Ухвала

від 25.02.2014 по справі 809/2546/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р. Справа № 876/14692/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Візит-2» до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року за № №0000362200, 0000372200.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що висновки податкового органу, викладені у вказаному акті перевірки, про порушення позивачем податкового та іншого законодавства і встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 112971,00 грн. та податку на додану вартість на суму 90387,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Правочини з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 були реальними, будівельні матеріали та інші товари придбавалися фактично, розрахунки проведені в повному обсязі, документи на поставлений товар оформлені належним чином, що підтверджуються податковими і видатковими накладними та платіжними дорученнями. Висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаним контрагентом не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції від 02.07.2013 року за №№0000362200, 0000372200 щодо збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість неправомірні та підлягають скасуванню. Просив позов задоволити.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 02.07.2013 року за № №0000362200, 0000372200.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Тисменицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що з 23.04.2013 року по 29.04.2013 року Тисменицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Візит-2» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 28.02.2011 року по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 (а.с. 16-25).

На підставі вказаного акту, відповідачем 02.07.2013 року Тисменицькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення: №0000362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 112971,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на 92998,00 грн. та штрафними (фінансовими санкціями) - на 19973,00 грн.; 0000372200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 90378,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 74398,00 грн. та штрафними (фінансовими санкціями) - на 15980,00 грн.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до норм п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, головними аргументами податкового органу щодо порушення ПП «Візит-2» норм ЦК України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, є посилання в акті перевірки позивача від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371 на те, що його контрагент - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не надав для перевірки первинні господарські документи тому угоди, укладені з ним іншими суб'єктами господарювання, в тому числі позивачем, є нікчемними. При цьому, податковий орган посилається на акт перевірки ОСОБА_1 від 03.05.2013 року за №28/17-2/НОМЕР_2.

Однак, судова колегія апеляційного суду звертає увагу, що вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відтак, правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що позивачем реально придбавалися товари - будівельні матеріали, конструкції, сантехнічні вироби, електротехнічне обладнання тощо. Вказані товари в подальшому використовувалися позивачем у ході власної господарської діяльності - виконанні будівельних робіт. Внаслідок придбання товарів відбувалася зміна активів позивача.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не наділені повноваженнями нараховування податку на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 14.05.2013 року за №356/2240/34023371, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі №809/2546/13-а - без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

С. Кузьмич