Ухвала

від 21.10.2013 по справі 2а-44807/09/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2013 р. м. Київ К-25101/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників позивача Галабали М.В.

представника відповідача Литвиненка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010

у справі №2а-44807/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання недійсними (нечинними) податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 20.01.2009 № 0000022305/0 та від 16.04.2009 № 0000022305/1. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Промислова компанія «Газвидобування» витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Промислова компанія «Газвидобування» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає постанову суду апеляційної інстанції необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не врахував надані позивачем належні первинні документи, що підтверджують фактичну передачу товару та виконання робіт.

Відповідно до ст. 55 КАС України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м.Полтаві його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для зменшення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 20.01.2009 № 0000022305/0 та від 16.04.2009 № 0000022305/1 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2894801,50 грн. за вересень, жовтень 2007 року, лютий, березень 2008 року, липень та жовтень 2008 року, у т.ч. в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 19.01.2009 № 69/23-2/31354329, про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податковий орган виходив з того, що факту надмірної сплати податку на додану вартість у ланцюгу постачання не встановлено, державна реєстрація ТОВ «Феррос-Д», що є контрагентом постачальника позивача - ПЕВКП «Промтехсервіс», скасована.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього і не може бути підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування та має документальні підтвердження податкового кредиту. До того ж відповідач не встановив факту надмірної сплати через неотримання відповідей зустрічних перевірок.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 47232,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих Представництвом «Шлюмберже Оілфілд Інтерн ЛТД», яке на час їх видачі не було зареєстрованим платником податку на додану вартість; реальний характер операцій з придбання позивачем у ТОВ «Енергофінанс» підрядних робіт з будівництва свердловини не підтверджено проектно-кошторисною документацією; реальний характер операцій з придання товарів у ТОВ «Петролекс» та ПЕВКП «Промтехсервіс» не підтверджено первинними документами отримання та перевезення вантажів.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною оцінку суду першої інстанції позиції податкового органу, викладеній в акті перевірки, оскільки Закон не ставить право на формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування залежно від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання. Допущені постачальниками у ланцюгу постачання порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для них і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та заявлення до бюджетного відшкодування такого податку.

Разом з тим наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, зокрема коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Однак, суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про безтоварний характер господарських операцій позивача з придбання у ТОВ «Петролекс» та ПЕВКП «Промтехсервіс товарів, а у ТОВ «Енергофінанс» підрядних робіт, оскільки такі висновки зроблені без дослідження наявних в матеріалах справи первинних документів, на які також вказував позивач, з посиланням лише на відсутність товарно-транспортних накладних, які, на думку суду апеляційної інстанції є єдиними первинними документами, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, а також на відсутність проектно-кошторисної документації, яка, на думку суду апеляційної інстанції, є єдиним документом, що підтверджує реальність виконання підрядних робіт.

Як вбачається з акту перевірки, апеляційної скарги відповідача, останній не ставив під сумнів реальність здійснення господарських операцій і не доводив суду апеляційної інстанції їх безтоварний характер. Із заперечень на апеляційну скаргу вбачається, що позивач наводив власні аргументи, виходячи із позиції відповідача, що слугувала підставою для зменшення бюджетного відшкодування. Тому висновок суду апеляційної інстанції про ненадання суду доказів - первинних документів у підтвердження реального здійснення господарських операцій є безпідставним. Суд апеляційної інстанції фактично поклав обов'язок доведення виключно на позивача у справі, який не є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Також суд відповідно до ч. 5 ст. 71 Кодексу може збирати докази з власної ініціативи, тому у разі необхідності суд мав запропонувати позивачеві послатися на докази та їх надати докази для підтвердження реального здійснення господарських операцій.

З метою дослідження фактичного придбання послуг (товарів) судам необхідно аналізувати умови їх поставки, досліджувати усі надані позивачем первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясовувати чи відповідають вони дійсності, мету придбання таких послуг (товарів). При цьому суд не може ґрунтувати власні висновки щодо реального характеру господарських операцій лише формально посилаючись на відсутність одного з первинних документів, складання яких не є обов'язковим для здійснення певної господарської операції. При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що Представництво «Шлюмберже Оілфілд Інтерн ЛТД» на час видачі позивачеві податкових накладних не було зареєстровано як платник податку на додану вартість не ґрунтується на доказах, оскільки довідка від 27.12.2007 ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, на яку послався суд, такої інформації не містить. Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги, надавав суду копію свідоцтва платника податку на додану вартість Представництва «Шлюмберже Оілфілд Інтерн ЛТД», роздруківку із сайту ДПА України щодо реєстрації такої особи платником податку на додану вартість, проте такі докази судом апеляційної інстанції безпідставно залишено поза увагою і не оцінені.

Порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун