Постанова

від 31.10.2013 по справі 913/1472/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.10.2013 р. справа №913/1472/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівСтойка О.В. Принцевської Н.М., Чернота Л.Ф. за участю представників сторін від позивача від відповідача 1 від відповідача 2 не з'явився; не з'явився; Грузінов Ф.О.; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром - 08", м. Алчевськ Луганської області на рішення господарського судуЛуганської області від 29.07.2013 р. (підписано 05.08.2013 р.) у справі№ 913/1472/13 (головуючий суддя Москаленко М.О.) за позовомПриватного підприємства "Два "Я" - Універсал", м. Львів до відповідачів 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Алчевськ Луганської області 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром - 08", м. Алчевськ Луганської області простягнення 306 121,80 грн. В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року до господарського суду звернулось Приватне підприємство "Два "Я" - Універсал", м. Львів (Позивач) із позовом до відповідачів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Алчевськ Луганської області (Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром - 08", м. Алчевськ Луганської області (Відповідач 2) про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов договору оперативного лізингу №19/08-11 від 19.08.2011 та договору поруки № 1 від 19.08.2011 в сумі 135 800,00 грн., а також неустойки у розмірі 170 321,80 грн. з відповідача 1.

Рішенням господарського суду Луганської області від 29.07.2013р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач 2, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду змінити, відмовити у задоволенні позовних вимог стосовно відповідача 2, в частині стягнення з відповідача 1 суми заборгованості залишити без змін, в частині стягнення з відповідача 1 неустойки в розмірі 363 870,30 грн. викласти рішення в новій редакції, стягнувши з відповідача 1 неустойку в розмірі 23 431,08грн.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права України та при неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2013р. змінено склад судової колегії, суддів Діброву Г.І. та Шевкову Т.А., у зв'язку з відпусткою останніх, було змінено на суддів Принцевську Н.М. та Чернота Л.Ф.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але через канцелярію суду надав телеграму від 26.10.2013р., в якій зазначив, що не має змоги направити свого представника у судове засідання, проти апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

За таких підстав судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та відповідача 1, що не скористались своїм правом участі у судовому засіданні без поважних причин, за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 1 укладений договір лізингу № 19-08/11 від 19.08.2011 року (далі - Договір лізингу), відповідно до умов пункту 1.1 якого позивач передав відповідачу 1, а відповідач 1 отримав від позивача в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, а саме: Самоскид Mercedes-Benz Actros 3541-К, 2006 року випуску у кількості 3 штук, що були у користуванні.

Згідно п. 1.3 Договору лізингу, об'єктом лізингу є майно, яке лізингодавець придбає на замовлення лізингоодержувача для наступної передачі йому в користування.

Термін дії Договору встановлений до 30.05.2013р.

Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у Графіку платежів, викладеному у Додатку № 3 до Договору, який з моменту підписання обома сторонами стає його невід'ємною частиною (п. 4.3 Договору).

Відповідно до підпункту 2 п. 5.1 Договору лізингу, позивач має право вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо відповідач 1 не сплатить лізингові платежі протягом одного чергового строку.

У якості додатків до Договору лізингу сторонами було підписано Додаток №1-Специфакцію, Додаток №3 - "Графік лізингових платежів" на загальну суму 2 600 000,00грн.

На виконання умов Договору 22.08.2013р. позивачем та відповідачем 1 підписано Акт прийому-передачі майна, за змістом якого Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв предмет лізингу.

Між позивачем та відповідачами 19.08.2011р. був укладений договір поруки № 1 (а.с. 13) (далі - Договір поруки), відповідно до умов п. 2.1 якого відповідач 2 зобов'язався солідарно з відповідачем 1 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань за договором лізингу № 19/08-11 від 19.08.2011, предметом якого є лізинг (оренда) самоскидів Mercedes-Benz Actros 3541-К 2006 року випуску у кількості 3 штук.

Згідно умов п.п. 2.2.1, 2.2.2 Договору поруки, загальна сума лізингових платежів становить 2 600 000,00 грн., строк лізингу - 22 місяці.

Відповідно до п. 3.1 Договору поруки, у разі невиконання відповідачем 1 зобов'язань за договором у встановлені ним строки відповідач 2 зобов'язується сплатити позивачу вартість товару за договором лізингу не пізніше 2 робочих днів з моменту отримання вимоги позивача, до якої додається розрахунок суми заборгованості.

Згідно до вимог п.п. 5.1, 5.2 Договору поруки, він вступає в дію з моменту його підписання сторонами та припиняє дію з моменту погашення в повному обсязі боржником або поручителем зобов'язань за договором поставки.

При цьому строк поруки у розумінні ст. 559 ЦК України в Договорі поруки не встановлено.

Відповідно до умов п. 9.1 Договору лізингу, позивач має право односторонньо достроково припинити дію договору письмовим повідомленням, якщо відповідач 1 не сплачує лізингові платежі протягом одного чергового строку.

Також, 12.01.2012р. позивачем та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду до Договору лізингу, за умовами якої термін дії договору був продовжений до 30.07.2013р. та складений новий додаток № 3/1 до Договору "Графік лізингових платежів", за яким загальна сума збільшилась до 3 110 000,00 грн. (а.с. 12)

Через оплату лізингових платежів не в повному обсязі, позивачем кожному з відповідачів направлялися листи - вимоги від 19.06.2012 № 41 (а.с. 17), від 19.06.2012 № 42 (а.с. 18) щодо наявності заборгованості в сумі 445 800,00грн. за період з грудня 2011 року по травень 2012 року, а також лист від 31.07.2012 № 55 (а.с. 19) щодо розірвання з 26.06.2012р. укладеного сторонами Договору лізингу та повернення майна. Факт направлення вказаних листів-вимог підтверджений наявними у матеріалах справи копіями фіскальних поштових чеків (а.с. 17-19).

Листами від 14.08.2012 № 5/Д (а.с. 21), від 02.10.2012 № 6/Д (а.с. 22), від 08.10.2012 № 7/Д (а.с. 23), від 05.10.2012 № 8/Д (а.с. 24) відповідач 1 визнавав факт заборгованості за Договором лізингу та просив надати йому строк для погашення вказаної заборгованості остаточно до 28.12.2012р.

Актом приймання-передачі від 02.02.2013 року предмети лізингу повернуто позивачу.

Відповідач 1 в порушення умов Договору оперативного лізингу, зобов'язання щодо оплати лізингових платежів здійснив не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 135 800,00 грн. за період з травня 2012 року по червень 2013 року.

Вказану суму заборгованості позивачем заявлено до стягнення солідарно з відповідачів за позовом.

Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Як вбачається, між позивачем та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду до Договору оперативного лізингу № 19/08-11 від 19.08.2011р., якою був змінений термін дії Договору оперативного лізингу з "30.05.2013р." на "30.07.2013р." та затверджений новий графік лізингових платежів до Договору лізингу, за змістом якого ліквідаційна вартість у 510 000,00 грн. увійшла до загальної суми лізингових платежів, остання була збільшена до 3 110 000,00 грн. (а.с. 12).

Відповідачем 2 узгодження внесення зазначених змін у Договір оперативного лізингу заперечується.

Матеріали справи доказів такого узгодження не містять, а отже і обсягом відповідальності поручителя обов'язок оплати за новим Додатком № 3/1 від 12.01.2012р. не охоплюється.

Також за змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки в Договорі поруки строку поруки не встановлено, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за період з травня 2012 р. по червень 2013р., тоді коли вимогу до поручителя позивач заявив 19.06.2012р. про сплату лізингових платежів за період з грудня 2011 року по травень 2012 року.

Як вбачається із наданої позивачем довідки банку від 27.06.2013р. (а.с. 58), відповідачем-1 заборгованість за травень 2012 року погашена в повному обсязі в період з 20.07.2012р. по 28.08.2012р., тобто до моменту звернення до суду.

Вимоги до поручителя про сплату лізингових платежів за спірний період до моменту звернення до суду позивачем не заявлено, Договір лізингу позивачем розірвано з 26.06.2012 року.

За таких підстав порука на зазначені в позовній заяві періоди лізингових платежів є припиненою на підставі вищенаведеної норми закону.

Крім того, вимоги про сплату заборгованості за період з лютого 2013 року по червень 2013 року є взагалі безпідставними, оскільки об'єкт лізингу був повернутий лізингодавцю 02.02.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції неодноразово, ухвалами від 28.05.2013р., 10.06.2013р., 25.06.2013р., 09.07.2013р. (а.с. 1, 36, 51-52, 61-65) зобов'язував позивача надати чіткий та детальний розрахунок заборгованості за Договором лізингу з урахуванням здійснених відповідачем 1 оплат за Договором, але позивачем такого розрахунку не надано, заявою від с26.07.2013р. (а.с. 64) позивач вважав доданий до позовної заяви розрахунок достатнім та обґрунтованим.

За таких підстав, відсутні підстави до стягнення з відповідача 2 суми заборгованості за Договором лізингу.

Висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 2 суми заборгованості за Договором оперативного лізингу, не заснований на матеріалах справи та винесений з порушенням вимог ст. 559 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині та не беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів узгодження відповідачем 2 додаткової угоди від 12.01.2012р. до Договору оперативного лізингу № 19/08-11 від 19.08.2011, відсутність доказів надання вимоги до поручителя протягом 6 місяців з моменту виникнення права на суму заборгованості за спірні періоди, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги лише твердження позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення неустойки із посиланням на ст. 785 ЦК України, в цій частині судове рішення також підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом п.п. 2.1, 2.2 Договору лізингу, лізингоодержувач самостійно здійснює вибір майна, його характеристик і ознак, перерахованих в п. 1.2 цього договору, вибір постачальника. Зазначене лізингоодержувач передає лізингодавцю в письмовій формі у виді заявки, яка з моменту передачі лізингодавцю стає невід'ємнгою частиною цього договору. На підставі вищезазначеної заявки лізингодавець купує майно. Уповноважена особа лізингоодержувача приймає участь в купівлі, вивчає технічний стан майна та його відповідність до заявки.

Зі змісту технічних паспортів на об'єкти лізингу (а.с. 65-67) вбачається, що вони були зареєстровані як власність позивача лише 14.12.2011р., тобто після укладення Договору лізингу та передання засобів відповідачу 1.

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Таке ж положення міститься у ч. 1 ст. 2 Закону, відповідно якої, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Зі змісту вищенаведеного судова колегія приходить до висновку, що на спірний договір розповсюджується вимоги закону України "Про фінансовий лізинг".

Факт передання або не передання в подальшому права власності лізингоотримувачу на предмет лізингу не є ознакою, за якою вирішується питання щодо розповсюдження дії вище означеного Закону на спірний договір.

Визначення ознак "оперативного" та "фінансового" лізингу, що міститься в Податковому Кодексі, а також можливості сторін самим визначити вид господарської операції, не обмежує дії Закону України "Про фінансовий лізинг" на спірні відносини.

Крім того, вимогами ч. 2 ст. 785 ЦК України розмір неустойки у разі несвоєчасного повернення речі за договором найму визначається, виходячи з розміру оплати за користування річчю, тоді як за змістом п. 4.2 Договору лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частині вартості майна; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; інші витрати лізингодавця, передбачені Договором лізингу.

Отже із зазначених складових лізингового платежу неможливо відокремити плату за користування річчю в розумінні ст. 785 ЦК України.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору лізингу, що регулюються спеціальним Законом України "Про фінансовий лізинг".

Аналогійна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 29.01.2013р. у справі 12/149.

Крім того, стягуючи суму неустойки з відповідачів в солідарному порядку суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимога в цій частині заявлялась тільки до відповідача 1.

Щодо висновку суду першої інстанції про стягнення заборгованості лізингових платежів з відповідача 1, то відповідачем 1 не надано будь-яких доказів неправомірності або необґрунтованості такого розрахунку в сумі 135 800,00 грн.

За таких підстав, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 заборгованості за Договором оперативного лізингу № 19/08-11 від 19.08.2011р. та стягнення на підставі ст. 785 ЦК України пені з відповідачів на підставі п.п. 1,4 ч.1 ст.104 ГПК України через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невірне застосування норм матеріального права.

В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-2 заборгованості за Договором оперативного лізингу № 19/08-11 від 19.08.2011р. та задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки - відмовити повністю.

В іншій частині рішення господарського суду є законним та обґрунтованим, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог. У зв'язку з чим з відповідача 1 на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 2 715,98 грн. за подання позовної заяви, а з позивача на користь відповідача 2 - судовий збір в розмірі 4 996,70 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром - 08", м. Алчевськ Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2013 року у справі № 913/1472/13 задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2013 року у справі № 913/1472/13 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром-08" заборгованості за договором оперативного лізингу у розмірі 135 800,00 грн., неустойки у розмірі 170 321,80 грн., а також в частині розподілу судових витрат.

В скасованій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром-08" заборгованості за договором оперативного лізингу у розмірі 135 800,00 грн. та про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 неустойки у розмірі 170 321,80 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Два "Я - Універсал" (м. Львів, вул. Коновальця, 103/604, код 34857651) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 715,98 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2013 року у справі № 913/1472/13 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Два "Я - Універсал" (м. Львів, вул. Коновальця, 103/604, код 34857651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекспром-08" (Луганська область, м. Алчевськ, вул. Волгоградська, буд. 132, офіс 167, код 35999364) судовий збір у розмірі 4 996,70 грн.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді Н.М. Принцевська

Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим

1 позивачу

2 відповідачу

3 до справи

4 ДАГС

5 ГС