поліклініка № 1" про

відшкодування моральної шкоди,

третя особа -

ОСОБА_3, -

                                                              В С Т А Н О В И В:

            У травні 2006 року позивачка

звернулась до суду із позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди,

заподіяної невірно проведеним лікуванням лікарем ОСОБА_3, що призвело до

порушення функції руки. В обгрунтування заявлених вимог посилається на наступні

обставини. 04.03.2005р. ОСОБА_2 отримала побутову травму обох променевих

кісток, звернулась на прийом у міську поліклініку № 1 до лікаря-травматолога

ОСОБА_3 Після дослідження рентгенограми лікар постановив діагноз - перелом обох

променевих кісток, був накладений гіпс. 05.04.2005р. на черговому прийомі зняли

гіпс, зробили рентгенівські знімки. З повернутої в подальшому медичної картки

вона з"ясувала характер травмування - перелом променевої кістки правої

руки з незначним зміщенням відламку до тилу, а лівої руки - осколковий перелом

з кутовим зміщенням відламку (кут відкритий до тилу), зміщений на ¼ ширину кістки. З 12.04.2005р. за

направленням лікаря пройшла повний курс реабілітаційного лікування у

водолікарні. Після чого на прийомі скаржилась лікареві на болі лівої руки, у

зв"язку з чим лікарняний був подовжений. Подальше лікування проводила

самостійно, звертаючись до народних цілителів. Вважає, що лікар ОСОБА_3 не в

повній мірі поінформував про характер отриманої травми із зміщенням кісток, при

накладенні гіпсової пов"язки не зробив розгибання в променевозап"ястному

суглобі зліва, в чому вбачає лікарську помилку. Моральна шкода полягає у

відчутті фізичного болю до сьогодення, невідновленні в повному обсязі функцій

лівої руки через непрофесійні дії лікаря, неестетичному вигляді руки, що змушує

носити одяг з довгими рукавами з приховуванням візуального дефекту

зап"ястя; змінений звичний уклад життя, бо не може виконувати ті дії і

роботу, що виконувала раніше, змушена відвідувати різні інстнації для

відновлення своїх прав, порушений сон. Спричинену моральну шкоду оцінює рівною

в 5000грн. і просить стягнути з відповідача.

   В ході судового розгляду справи позивачка підтримала позовні вимоги і надала пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Зазначала, що невиконання лікарем належним чином своїх службових обов"язків, що полягає в проведенні лікування її травми не в повному обсязі, яке призвело до порушення функції руки, і неповне інформування про характер травми, а також невжиття лікарем-травматологом заходів до репозиції кісток позбавило її можливості звернутись до більш компетентного спеціаліста або лікувального закладу вищого рівня та уникнути негативних візуальних наслідків у вигляді викривлення кисті руки. 

Представники відповідача Доценко

Р.А., що діє як головний лікар міської поліклініки № 1 за наказом, і Терськова

О.В., що діє за довіреністю, заперечуючи проти позову, пояснили, що

лікар-травматолог праціює в поліклініці за трудовим договором. На момент

звернення позивачки до лікарні їй була надана медична допомога в повному

обсязі: призведені рентгенологічні дослідження, гіпсова імобілізація,

здійснювався подальший контроль за динамікою процесу, в тому числі і завідуючим

хірургічної служби, консультування міським травматологом. З метою запобігання

спричинення позивачці додаткових фізичних страждань і больового шоку лікарем не

вчинялась репозиція кісток і абсолютних показників до цього не було. Враховуючи

допустиме в практичній травматології зміщення кісток, відновлення функцій рук в

повному обсязі, просили відмовити в задоволенні позову.

Залучений у якості третьої особи лікар-травматолог міської поліклініки № 1 ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, пояснив, що має вищу медичну освіту, необхідну кваліфікацію і понад 36

років стажу роботи за фахом. У березні

2005 року до нього на прийом звернулась позивачка із травмою, як з"ясувалось після рентгенограми - перелом обох променевих кісток із зміщенням відламків, в тому числі лівої кістки із зміщенням на ¼ ширину кістки, що відноситься до незначних зміщень і є допустимим в травматологічній практиці, внаслідок чого не став спричиняти додатковий біль пацієнту спробою репозиції кісток. Зазначав, що пацієнту не конкретизував характер травми - із зміщенням кісток і не пропонував зробити розгибання. Вважає, що ним належним чином виконані функції по виставленню правильного діагноза, призначене правильне і проведене повне лікування, виключає з його боку лікарську помилку.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача і третьої особи, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню - за наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні ім правовідносини.

04.03.2005р. позивачка отримала травму променевозап"ястних суглобів обох рук, у зв"язку з чим звернулась до міської поліклініки № 1 на прийом до лікаря-травматолога ОСОБА_3

Рентгенологічним дослідженням встановлений характер травми: перелом правого променевозап"ястного суглобу з невеликим зміщенням відламку до тилу, оскольчатий перелом лівого променевозап"ястного суглобу з кутовим зміщенням відлому (кут відкритий до тилу), зміщення відламку до тилу на ¼ ширину кістки. Накладені дві гіпсові лангети на обидва променевозап"ястних суглоби. Дані обставини вбачаються з ренгенограми від

04.03.2005р., амбулаторної картки позивачки  (а.с.

7, 23, 25-33).

Допитані у якості свідків ОСОБА_4, що є колегою позивачки, і її чоловік ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснили, що позивачці після травмування допомагали на роботі і побуті вчиняти звичні дії, оскільки вона досі скаржиться на фізичний біль в руках. Позивачка комплексує з приводу неправильного зрощення кісток зап"ястя, носить одяг з довгим рукавом, навіть в літній період.  

Допитаний у якості свідка завідуючий хірургічним відділенням міської поліклініки № 1 ОСОБА_6, під керуванням якого працює лікар ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснив, що   контролював процес лікування позивачки, підписуючи карту хворої, з описання знає про незначне зміщення кісток. Після проведення лікування, призначеного лікарем ОСОБА_3, ОСОБА_2

пройшла

курс відновлювального лікування у водолікарні. Зважаючи на документи не вбачав сенсу спричиняти пацієнту додатковий біль зміщенням кісток. Підстав направляти ОСОБА_2 до іншого спеціаліста не було, зважаючи на високий рівень кваліфікації і тривалий, понал 36

років, стаж роботи лікаря ОСОБА_3. 

Управлінням охорони здоров"я Маріупольської міської ради проведено перевірку доводів звернення ОСОБА_2, за наслідками якої надано відповідь від

28.02.2006р. За №

01/64-08-0. За змістом цього документу при накладенні гіпсової пов"язки лікарем ОСОБА_3 не зроблено розгибання в променевозап"ястному суглобі зліва, при цьому зміщення перелому лівої променевої кістки на ¼ частину по ширині є в практичній травматології допустимим; функція відновлена в правому променевозап"ястному суглобі - повністю, в лівому - незначне, помірне обмеження, залишились незначні косметичні зміни зовшнішнього вигляду з незначним обмеженням функції, що не потягло за собою втрати працездатності і ознак інвалідності (а.с.

6, 22, 24).

Допитаний в судовому засіданні у якості

свідка міський травматолог ОСОБА_7, підтвердив висновки проведеної за його

участю перевірки за зверненням позивачки у лютому 2006р. Пояснив, що особисто

оглядав ОСОБА_2, за спливом року після травми, і встановив: остаточні зміни

травми променевозап"ястного суглоба у вигляді незначного косметичного

відхилення від норми, відновлення функції обох суглобів в повному обсязі,

помилок в лікуванні не виявлено. Наслідки проведеної перевірки виклав в

доповідній записці на ім"я завідувача міським управлінням охорони

здоров"я. Зазначав, що лікар повинен був сказати про характер перелому.

Кожний лікар, враховуючи стан хворого обирає методику, і в даному випадку було

б правильним як спроба згибання в променевозап"ястному суглобі, так і не

вчинення таких заходів, оскільки в практичній травматології є допустими

невправлення кісток при їх зміщенні на 1/4 ширину кістки. 

Об"єктивно пояснення свідка підтверджені матеріалами перевірки звернення (а.с.

74-79).

Згідно із висновком експертизи № 24

від 09.01.2007р. лікування ОСОБА_2 внаслідок її травмування 04.03.2005р.

лікарем ОСОБА_3 призведено своєчасно, проте не в повному обсязі, оскільки лікар

повинен був, а не вжив спроби репозиції відламків променевих кісток, а при

неможливості такої репозиції або при невдалій спробі, повинен був направити

пацієнтку до лікувального закладу більш високого рівня. Разом з тим, згідно із

експертним висновком функція лівої і правої руки на момент дослідження

відновлена в повному обсязі (а.с. 103-106).

В судовому засіданні лікар ОСОБА_3 не заперечував тієї обставини, що не зробив спробу репозиції кісток, посилаючись на допустимі в травматології показники зміщення, психоемоційний стан пацієнки ОСОБА_2 і з метою запобігання спричинення їй додаткового фізичного болю. 

Доводи ж позивачки щодо невідновлення в повному обсязі функції лівої руки не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду і спростовуються висновками проведеної експертизи. До того ж позивачка в судовому засіданні не заперечувала, що не має інвалідності внаслідок цієї травми і їй не встановлювався будь-який відсоток втрати працездатності.

За положеннями ч. 3

ст.

39 Закону України

"Основи законодавства України про охорону здоров"я"

№

2801-ХІ від

19.11.1992р. з подальшими змінами і доповненнями (далі - Закон) лікар зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Проте, в судовому

засіданні лікар ОСОБА_3 не заперечував тієї осбтавини, що не поінформував

позивачку ОСОБА_2 про характер травми - із зміщенням кісток і настання

вірогідних наслідків, зокрема, косметичної деформації в майбутньому.

За

змістом ст. 80 Закону передбачена, відповідальність осіб за порушення

законодавства про охорону здоров'я, зокрема, за цивільним законодавством. 

Так,

відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або

юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,

відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 8

ч. 2 Закону у разі порушення законних прав і інтересів громадян у  галузі охорони здоров'я відповідні державні,

громадські або інші органи, підприємства, 

установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити

заходів  щодо поновлення порушених прав,

захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

За змістом ст.

1172 ч. 1

ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Так, встановлено, що у період проходження лікування ОСОБА_2 лікарем-травматологом міської поліклініки № 1 ОСОБА_3  під час виконання ним службових обов"язків (а.с.

50-62), згідно з експертним висновком, не в повному обсязі проведено лікування, що полягає у невчиненні спроби репозиції відламків і непоінформуванні пацієнта про характер травми і вірогідні наслідки. 

Суд враховує обсяг і характер спричиненої шкоди, її тривалість та глибину, суб"єктивну оцінку самою потерпілою її порушених благ, і вважає переконливими доводи позивачки щодо відчуття моральних страждань від неестетичного вигляду травмованої руки і позбавленні можливості своєчасно уникнути таких наслідків, змушеній зміні звичного способу життя, що потребувало від неї додаткових зусиль, в тому числі і відновлення своїх прав шляхом звернення до різних інстанцій.  

            На

підставі викладеного, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 щодо компенсації

моральної шкоди частково, оскільки функція руки відновлена в повному обсязі,

факт заподіяння шкоди судом встановлений, і стягує з юридичної особи -

лікувального закладу, з яким лікар-травматолог перебуває у трудових відносинах,

на користь позивачки 300грн., оскільки вважає цю суму за адекватне спричиненим

моральним стражданням позивачки.

В решті позовних

вимог суд відмовляє.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з

відповідача підлягають стягненню на користь позивачки витрати по оплаті

судового збору в сумі 8,5грн. і витрат з ІТЗ у сумі 7,5грн., а всього 16грн.

(а.с. 2, 3).

 На підставі ст.ст. 4-6, 8, 34, 39, 80 Закону

України "Основи законодавства України про охорону здоров"я" №

2801-ХІ від 19.11.1992р. (з подальшими змінами і доповненнями), ст.ст. 23,

1167, 1172 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК

України, суд -

В

И Р І Ш ИВ:

Позов ОСОБА_2

задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу

"Міська поліклініка №

1" (юридична адреса: м. Маріуполь, вул. Орджонікідзе,

56; код ЄДРПОУ

24168098) на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди

300 (триста) гривень, витрати по оплаті судового збору в сумі 8

(вісім) гривень 50

копійок, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в Орджонікідзевському районному суді міста Маріуполя в сумі 7

(сім) гривень 50

копійок, а всього

316 (триста шістнадцять) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4

ст.

295 ЦПК України.

 Суддя