Ухвала

від 16.10.2013 по справі 8/203-04

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/39123/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" (пізніше перейменовано на публічне акціонерне товариство "Укрнафта") про стягнення заборгованості,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - Товариство) на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2004 року відділення Фонду пред'явило у Господарському суді Сумської області позов до Товариства, в особі його структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" про стягнення штрафних санкцій за невиконання у 2003 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у розмірі 896 365 гривень 47 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно до звіту нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" Товариства про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2003 рік за формою № 10-ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у цьому році становила 3 911 осіб. Відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ) норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 156 робочих місць, а кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 79 осіб. Таким чином, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 77 робочих місць, а тому повинен сплатити у встановленому порядку штрафні санкції за невиконання цього нормативу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 28 липня 2005 року відділенню Фонду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач до визначення та застосування критеріїв нарахування штрафних санкцій поставився формально; на відповідача не може покладатися відповідальність за неналежне виконання обов'язків із працевлаштування інвалідів через відсутність його вини в цьому.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, про задоволення позовних вимог.

Висновок апеляційного ґрунтується на тому, що відповідно до вимог статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, установленого статтею 19 цього Закону, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Тож, оскільки відповідач не вжив усіх, передбачених чинним на момент виникнення спору законодавством, заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, що підтверджується відповідними доказами, то повинен нести відповідальність, передбачену статтею 20 Закону № 875-ХІІ, - сплатити штрафні санкції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2011 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 5 лютого 2013 року) ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2005 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 9 липня 2013 року ухвалу суду касаційної інстанції скасовано, а справу повернуто до цього ж суду на новий касаційний розгляд, з огляду на суперечливість висновків, якими касаційний суд обґрунтував своє рішення.

У касаційній скарзі Товариство посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання (далі - підприємство) встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів - чотири відсотки від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5). Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда (пункт 14).

Відповідно до статті 18 Закону № 875-XІI працевлаштування інвалідів повинно здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено не лише обов'язок підприємств створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу, а й передбачені заходи, здійснення яких може свідчити про виконання підприємством цього обов'язку.

Застосування ж наведених положень у системному зв'язку зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ, дає підстави для висновку, що працевлаштування інвалідів може здійснюватися зазначеними органами лише у разі наявності у них інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на підприємстві, відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, яку їм надають підприємства.

Наказом Державного комітету статистики № 244 від 6 липня 1998 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка щомісяця подається підприємствами державній службі зайнятості.

Оскільки відповідач органам, зазначеним у статті 18 Закону № 875-ХІІ, інформацію про наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН не надав, у зв'язку з чим не виконав свій обов'язок щодо щомісячного інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда, та у такий спосіб позбавив зазначені органи можливості виконати свій обов'язок безпосереднього працевлаштування інвалідів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог відділення Фонду та задовольнив їх.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця за своєю суттю є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку з вчиненням правопорушення (адміністративно-господарськими санкціями), а не податком чи збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування".

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин не несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до пункту 4 статті 7 та статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, згідно з яким розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Під час розгляду справи Товариством не надано доказів належного інформування органів державної служби зайнятості та соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можливе працевлаштування інвалідів (звіти за формою № 3-ПН), а його представник в судовому засіданні пояснив, що ВАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Охтирканафтогаз" надсилало звіти відділенню Фонду з повідомленням про норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, але відповідні органи працевлаштування, зазначені у статті 18 Закону № 875-ХІІ, про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках (інвалідах) у 2003 році не інформувало.

Натомість, відділення Фонду надало копії листів Охтирського та Роменського міскрайонних центрів зайнятості на підтвердження того, що ВАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Охтирканафтогаз" у 2003 році не повідомляло їх про наявність вільних вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем ужито не всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а тому він повинен нести відповідальність за допущене у сфері господарювання правопорушення.

Наступним доводом касаційної скарги Товариства було неврахування судами під час розгляду справи тієї обставини, що специфіка його роботи передбачає важкі умови праці, де заборонена праця інвалідів, а тому, їх працевлаштування має відбуватися з урахуванням такої специфіки, і при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов`язані із шкідливими та важкими умовами праці.

Втім, колегія суддів не приймає такий довід, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.

За змістом статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Будь-яких виключень з правил проведення розрахунку нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, пільгових або пом`якшуючих умов для підприємств певної галузі, норми Закону № 875-XІI не містять.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-XІI підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція була висловлена і Верховним Судом України у постанові від 4 липня 2011 року (справа № 21-159а11), яка, відповідно до приписів статті 244 2 КАС України, є обов`язковою для всіх судів України.

Оскільки порядок розрахунку нормативу для працевлаштування інвалідів не залежить від виду діяльності підприємства та існуючих на ньому умов праці, то розрахунок цього нормативу для Товариства, виходячи із середньооблікової чисельності його штатних працівників, є правильним.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку апеляційного суду не спростовують; останній всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалена ним постанова, відповідно до статті 224 КАС України підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 220 1 , 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" відхилити, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді Т.Ф. Весельська

В.В. Малинін

О.Ф. Ситников