Постанова

від 23.10.2013 по справі 826/9538/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9538/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Трейдшуз» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.2012 року № 0015222203 та № 0015232203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Трейдшуз» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на те, що зазначена постанова прийнята внаслідок неправильного застосування і порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальність «Трейдшуз» код ЄДРПОУ 37318684з питань правильності обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бутрос Трейд» код за ЄДРПОУ 37687271 за лютий 2012, квітень 2012.

За результатами перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було складено Акт від 14.12.2012 року №1181/22-3/37318684, у якому відображено висновки про порушення позивачем ст. 22, ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 р. V Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого Позивачем було зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) за січень 2012 р. на суму 2898544 грн. та занижено податок на додану вартість за квітень 2012 р. на суму 4464904 грн.

За висновками акту перевірки правочини між позивачем та третьою особою за період січень та квітень 2012 р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Отже, правочини відповідно до п.1, п. 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Виходячи з вищенаведеного, на думку відповідача, ТОВ «Бутрос Трейд» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкових вигод третім особам, що означає безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період січень, квітень 2012 року, отриманого від ТОВ "Бутрос Трейд".

Внаслідок порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 р. V Податкового кодексу України позивачем було зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) за січень 2012 р. на суму 2898544 грн. та занижено податок на додану вартість за квітень 2012 р. на суму 4464904 грн.

26 грудня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0015222203, яким нараховане грошове зобов'язання за основним платежем у розмірі «+» 4 464 904,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 116 226,00 грн., 26 грудня 2012 року відповідачем було прийняте також податкове повідомлення-рішення від № 0015232203 (форма «В4»), яким було визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 2 898 544,00 грн., з вимогами про скасування яких позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані документи, які б свідчили про реальність господарських операцій між ним та ТОВ "Бутрос Трейд" у січні, квітні 2012 року, зокрема, документів, обов'язковість складання яких обумовлена умовами договору між позивачем та третьою особою, які б підтвердили здійснення оплати за договором та рух коштів на рахунку позивача, реєстру виданих та отриманих податкових накладних і доказів реєстрації податкових накладних, документи, які підтверджують транспортування товару від третьої особи до позивача, що додатково свідчить про нереальність господарських операцій між позивачем та третьою особою. Натомість податковим органом доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, що виключає можливість їх скасування.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо з огляду на наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, його висновки обґрунтовані тим, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС 10.07.2012 складений акт №501/22-02/37687271 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бутрос Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальність та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 р. по 31.05.12 р., яким встановлено, що за вказаний період правочини між ТОВ «Бутрос Трейд» та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Тобто відсутній правочин між ТОВ «Бутрос Трейд» як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 234 ЦК України).

Судова колегія погоджується з доводами позивача щодо безпідставності таких висновків.

Зокрема, між позивачем та ТОВ "Бутрос Трейд» (Третя особа) укладено Договір №01/06 від 01.06.2011 р., згідно з яким ТОВ «Бутрос Трейд» здійснювало позивачу поставку товару - взуття та інших товарів непродовольчого призначення, які позивач в подальшому реалізовував через свою роздрібну мережу. Поставка здійснювалася на умовах DDP, який передбачає, що всі ризики та відповідальність за доставку товару покупцю покладаються на продавця, який і забезпечує таку доставку.

Поставки товару від ТОВ "Бутрос Трейд" позивачу оформлювалися видатковими та податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

У матеріалах справи наявні копії митних декларацій, які підтверджують, що третя особа імпортує в Україну взуття та інші супутні товари непродовольчого призначення, здійснює їх митне оформлення, сплачуючи відповідно ввізне мито та податок на додану вартість, до його продажу позивачу на підставі укладеного договору.

Згідно наданих позивачем пояснень, імпортований ТОВ "Бутрос Трейд" товар доставлявся залученими ним міжнародними перевізниками до складу у м. Гостомель, який належить ТОВ "Кюне і Нагель", з яким позивач уклав договір надання складських послуг № КН01/02FW від 01 березня 2011 року. Третя особа передавала товар позивачу на відповідальне зберігання відповідно до договору № 01/12 від 01.01.12 року, і позивач надавав третій особі послуги зі зберігання вказаного товару на складі, якій ним використовувався згідно договору з ТОВ "Кюне і Нагель".

На підтвердження вказаних доводів, позивачем надані до матеріалів справи копія договору з ТОВ "Кюне і Нагель", копія договору № 01/12 від 01.01.12 року між позивачем та третьою особою на надання складських послуг, акти наданих складських послуг, копії актів надання перевізниками третій особі послуг з перевезення тощо. Також позивачем надані товарні звіти щодо реалізації товару вроздріб у магазинах "ЦентрОбувь" у період з 01.01.13 р. по 30.04.13 р., номенклатура якого співпадає з номенклатурою товару, імпортованого третьою особою, що додатково дає можливість простежити весь рух товару на території України від постачальника до покупця.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позивачем підтверджений реальний характер операцій з купівлі товару у третьої особи, які були оформлені первинними документами, складеними належним чином.

Судова колегія погоджується з позивачем у тому, що документи про транспортування товару від третьої особи позивачу не могли існувати об'єктивно, тому що фізично товар на території України весь час знаходився на складі ТОВ "Кюне і Нагель" і не переміщувався під час його продажу третьою особою позивачу.

Судова колегія, за відсутності інших доказів, не приймає посилання відповідача в обґрунтування його позиції на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС 10.07.2012 складений акт №501/22-02/37687271 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бутрос Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальність та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 р. по 31.05.12 р.

Апеляційна інстанція додатково враховує, що дії органу податкової служби щодо проведення перевірки, оформленої даним актом, визнані протиправними постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2013 року у справі № 826/4426/13-а, яка набрало законної сили.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

У січні 2012 року та квітні 2012 року ТОВ «Бутрос Трейд» було зареєстровано як платникподатку на додану вартість, а отже мало право виписувати податкові накладні.

Крім того, позивачем долучені до матеріалів справи копії реєстрів отриманих і виданих податкових накладних третьої особи за відповідні періоди, які підтверджують, що вказані накладні були зареєстровані ТОВ "Бутрос Трейд" у Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать квитанції про прийняття електронної звітності, надані позивачем.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Первинні документи, якими оформлені операції поставки товару від ТОВ «Бутрос Трейд» позивачу, складені належним чином та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "Бутрос Трейд" з огляду на наведені критерії.

Судова колегія погоджується з позивачем у тому, що ним надані всі документи, обов'язковість яких передбачена як укладеним між позивачем та третьою особою договором, так і правилами бухгалтерського та податкового обліку, а також документи, які додатково вказують на реальність господарських операцій з контрагентами, зокрема митні декларації, товарні звіти про реалізацію товару, договори та акти про надання складських послуг тощо.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірне включення до складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплачених третій особі у складі ціни товарів у січні 2012 року у сумі 2 898 544 грн. та квітні 2012 року у сумі 4 464 904 грн.

Колегія суддів відзначає, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (виконання робіт) входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент складання податкових накладних ТОВ "Бутрос Трейд" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, і зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Укладаючи угоду з третьою особою, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів позивача з третьою особою, нереальність господарських операцій, відсутність у цих осіб об'єктів оподаткування, не надав будь-якого судового рішення, якими б було встановлено зазначені факти.

Крім того, судова колегія відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами органів податкової служби, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Стверджуючи про недійсність правочинів позивача з третьою особою, відповідач вийшов за межі своєї компетенції, наданої йому законом.

Згідно ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 234 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, встановлено, що фіктивний правочин визнається недійсним судом, а не податковим органом.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати недійсними правочини з посиланням на їх фіктивність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідачем не надано рішення суду, яким би правочин між ТОВ «Бутрос Трейд» та позивачем був визнаний недійсним на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України, або були би встановлені факти фіктивності господарських операцій між цими особами у січні, квітні 2012 року.

За таких обставин, посилання відповідача в акті перевірки на фіктивність господарських операцій між позивачем та третьою особою є лише припущенням податкового органу, яке не може бути підставою для ухвалення будь-яких рішень.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що договір, відповідно до якого відбувалися поставки товару від третьої особи до позивача у січні 2012 року та квітні 2012 року, був укладений ще у червні 2011 року, і до цього часу не визнаний судом недійсним. За таких обставин не є зрозумілою позиція відповідача, щодо нікчемності правочинів між позивачем та третьою особою саме у січні та квітні 2012 року, за відсутності доказів такої нікчемності в інші періоди строку дії цього договору.

Викладене означає, що спірні податкові повідомлення рішення є протиправними, а позовні вимоги про визнання їх протиправними і скасування - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.12.2012 року № 0015222203

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.12.2012 року № 0015232203.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.