Ухвала

від 23.10.2013 по справі 4/271

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

23.10.2013р. справа № 4/271

Господарський суд Донецької області у складі судді Гринько С.Ю. при секретарі судового засідання Кундель В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні:

скаргу - Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку

по справі за позовом Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк про стягнення 6572,76грн. з Фізичної особи - підприємця Дорофейської Олени Іванівни м. Донецьк

за участю представників сторін:

від позивача - Ковальова О.В. - довіреність від 30.12.2011р.,

від відповідача - не явився,

від ДВС - не явився.

СУТЬ СКАРГИ :

26.09.2013р. від Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк через канцелярію господарського суду надійшла скарга №3934 від 23.09.2013р. на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.

В скарзі КП "ДМР "Донецькміськтепломережа" просить:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку Кравченко А.Д.;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 33281432 від 05.09.2013р.

В обґрунтування скарги посилається на те, що постановою від 05.09.2013р. державний виконавець Кравченко А.Д. закінчив виконавче провадження не маючи на те законних підстав, нормою Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передбаченому ч. 3 ст. 75 Закону, який регулює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, тобто регулюють відносини немайнових спорів. В свою чергу наказ №4/2271 від 07.12.2010р. виданий з метою стягнення з боржника заборгованості, тобто носить майновий характер.

Представник виконавчої служби через канцелярію суду 21.10.2013р. надав клопотання в якому просить розглянути скаргу без участі представника відділу ДВС, а у відзиву на скаргу заперечує проти її задоволення, оскільки вважає, що направлене ним подання про притягнення до відповідальності Фізичної особи - підприємця Дорофейської Олени Іванівни м. Донецьк явилося підставою для застосування п.11 ч.1 ст.49 і ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» і винесення постанови 05.09.2013р. про закінчення виконавчого провадження.

Представник стягувача в судовому засіданні підтримав вимоги заявлені у скарзі.

Боржник не явився до судового засідання, про час і місце якого був повідомлений рекомендованою поштою.

Розглянувши матеріали скарги, та заслухавши пояснення представника скаржника (позивача), господарським судом,

ВСТАНОВЛЕНО:

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.11.2010р. позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк до Фізичної особи - підприємця Дорофейської Олени Іванівни м. Донецьк про стягнення стягнення 6572,76грн. були задоволені в повному обсязі. На виконання вимог ст. 116 Господарського процесуального кодексу України господарським судом 07.12.2010р. видано стягувачу наказ на примусове виконання рішення суду.

Згідно з положеннями ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Це спілкується з ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в подальшому - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

З постанови ВДВС про відкриття виконавчого провадження вбачається, що заяву про примусове виконання наказу господарського суду № 4/271 від 07.12.2010року подано кредитором до відділу державної служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку 06.07.2012року.

В цей же день заступником начальника відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку Кравченко Артемом Дмитровичем відкрито виконавче провадження за постановою ВП № 33281432, що відповідає вимогам п.2ст.25 Закону.

Абзацом другим п. 2ст. 25 Закону України передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний вказати про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови. Всупереч цим вимогам державний виконавець не вказав строк протягом якого боржник має право самостійно виконати наказ суду, але п.2 постанови є його застереження про наслідки у вигляді стягнення з боржника виконавчого збору, пов'язаних з провадженням виконавчих дій за невиконання рішення в наданий для добровільного виконання строк.

Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" п.п. 5.1.1 п. 5.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в т.ч. кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Таки заходи примусового виконання рішень передбачені і підпунктом 1 пункту 1 ч. 1 ст.32 Закону.

Частиною 3 ст. 50 вказаного Закону України встановлено, що за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. Ця норма кореспондується із положеннями пп. 5.1.3 п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5,2 Інструкції про проведення виконавчих дій.

ВДВС не довів суду факти про наявність чи відсутністю коштів боржника, які находяться на встановлених ВДВС рахунках в банківських установах, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, що надає суду право стверджувати про невиконання ВДВС дій, направлених на виконання наказу господарського суду у порядку і строках встановлених Законом України "Про виконавче провадження», а саме отримання інформації щодо грошових коштів на відповідних рахунках боржника для покриття суми, яка встановлена судом в наказі господарського суду до стягнення.

За таких обставин суд погоджується з висновком кредитора про порушення ВДВС ч. 3 ст. 50 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", пп. 5.1.3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 Інструкції про проведення виконавчих дій.

Заступником начальника ВДВС Калінінського РУЮ у м. Донецьку закінчено виконавче провадження відповідно до постанови від 05.09.2013р., затвердженою начальником ВДВС в цей же день на підставі п.11 ч.1 ст. 49 і ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що до прокуратури направлене подання про притягнення боржника до відповідальності.

Ця постанова не відповідає вимогам зазначених норм Закону, оскільки п.11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка відсилає до частини третьої ст. 75 Закону, яка в свою чергу вказує на загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Оскільки ні господарським судом в наказі, ні іншими процесуальними документами боржник не був зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення із визначенням таких дій та строку, у заступника начальника ВДВС Калінінського РУЮ у м. Донецьку були відсутні підстави для застосування ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» і п.11 ч.1 ст. 49 цього Закону і як наслідки для застосування ст.50 Закону щодо завершення виконавчого провадження.

Рішення, ухвали, постанови суду, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк та у яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.3 ст.75 Закону України у разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Проаналізувавши зазначені норми, господарський суд дійшов висновку про порушення застосування норм ЗУ «Про виконавче провадження» при винесені державним виконавцем постанови від 05.09.2013р. про закінчення виконавчого провадження, оскільки ст. 75 Закону регулює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

В даному випадку застосування зазначеної норми є неправильним, оскільки вона регулює відносини якими боржника було зобов'язано вчинити певні дії, або утриматися від їх вчинення, та його виконання неможливо без участі боржника, що носить немайнових характер, в той час як наказ господарського суду по справі №4/223 від 30.09.2011р. було видано з метою стягнення з боржника сум заявлених у позовній заяві.

Враховуючи викладене, у виконавчої служби були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №4/271 від 07.12.2010р. про стягнення з Фізичної особи - підприємця Дорофейської Олени Іванівни м. Донецьк на користь Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк суму заборгованості в розмірі 5559,14грн., 187,11грн. - 3%річних, 547,72грн. -інфляційних, 278,79грн. -пені, 102,грн. витрат на оплату державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Що стосується вимоги скаржника скасувати постанову від 05.09.2013р. про закінчення виконавчого провадження ВП №33281432, господарський суд виходить з наступного:

Враховуючи приписи ГПК України, Закону України «Про виконавче провадження», пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду від 29.06.2010р. № 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норма Господарського процесуального кодексу України» водночас вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу ДВС за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.

У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку Кравченко А.Д. про закінчення виконавчого провадження від 05.09.2013р. підлягає скасуванню.

На підставі Закону України „Про виконавче провадження", керуючись ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

У х в а л и в :

Задовольнити скаргу Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради „Донецькміськтепломережа" м. Донецьк на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку.

Визнати неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №33281432 з виконання наказу господарського суду Донецької області №4/271 від 07.12.2010р.

Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку Кравченко А.Д. від 05.09.2013р. про закінчення виконавчого провадження ВП №33281432 з виконання наказу господарського суду Донецької області № №4/271 від 07.12.2010р.

Суддя С.Ю. Гринько