Постанова

від 01.07.2014 по справі 815/4874/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4874/13-а

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року відмовлено в задоволені позову про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.06.2012 року №0001712250 і №0001702250 та про визнання протиправними дій податкового органу щодо визначення в акті перевірки висновку про порушення позивачем п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134 та ст.138 ПК України.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи та зроблено необґрунтований висновок щодо правомірності оскаржуваних рішень податкового органу, так як підприємством проведено реальні господарські операції з ТОВ "А-Вента" у січні 2012 року, що надає право позивачу віднести суми за договором до складу своїх валових витрат по податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ, а тому податковим органом неправомірно прийнято оскаржувані рішення та застосовано штрафні санкції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.05.2013 року по 24.05.2013 року податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ "А-Вента" за січень 2012 року, про що складено акт №3133/22-5/35768279, яким встановлено порушення позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а саме заниження податку на прибуток підприємств, у сумі 47408 грн.; та порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п. 201.4 ст.201 ПК України, а саме заниження ПДВ, на суму 45150 грн.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та вказаним контрагентом укладено безтоварні угоди, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а тому підприємством неправомірно занижено розмір податку на прибуток та ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення 13.06.2012 року №0001712250 і №0001702250, якими збільшено підприємству розмір податку на прибуток підприємств та ПДВ на вищевказані суми.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог, з яким частково не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України - у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України - витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.38 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4 ст.138 ПК України - витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем занижено податок на прибуток підприємств та ПДВ за січень 2012 року, на 47408 грн. та на 45150 грн., відповідно.

На формування розміру ПДВ та податку на прибуток підприємств вплинули господарські операції позивача з ТОВ "А-Вента" щодо придбання транспортних послуг, які виконано на підставі договорів №05/01/2012 та №10/01/2012.

На підтвердження даних господарських операцій судом зібрано наступні документи: копія договору, у якому розкрито сутність наданих послуг (а.с.60), товарно-транспортні накладні, якими підтверджено перевезення ґрунту позивача автомобілями контрагента (а.с.33-47), податкові накладні (а.с.48-53), акти здачі-прийняття робіт (а.с.54-59), докази сплати послуг (а.с.62), реєстр отриманих податкових накладних (а.с.140-142).

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що між ТОВ "Центр демонтажних технологій" та ТОВ "А-Вента" укладено договори щодо надання транспортних послуг по перевезенню ґрунту на об'єкти будівництва позивача, а належними доказами підтверджено фактичне отримання позивачем даних послуг та їх оплату, тобто позивачем доведено товарність проведеної операції та підтверджено право на віднесення сум за даним договором до складу свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем підтверджено розмір ПДВ та податку на прибуток за вказаний період - оскаржувані рішення податкового органу є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями відповідача, що відсутність у контрагента позивача матеріально-технічної бази вказує на нікчемність укладених правочинів (а.с.25), оскільки позивачем добросовісно придбано послуги у вищевказаної юридичної особи, а якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такої правової позиції додержується й Верховний Суд України у постанові від 09.09.2008 року, по справі №21-500во08, від 01.06.2010 року, по справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року, по справі №21-47а10.

Разом з тим не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправними дії податкового органу щодо визнання ним в акті перевірки нікчемними правочини, які укладено між позивачем та ТОВ "А-Вента", з огляду на наступне.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року.

Відповідно до п.3 Порядку, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У п.6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до п.6 розділу II Порядку - факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З огляду на вищевикладені норми закону судова колегія вважає, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань.

При цьому висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки позивач вправі надати свої зауваження до відповідного акту, що можуть у подальшому враховуватись контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки.

Тому, як власне акт перевірки, так і дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав позивача, крім права на надання зауважень до акту перевірки.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій податкового органу по включенню до акту перевірки будь-яких даних або викладення у ньому певних висновків, незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги.

Аналогічну правову позицію неодноразово викладено й Вищим адміністративним судом України, зокрема в постанові від 14.11.2013 року, по справі №К/9991/7900/11.

Оскільки рішення у справі прийнято на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то апеляційний суд присуджує відшкодування судових витрат (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) з Державного бюджету України, в межах задоволених позовних вимог майнового характеру, на підставі ч.1 ст.94 КАС України.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи, а тому це є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 13 червня 2013 року: №0001702250 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" податку на додану вартість, у розмірі 45150 гривень, і застосування штрафних (фінансових) санкцій, у розмірі 22575 гривень, та №0001712250 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій" податку на прибуток, у розмірі 47408 гривень і застосування штрафних (фінансових) санкцій, у розмірі 23704 гривень.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр демонтажних технологій", сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги, у загальному розмірі 2148,47 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло