Постанова

від 04.11.2013 по справі 815/4874/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4874/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2013 року 16 год.24 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Філіппова Ю.В.

за участю сторін:

представника позивача - Грабаря О.А. (за довіреністю)

представника відповідача - Груня С.О. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр демонтажних технологій» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Центр демонтажних технологій» (далі - ТОВ «Центр демонтажних технологій») до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо визначення у висновку акта перевірки від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279 порушень позивачем вимог п. 139.1.9, п 139.1, ст. 138, ст. 139, п. 198.2, п. 198.3; скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0001712250 від 13.06.2012 року; скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0001702250 від 13.06.2013 року.

У своєму позові позивач зазначив, що відповідно до акта від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Центр демонтажних технологій» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «А-Вента» за період січень 2012 року перевіркою встановлено факти відсутності реальності здійснення господарської діяльності із зазначеним контрагентом з метою проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди. Крім того, в акті зазначено, що в актах здачі-прийняття робіт не вказано місце складання таких актів та дати їх складання. Зазначені висновки позивач вважає ці висновки необґрунтованими. Так позивач, посилаючись на норми пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, ст. 78 Податкового кодексу України, вказує на відсутність в акті перевірки будь-якого посилання на підстави для проведення позапланової перевірки. Позивач вказує на неправильне застосування відповідачем норм матеріального права під час складання висновків про нікчемність угод, стверджуючи, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України нікчемність правочину визначається його недійсністю, яка встановлена законом, а не актом перевірки. Крім того, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, позивач зазначає, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки, а такий позов може пред'являтися окремо без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином, на думку позивача, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податковий орган має право лише звернутись до суду з позовом про визнання договору нікчемним. Також позивач вказує на положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Як зазначає позивач ст. 204 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності правочину. Також, аналізуючи зміст ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач звертає увагу суду,що наявність мети, включеної до складу правопорушення, передбаченого цією нормою, підлягає обов'язковому доведенню, зокрема, через мету відповідного керівника юридичної особи, що, в свою чергу, тягне для останнього настання кримінальної відповідальності, підтвердження чому виступає відповідний вирок суду. Однак, зважаючи на відсутність такого вироку, позивач вказує на недоведеність відповідачем своїх висновків. Також, на думку позивача, відповідачем не було обґрунтовано доведено у встановленому порядку, що укладені позивачем угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, а норми ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України можуть використовуватись лише при визначенні правочинів недійсними у судовому порядку. Вказані висновки позивач підтверджує в тому числі положеннями ст. 20 Податкового кодексу України, якою серед прав податкового органу визначено повноваження щодо визнання недійсними або нікчемними правочинів. Крім того, позивачем у позові наведено положення ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які визначають порядок формування платником податку податкового кредиту.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 80-85), в яких зазначив, що згідно з пп. 78.1.1. п.78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, на підставі відповідного наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси та повідомлення, на виконання завдання ДПС в Одеській області про відпрацювання підприємств-контрагентів фіктивних суб'єктів підприємництва «конвертаційних центрів» «ВСТК» та «Софітек», з відома керівника підприємства співробітниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Центр демонтажних технологій» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «А-Вента», код ЄДРПОУ 35768279, за період січень 2012 року. На запит ДПІ у Приморському районі м. Одеси позивач надав копії ТТН, податкових накладних, актів здачі-прийняття, договорів, журнал-ордеру по рахунку 631 за період 01.01.2012 року по 31.03.2013 року, однак не надав банківські виписки. Перевіркою було встановлено, що між позивачем та ТОВ «А-Вента» було укладено договір, відповідно до якого ТОВ «А-Вента» (виконавець) зобов'язано на завдання позивача (замовника) виконати роботу з організації транспортних послуг на будівельному об'єкт, розташованому за адресою: м. Одеса,

вул. Затонського. При цьому відповідач у запереченнях наводить перелік актів виконаних робіт, податкових накладних, які були складені сторонами за вказаним договором в ході його виконання. Як зазначає відповідач, відповідні суми було включено до реєстру отриманих податкових накладних за період січень 2012 року та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, що склало 38 % від загальної суми податкового кредиту. При цьому, на думку відповідача, надані до перевірки акти здачі-прийняття робіт заповнені з порушеннями, які полягають у відсутності у вищевказаних документах дати і місця їх складання, змісту господарської операції та її вимірники, тобто, без обов'язкових реквізитів первинних документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тоді як відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим актам. Також відповідач вказує на отриману ним інформацію із акта від 12.04.2012 року № 99/22-604/34603555, складеного за результатами перевірки ТОВ «А-Вента» щодо правових відносин з платником податків за період жовтень 2011 року, січень 2012 року, відповідно до якої у контрагента позивача встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг), що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим укладені ним договори є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із їх недійсністю. Відповідач зауважив що господарські операції між ТОВ

«А-Вента» та його постачальниками не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування тощо. Крім того, було встановлено, що контрагент позивача не знаходиться за своїм місцезнаходженням, та його віднесено до категорії «податкова яма». З урахуванням зазначеного відповідач вказує на те, що правочини, ніби то укладені між позивачем та ТОВ «А-Вента» не спричинили реального настання юридичних наслідків, що відповідач обґрунтовує положеннями п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, а також положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказуючи на обов'язковість бухгалтерського обліку, на якому ґрунтується податкова звітність, та акцентуючи увагу на необхідності підтвердження господарських операцій первинними документами, оформленими з урахуванням визначених у законодавстві вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, пояснення сторін, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

На підставі наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 18.05.2013 року № 1399

(а.с. 86), повідомлення про перевірку від 18.05.2013 року № 401/10/22-5, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси (а.с. 88), відповідно до вимог пп. 78.1.11 п. 78.1. ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України ДПІ у Приморському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Центр демонтажних технологій», код ЄДРПОУ 35768279, з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «А-Вента», код ЄДРПОУ 34603555, за період січень 2012 року.

За результатами проведення вищезгаданої перевірки було складено акт перевірки від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279, яким встановлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 47408 грн., в тому числі за І квартал 2012 року - у сумі 47408 грн.; п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 45150 грн., в тому числі за період січень 2012 року - у сумі 45150 грн. (а.с. 20-30).

Листом від 06.06.2013 року № 11 позивач надав ДПІ у Приморському районі м. Одеси заперечення на вищезгаданий акт перевірки (а.с. 17-19), за результатом розгляду яких ДПІ у Приморському районі м. Одеси складено висновок від 12.06.2013 року № 22979/10/22-5/04, яким висновки акта перевірки залишені без змін (а.с. 10-19).

На підставі згаданого акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняло податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0001702250, яким ТОВ «Центр демонтажних технологій» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 67725,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 45150,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 22575,00 грн. (а.с. 15), а також податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0001712250, яким ТОВ «Центр демонтажних технологій» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 71112,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 47408,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 23704,00 грн.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування

Як вбачається з акта перевірки, висновки щодо встановлених з боку позивача порушень податкового законодавства пов'язуються ДПІ у Приморському районі м. Одеси із фактами відсутності реальності здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом

ТОВ «А-Вента». Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість та з податку на прибуток дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентом. Крім того, оцінки суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Досліджуючи обставини справи, суд встановив таке.

Відповідно до розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5) декларації з податку на додану вартість ТОВ «Центр демонтажних технологій» за звітний період січень 2012 року підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суму ПДВ у розмірі 45150,00 грн. по взаємовідносинах із

ТОВ «А-Вента» (іпн 346035526569), яке здійснило на користь позивача постачання в обсязі 225750,01 грн. (без урахування ПДВ) (а.с. 143-147).

Згідно з реєстром виданих та отриманих податкових накладних платника податку за звітний період січень 2012 року (а.с. 135-142) ТОВ «Центр демонтажних технологій» у січні 2012 року було отримано наступні податкові накладні від ТОВ «А-Вента»: від 12.01.2012 року № 141 на загальну суму 28500,00 в тому числі ПДВ - у сумі 4750,00, від 13.01.2012 року № 144 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 8333,33 грн., від 16.01.2012 року № 42 на загальну суму 50000, 00 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 8333,33 грн., від 17.01.2012 року № 51 на загальну суму 47400,00 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 7900,00 грн.; від 19.01.2012 року № 289 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 8333,33 грн., від 24.01.2012 року № 389 на загальну суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 7500,00 грн.

Дослідивши надані позивачем податкові накладні згідно з наведеним переліком (а.с. 48-53), суд встановив, що вони складались контрагентом позивача ТОВ «А-Вента» в межах виконання умов двох договорів про виконання робіт: від 12.01.2012 року № ДГ-12/01/12 та від 05.01.2012 року № ДГ-05/01/12.

До суду наданий лише договір від 05.01.2012 року № 05/01/2012, укладений між позивачем (замовник) та ТОВ «А-Вента» (виконавець), відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати роботи з організації транспортних послуг на будівельному об'єкті за адресою: м. Одеса, житловий масив Котовського, вул. Затонського, а замовник зобов'язується прийти та оплатити виконану роботу (а.с. 60-61). Вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору визначена сторонами у розмірі 175900,00 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 29316,67 грн.

На підставі цього договору сторонами за договором складено акти здачі-прийняття робіт на загальну суму 175900,00 грн.: від 12.01.2012 року № ОУ-0011202 на загальну суму 28500,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 4750,00 грн.(а.с. 55), від13.01.2012 року № ОУ-0011301 (а.с. 56) на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 8333,33 грн. (а.с. 56), від 16.01.2012 року

№ ОУ-0011601 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 8333,33 грн. (а.с. 57), від 17.01.2012 року № ОУ-0011703 на загальну суму 47400,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 7900,00 грн.(а.с. 58).

Крім того, до суду також надані акти здачі-прийняття робіт від 24.01.2012 року

№ ОУ-0012407 на загальну суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ - у розмірі 7500,00 грн. (а.с. 54) та від 19.01.20102 року № ОУ-0011904 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 8333,33 грн. (а.с. 59), які складені на підставі договору від 12.01.2012 року № ДГ-12/01/12 з приводу проведення ТОВ «А-Вента» робіт з організації транспортних послуг. Договір, на підставі якого здійснювались відповідні роботи, складались акти здачі-прийняття робіт, до суду не наданий.

Поряд з цим, до суду надані товарно-транспортні накладні (а.с. 33-47), з яких вбачається, що ТОВ «А-Вента» як перевізник здійснювало перевезення ґрунту від замовника ТОВ «Центр демонтажних технологій» до вантажоодержувача ТОВ «Центр демонтажних технологій». При цьому пункт навантаження збігається із пунктом розвантаження: Одеська обл., Комінтернівський район, Красносільська рада, Таврія-В. Також судом досліджені платіжні доручення про перерахування позивачем коштів на користь ТОВ «А-Вента» на виконання зазначених договорів (а.с. 131-134).

Досліджуючи зазначені вище первинні документи, які були надані позивачем до суду на підтвердження своїх позовних вимог, суд встановив, що акти здачі-прийняття робіт не відповідають вимогам, встановлених чинним законодавством України для оформлення первинних документів. Зокрема, у вказаних актах не зазначено місце їх складання, не вказано обсяг відповідних господарських операцій, одиницю виміру господарських операцій, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, наведена в актах інформація щодо змісту відповідних господарських операцій не надає можливості встановити їх фактичний зміст. Так, зазначивши в актах здачі-прийняття робіт про проведення виконавцем робіт з організації транспортних послуг, сторони не визначили, в чому саме полягали ці послуги. В свою чергу, відповідно до інформації, наведеної у товарно-транспортних накладних, виконавцем за договором здійснювались послуги з транспортування ґрунту, вартість яких відповідає вартості послуг з організації транспортних послуг, про які сторонами вказано в акті здачі-прийняття робіт. Зазначені первинні документи у своїй сукупності не надають змоги встановити зміст господарської операції: чи виконавцем за договором здійснювались транспортні послуги з перевезення ґрунту, чи послуги з їх організації, що за своїм змістом, виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», є транспортно-експедиторськими послугами. При цьому у вказаних актах не наведено обсягу транспортних послуг та одиниці їх виміру, які мають лише вартісний вираз.

Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували використання придбаних ним послуг у власній господарській діяльності, що, в свою чергу, є однією з умов виникнення права на формування платником податків витрат, які враховуються під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість. Надані позивачем пояснення щодо виконання ним планування території на будівельному майданчику, що передбачало відповідний спосіб розробки ґрунту як найбільш раціональний, судом оцінюється критично, оскільки не підтверджуються відповідними доказами, що не надає можливості встановити зв'язок між господарськими операціями, які відбувались із ТОВ «А-Вента», та іншою господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Однак, позивачем не доведено належними доказами у справі реальності здійснення ним відповідних господарських операцій із ТОВ «А-Вента», тоді як надані ним первинні документи оформлені із порушенням вимог чинного законодавства. Відсутність доказів щодо встановлення взаємозв'язку придбаних позивачем у ТОВ «А-Вента» робіт (послуг) із господарською діяльністю позивача також позбавляє доказовості тверджень позивача про реальність здійснення ним таких операцій.

В свою чергу, відсутність реального характеру господарської операції, відсутність належним чином оформлених первинних документів, відсутність доказів використання придбаних робіт (послуг) у власній господарської діяльності як встановлених законом умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, свідчать про недоведеність позивачем у спосіб, визначений законодавством, існування у нього правових підстав для формування відповідних показників податкової звітності по взаємовідносинах із ТОВ «А-Вента» у січні 2012 року.

Надаючи оцінку посиланням позивача на положення Цивільного кодексу України з приводу його доводів про відсутність у органу податкової служби права застосовувати його положення з метою визначення угод такими, що мають ознаки нікчемності, суд звертає увагу, що в акті перевірки від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279, складеному за результатами перевірки ТОВ «Центр демонтажних технологій», відповідач використовує такі формулювання лише посилаючись на інформацію, отриману ним з акта перевірки від 12.04.2012 року

№ 99/22-604/34603555, складеного відносно контрагента позивача ТОВ «А-Вента».

Поряд з цим згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак нікчемність такого правочину відповідачем не доведена, а саме, до суду не надано судового рішення, яким засвідчено вину хоча б однієї із сторін цього правочину.

В свою чергу, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, згідно з положеннями ст. 234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Таким чином, посилання на недійсність правочину, відповідно до вимог чинного законодавства можливе лише у разі визнання відповідного правочину недійсним у судовому порядку, а посилання на нікчемність правочину - у разі прямого припису законодавства про нікчемність правочину за умови існування конкретних дефектів таких правочинів.

Водночас, відповідач, посилаючись на інформацію, отриману ним з акта перевірки від 12.04.2012 року № 99/22-604/34603555, складеного відносно контрагента позивача

ТОВ «А-Вента», не стверджує про нікчемність правочинів, які укладались ТОВ «А-Вента», а лише вказує на наявність відповідних ознак.

Поряд з цим, визнання договору недійсним у судовому порядку не є єдиним доказом, який свідчить про відсутність реального характеру господарської операції, що випливає зі змісту такого договору. З цією метою слід розмежовувати визначені у законодавстві терміни «угода», «правочин», «договір», «господарське зобов'язання» від терміну «господарська операція», які не є тотожними. Для встановлення законної обґрунтованості формування платником податкових показників, пов'язаних із придбанням товарів (робіт, послуг), в тому числі формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, вирішальне значення має саме факт передачі (отримання) відповідних товарів (робіт, послуг) як підстава, що породжує відповідні права та обов'язки платника податків. В свою чергу, невиконання умов договору (відсутність факту передачі товарів (робіт, послуг) само по собі не свідчить про недійсність відповідного правочину або про наявність відповідних ознак недійсності, а в розумінні податкового законодавства свідчить про відсутність правових підстав здійснювати бухгалтерський та податковий облік такої господарської операції як такої, що фактично не відбулась, навіть за умови складання відповідних первинних документів.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, недоведеними та необґрунтованими доводи позивача про протиправність дій ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо визначення у висновках акта перевірки від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279 порушень позивачем вимог пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, ст. 138, п. 198.2,

п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. Відтак, безпідставними також є вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2013 року № 0001702250 та № 0001712250.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Центр демонтажних технологій» до державної податкової інспекції у Приморському районі

м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо визначення у висновку акта перевірки від 31.05.2013 року № 3133/22-5/35768279 порушень товариством з обмеженою відповідальністю «Центр демонтажних технологій» пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, ст. 138, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 13.06.2013 року № 0001702250 та № 0001712250 - відмовити.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 04 листопада 2013 року.

Суддя С.М. Корой