Постанова

від 09.10.2013 по справі 809/2546/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа № 809/2546/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників позивача - Ватутіна І.П., Русакової І.І.,

представника відповідача - Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Візит-2»

до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року за №№0000362200, 0000372200,-

ВСТАНОВИВ:

28.02.2013 року приватне підприємство «Візит-2» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідача) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року за №№0000362200, 0000372200.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. У квітні 2013 року Тисменицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведена позапланова невиїзна перевірка приватного підприємства «Візит-2» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 28.02.2011 року по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 За результатами перевірки складений акт від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371. Висновки податкового органу, викладені у вказаному акті перевірки, про порушення позивачем податкового та іншого законодавства і встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 112971,00 грн. та податку на додану вартість на суму 90387,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Правочини з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 були реальними, будівельні матеріали та інші товари придбавалися фактично, розрахунки проведені в повному обсязі, документи на поставлений товар оформлені належним чином, що підтверджуються податковими і видатковими накладними та платіжними дорученнями. Висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаним контрагентом не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції від 02.07.2013 року за №№0000362200, 0000372200 щодо збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість неправомірні та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. При цьому, кожен окремо, пояснили суду, що правовідносини приватного підприємства «Візит-2» з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 щодо придбання у нього будівельних матеріалів здійснені відповідно вимог чинного законодавства. Договірні відносини, що виникли на підставі купівлі-продажу товарів в судовому порядку не скасовувалися та не визнавалися нікчемними чи недійними, були реальними, розрахунки проведені в повному обсязі, документи на поставлений товар оформлені належним чином, що підтверджуються податковими, видатковими накладними та платіжними дорученнями. Позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентом, так як вжив усіх необхідних для цього заходів: на момент вчинення правочинів фізична особа-підприємець ОСОБА_4 був зареєстрований належним чином в ЄДРПОУ та перебував на обліку як платник податків в ДПІ у м. Івано-Франківську. Таким чином, висновки податкового органу про нікчемність угод з цим контрагентом є протиправними, не відповідають вимогам Конституції України, податкового та цивільного законодавства, тому податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції від 02.07.2013 року за №№0000362200, 0000372200 щодо збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 203349,00 грн. являються незаконними та підлягають скасуванню. У зв'язку з цим, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому заперечені від 11.09.2013 року за №10/10-012. Крім того, пояснив суду, що позапланова невиїзна перевірка проведена відповідно вимог Податкового кодексу України у зв'язку з отриманням інформації про можливі порушення платником податків за наслідками перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, яка була проведена державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області. Дані цієї перевірки свідчать про те, що контрагент жодних поставок продукції для позивача не здійснював, а операції, які нібито були проведені, є безтоварними, спрямовані на безпідставне формування валових витрат та відповідно зниження податкових зобов'язань позивача. Тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Приватне підприємство «Візит-2» (надалі - ПП «Візит-2»), ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34023371, 01.08.2006 року зареєстроване як юридична особа Тлумацькою районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №553470 та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №533579 (а.с. 14-15).

ПП «Візит-2» 04.08.2006 року взяте на податковий облік ДПІ в Тлумацькому районі Івано-Франківської області і є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законом, в ому числі, прибуткового податку та податку на додану вартість (а.с. 129-130).

Відповідно до ліцензії серії АВ за №332809, виданої управлінням містобудування і архітектури Івано-Франківської ОДА, ПП «Візит» має право займатися будівельною діяльністю (а.с. 131).

З 23.04.2013 року по 29.04.2013 року Тисменицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Візит-2» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 28.02.2011 року по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 (а.с. 16-25).

Перевіркою встановлені наступні порушення: частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Візит-2» (код ЄДРПОУ 34023371) при придбанні товарів від ФОП ОСОБА_4 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2); пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі - 92998,00 грн., в тому числі IVквартал 2010 року - 79889,00 грн., І квартал 2011 року - 13109,00 грн., за рахунок проведення взаєморозрахунків з підприємцем ОСОБА_4; підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі - 74398,00 грн., а саме: в листопаді 2010 року - 18211,00 грн., грудень 2010 року - 45700,00 грн., січень 2011 року - 2251,00 грн., лютий 2011 року - 8236,00 грн. (а.с. 24).

На підставі вказаного акту перевірки, з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 27.06.2013 року за №175/10/09-19-10-0219/158/395 про результати розгляду скарги, 02.07.2013 року Тисменицькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення: №0000362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 112971,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на 92998,00 грн. та штрафними (фінансовими санкціями) - на 19973,00 грн.; 0000372200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 90378,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 74398,00 грн. та штрафними (фінансовими санкціями) - на 15980,00 грн. (а.с. 28-30, 32, 33).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті позапланової виїзної перевірки позивача від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97).

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача до набрання чинності Податковим кодексом України були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 статті 4 цього Закону передбачений порядок формування бази оподаткування.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Так, згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками відповідні реквізити та дані.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, згідно пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до норм пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Нормами пункту 198.1 статті 198 Кодексу встановлений порядок віднесення сум податку до податкового кредиту.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу та аналогічні зазначеним вище нормам Закону №168/97-ВР.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити та дані.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головними аргументами податкового органу щодо порушення ПП «Візит-2» норм Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, є посилання в акті перевірки позивача від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 на те, що його контрагент - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не надав для перевірки первинні господарські документи тому угоди, укладені з ним іншими суб'єктами господарювання, в тому числі позивачем, є нікчемними. При цьому, податковий орган посилається на акт перевірки ОСОБА_4 від 03.05.2013 року за №28/17-2/НОМЕР_2 (а.с. 90-96).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

У судовому засідання встановлено, що позивачем реально придбавалися товари - будівельні матеріали, конструкції, сантехнічні вироби, електротехнічне обладнання тощо. Вказані товари в подальшому використовувалися позивачем у ході власної господарської діяльності - виконанні будівельних робіт. Внаслідок придбання товарів відбувалася зміна активів позивача.

Такий висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні оригіналами первинних документів.

Так, поставка товарів позивачу підтверджена належним чином оформленими видатковими накладними: від 03.11.2010 року за №РН-0001239 на загальну суму 109267,70 грн. (в тому числі ПДВ - 18211,29 грн.); від 03.12.2010 року за №РН-0001356 на загальну суму 62550,00 грн. (в тому числі ПДВ - 10425,00 грн.); від 08.12.2010 року за №РН-0001357 на загальну суму 211648,94 грн. (в тому числі ПДВ - 35274,82 грн.); від 20.01.2011 року за №РН-0000021 на загальну суму 19997,02 грн. (в тому числі ПДВ - 3332,84); від 17.02.2011 року за №РН-000010 на загальну суму 42924,26 грн. (в тому числі ПДВ - 7154,04 грн.) (а.с. 53-57).

Перерахування коштів за придбаний товар здійснювалося по безготівковому розрахунку відповідно до платіжних доручень: від 14.12.2010 року за №122; від 16.12.2010 року за №126; від 21.12.2010 року за №133; від 24.12.2010 року за №135; від 10.01.2011 року за №1; від 21.01.2011 року за №4; від 25.01.2011 року за №6; від 14.02.2011 року за №27; від 02.03.2011 року за №38; від 03.03.2011 року за №39; від 15.03.2011 року за №49 (а.с. 37-47).

Досліджені судом оригінали податкових накладних, які виписані продавцем товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4: від 03.11.2010 року за №1188 на загальну суму 109267,70 грн. (в тому числі ПДВ - 18211,29 грн.); від 03.12.2010 року за №1271 на загальну суму 62550,00 грн. (в тому числі ПДВ - 10425,00 грн.); від 08.12.2010 року за №1272 на загальну суму 211648,94 грн. (в тому числі ПДВ - 35274,82 грн.); від 20.01.2011 року за №22 на загальну суму 19997,02 грн. (в тому числі ПДВ - 3332,84); від 17.02.2011 року за №27 на загальну суму 42924,26 грн. (в тому числі ПДВ - 7154,04 грн.), - оформлені відповідно до вимог статті 7 Закону №168/97-ВР та статті 201 Кодексу (а.с. 48-51).

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, із змінами та доповненнями.

Враховуючи, що первинні бухгалтерські документи по спірних господарських операціях оформлені відповідно до норм закону, суд вважає правомірним включення позивачем відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту у певні звітні податкові періоди.

Окрім вказаного, судом установлено, що в подальшому придбані товари використовувалися позивачем у власній господарській діяльності при виконанні будівельних робіт з реконструкції районного центру зайнятості в м. Рогатин Івано-Франківської області згідно договору від 18.11.2008 року, у ході поточного ремонту приміщень відділу освіти Тлумацької РДА по договору від 17.12.2010 року за №141/2 та поточного ремонту Нижнівської загальноосвітньої школи відповідно договору від 21.02.2011 року за №31 (а.с. 132-141, 58-70).

У зв'язку з викладеним, суд не бере до уваги посилання відповідача на акт перевірки фізичної особи ОСОБА_4 від 03.05.2012 року за №28/17-2/НОМЕР_2 (а.с. 90-96).

Що стосується посилання відповідача на вирок Івано-Франківського міського суду від 01.08.2013 року в кримінальній справі №0907/1-999/2011, відповідно до якого ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 ч.3, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, з58 ч.1, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог статі 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи, що у вказаному вироку будь-яких фактичних обставин чи даних, які стосуються позивача не зазначено, суд при розгляді даної адміністративної справи не бере його до уваги.

Крім того, суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року в справі «Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм Цивільного кодексу України та податкового законодавством, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки Тисменицької ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, викладені в акті перевірки позивача від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам закону. Тому, податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року за №0000362200, 0000372200 слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ПП «Візит-2» до Тисменицької ОДПІ підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2033,50 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 02.07.2013 року за №0000362200, 0000372200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Візит-2» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34023371) судовий збір в сумі 2033 (дві тисячі тридцять три) грн. 50 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 14.10.2013 року.