Постанова

від 18.01.2018 по справі 2а-44807/09/1670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.01.2018 Київ К/9901/2964/18 2а-44807/09/1670 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів України у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 (судді П'янова Я.В., Зеленський В.В., Чалий І.С.)

у справі № 2а-44807/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промислова компанія Газовидобування

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів України у Полтавській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ

У квітні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю Промислова компанія Газовидобування (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів України у Полтавській області від 20.01. та 16.04.2009, якими зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2894801 грн. 50 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що під час проведеної у січні 2009 перевірки ДПІ безпідставно дійшло висновку про те, що внаслідок допущених Товариством порушень вимог Закону України Про податок на додану вартість , було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на вищевказану суму.

На цій підставі ДПІ 20.01.2009 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000022305/0, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у загальному розмірі 2894801 грн. 50 коп., яке було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням відповідача від 10.04.2009 податкове повідомлення-рішення від 20.01.2009 року залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Після цього відповідач 16.04.2009 прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000022305/1 аналогічного змісту.

Вважаючи, що Товариством під час здійснення господарської діяльності не було порушено вимог чинного законодавства, позивач просив задовольнити позов.

Справа неодноразово розглядалась адміністративними судами різних інстанцій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.01.2009 року № 0000022305/0 та від 16.04.2009 року № 0000022305/1.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі судове рішення першої інстанції. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно при цьому оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши норми матеріального і процесуального права.

Заявою від 25.07.2014 заступник прокурора Полтавської області приєднався до касаційної скарги.

У своїх запереченнях Товариство зазначило, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо відсутності в діяльності позивача порушень закону, які призвели до завищення суми бюджетного відшкодування.

10.01.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДПІ перевірки Товариства з питань правових відносин із суб'єктами господарської діяльності : Представництво "Шлюмберже Оілфілд"Інтерн ЛТД"; ТОВ "Енергофінанс"; ТОВ "Петролекс"; ТОВ "Феррос-Д" по ланцюгу постачання ПЕВКП "Промтехсервіс", за рахунок яких були задекларовані суми бюджетного відшкодування у вересні, жовтні 2007 року, лютому, березні, червні, липні, жовтні 2008 року складено акт від 19.01.2009 № 69/23-2/31354329.

При цьому в акті зазначено, що Товариством в порушення п.п 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на суму 2894801 грн. 50 коп., в т. ч.: за вересень 2007 року - на 47232 грн.; за жовтень 2007 року - на 97559 грн. 71 коп.; за лютий 2008 року - на 201815 грн. 60 грн.; за березень 2008 року - на 564417 грн. 37 коп.; за червень 2008 р - на 378110,15 грн.; за липень 2008 року - на 275666, 67 грн.; за жовтень 2008 року - на 1330000 грн.

На підставі акта від 19.01.2009 ДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000022305/0 від 20.01.2009 про зменшення Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 2894801 грн. 50 коп. (том 1 а.с. 23).

Після завершення процедури оскарження в адміністративному порядку та прийняття рішення про залишення податкового повідомлення-рішення від 20.01.2009 без змін, а скарги позивача - без задоволення, ДПІ 16.04.2009, з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні, прийняла повідомлення-рішення № 0000022305/1 аналогічного змісту.

Свої дії щодо прийняття податкових повідомлень - рішень відповідач мотивує тим, що господарські операції Товариства з Представництвом "Шлюмберже Оілфілд Істерн ЛТД", ТОВ "Енернофінанс", ПЕВКП "Промтехсервіс" та ТОВ "Петролекс" не мали реального характеру; надані позивачем під час перевірки документи були неналежно оформлені; проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача неможливо. Крім того, господарська діяльність Товариства протягом 2006-2012 років носила збитковий характер, позивач фактично не здійснював своєї статутної діяльності - добування корисних копалин (природного газу), придбані у вищезгаданих підприємств товарно-матеріальні цінності та послуги позивач не використовував у своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Таким чином у Товариства не було законних підстав для декларування вказаних в акті перевірки до відшкодування з державного бюджету України.

У своїх запереченнях Товариство вважає постанову суду апеляційної інстанції законного та обґрунтованого та зазначає, що відповідачу було надано всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне придбання позивачем товарів та послуг, а відсутність господарського прибутку у звітний період пояснюється тим, що Товариство проводило пошукові роботи з метою пошуку корисних копалень.

Спірні правовідносини внормовано положеннями Закону України Про податок на додану вартість , в редакції що були чинними на момент їх виникнення.

Зокрема, Законом України Про податок на додану вартість обумовлено, що :

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (стаття 1.7)

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (стаття 1.8)

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (стаття 7.4.1).

Зі змісту чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначав Закон України N996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону N996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону N996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що як під час перевірки, що здійснював контролюючий орган, так і під час розгляду справи в суді, Товариством надано документи бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів і послуг у підприємств, перелічених в акті ДПІ від 19.01.2009р. № 69/23-2/31354329.

Отже, за таких умов позивач мав право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за їх придбання.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку, тощо.

Оскільки відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне, суд апеляційної інстанції, здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів та надавши їм правильну оцінку, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову.

Що стосується доводів ДПІ про те, що позивачем не надано доказів фактичного використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності, та про те, що у звітний період діяльність Товариства була збитковою, то колегія суддів виходить з такого.

Згідно з абз. 3 підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Про податок на додану вартість , яка встановлює порядок формування податкового кредиту як складової суми ПДВ, яка підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, платник ПДВ має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у цьому звітному періоді при придбанні основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. При цьому згідно з абз. 4 цього ж підпункту право на нарахування податкового кредиту платник отримує незалежно від того, чи почав він використовувати придбані основні фонди в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності протягом звітного податкового періоду.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю. У зв'язку з цим включення суб'єктом господарювання до складу валових витрат коштів сплачених за придбання товарів та послуг із цільовим призначенням на здійснення такої господарської операції є правомірним.

Доводи касаційної скарги ДПІ не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів України у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер