Постанова

від 05.11.2013 по справі 19/24пд/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 19/24пд/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу Луганської міської ради на постановувід 23.04.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі№19/24пд/2011 господарського суду Луганської області за позовомТОВ "Українська-промислова-ресурсна компанія "Віктор" доЛуганської міської ради провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006 р. №350; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006 р. №351; стягнення орендної плати 56088,61 грн.; - стягнення збитків 705650,49 грн.; за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.12.2012 (судді Т. Косенко, С. Єжова, В. Корнієнко) позов задоволено частково: стягнуто з Луганської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" збитки в сумі 153617 грн. 66 коп. та судові витрати в розмірі 3618 грн. 61 коп. (судовий збір -2590,11 грн. та витрати за проведення судової експертизи -1028,50 грн.)

Провадження по справі стосовно заявлених позовних вимог про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006 № 350 та договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006 № 351 та про зобов'язання Луганської міської ради повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" одержані у вигляді орендної плати гроші в сумі 56088,61 грн. припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" в доход державного бюджету України судовий збір в сумі 1121 грн. 76 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 (В. Манжур, Н. Будко, І. Москальова) рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2012р. скасовано в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 29.03.2006р. № 350 та № 351. В іншій частині, рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2012р. - залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями Луганська міська рада - відповідач у справі, - звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Луганської області від 19.12.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Вважає, що судами неправильно застосовано ст. 1173 ЦК України, ст. 77 ЗУ "Про місцеве самоврядування, ст. 28 ЗУ "Про оренду землі".

Також, до Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "УПРК "Віктор" - позивача у справі, - в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Луганською міською радою 13.12.2005 року прийнято рішення № 37/368 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" згоди на розроблення проекту відведення земельних ділянок за адресою: м.Луганськ, Лісний тупик (біля будинку № 1) площею 0,2455га під будівництво та розміщення адміністративно-виробничої будівлі та площею 0,0261га під розміщення відкритого складу (без права здійснення будівельних робіт) ".

В подальшому Луганським комунальним землевпорядним підприємством на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" був виконаний проект відведення вищезазначених земельних ділянок.

28.02.2006 року Луганською міською радою було прийнято рішення № 41/204 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" в оренду земельних ділянок під будівництво та розміщення адміністративно-виробничої будівлі та під розміщення відкритого складу (без права здійснення будівельних робіт) за адресою: м.Луганськ, Лісний тупик (біля будинку № 1).

На виконання вказаного рішення 29.03.2006р. між Луганською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" (орендар) були укладені договори оренди землі № 350 (державна реєстрація від 17.05.2006р. за № 040640200078) та № 351 (державна реєстрація від 17.05.2006р. за № 040640200079, на підставі чого орендар почав використовувати земельні ділянки за призначенням та розпочав будівельні роботи.

Ленінський районний суд м.Луганська в постанові від 09.11.2007р. по справі № 2"а"-738/2007, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.11.2009р. залишено без змін, визнав незаконним та скасував рішення сесії Луганської міської ради № 41/204 від 28.02.2006р. "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська промислово-ресурсна компанія "Віктор" в оренду земельних ділянок під будівництво та розміщення адміністративно-виробничої будівлі та під розміщення відкритого складу (без права здійснення будівельних робіт) за адресою: м.Луганськ, Лісний тупик (біля будинку № 1), як таке, що порушує права ДП "Донецька залізниця".

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 153617 грн. 66 коп. суди дійшли висновку про те, що саме неправомірні дії ради при прийнятті рішення № 41/204 від 28.02.2006р., яке в подальшому було скасовано, завдали позивачу шкоди.

Перевіряючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів вважає, що і рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2012р. і постанова Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення спору по суті.

З позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги щодо відшкодування шкоди ст.ст. 224,225 ГК України як шкоди, завданої невиконання господарського зобов'язання. Задовольняючи позовні вимоги, суди в оскаржуваних рішеннях посилаються і на ст.ст.22,1166 ЦК України, і на ст.ст.224,225 ГК України, якими насправді врегульовано поняття відшкодування різних видів шкоди, що підлягає відшкодуванню. Водночас, застосування кожної зі статей вимагає встановлення певних обставин, з якими закон пов'язує можливість відшкодування завданої шкоди.

Так, приписами ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Застосовуючи дані статті суди не встановили усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Так, що стосується протиправної поведінки відповідача, то судами зауважено, що саме прийняття радою рішення, яке в подальшому було скасовано судом у зв'язку з тим, що при відведенні земельної ділянки її межі не було погоджено із сусіднім землекористувачем, завдало позивачу шкоди. Однак, судами залишено поза увагою приписи ст. 123 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення про надання землі), якими встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу,(тобто, викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення), документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування .

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем , органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради , які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Отже, судами не досліджувалося, чи дійсно протиправні дії відповідача мали наслідком скасування рішення ради про надання землі, чи, можливо, сам позивач винен у тому, що при поданні документів до ради не подав погодження проекту відводу із сусіднім землекористувачем, ними не витребувані документи, що подавалися позивачем при зверненні до ради із заявою про надання землі.

Щодо факту заподіяння шкоди та визначення розміру шкоди, судами не враховано наступне.

Судами встановлено, що постановою Ленінського районного суду м.Луганська 09.11.2007р . по справі № 2"а"-738/2007, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.11.2009р . визнано незаконним та скасовано рішення сесії Луганської міської ради № 41/204 від 28.02.2006. Позивач був учасником цього процесу, про оскарження прокурором цього рішення знав. Водночас, із позовом звернувся лише 14.02.2011, тобто, через 5 років після скасування рішення.

З врахуванням викладеного, судам, при встановленні факту заподіяння шкоди та визначенні розміру шкоди, належало б встановити протягом якого періоду позивачем було сплачено кошти за окремі види робіт пов'язані з використанням спірних земельних ділянок. Чи здійснювалися ці дії (виконання підрядних робіт по проведенню електропостачання з повітряної та кабельної лінії, послуги зі встановлення огорожі та послуг з укладення дорожніх плит) на підставі відповідних дозволів (дозвіл на будівництво, дозвіл ради тощо).

Судами не спростовано доводи відповідача про те, що частина заявлених витрат, а саме: комплексне вивчення документів, відводу земельної ділянки, послуги вводу державного реєстру земель, проведення земельної експертизи, видачі викопіювання, обґрунтування відводу земельної ділянки, обстеження земельної ділянки, розробка проекту землеустрою, узгодження земельних ділянок, відвід земельної ділянки - пов'язана із відводом земельної ділянки. Хоча, відповідно до п. 18 договорів оренди №150,151 організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати пов'язані з цим, покладаються на Орендаря (позивача) (т.5, арк. 117,118).

Ними також не спростовано доводи відповідача про те, що частина робіт була виконана на виконання п. п. 28.2,28.4 договорів оренди №150,151 без відповідних дозволів ради. Тому, не підлягає відшкодуванню (т.5, арк. 117,118).

Суди не дослідили чинність оскаржуваних договорів. Ні суд першої, ні апеляційної інстанцій, на підставі належних доказів, в порушення ст. 34 ГПК України, не встановили недійсність договорів оренди №150,151. Ними зазначено, що договори оренди №150,151 були визнані недійсними рішеннями в господарських справах №4/321пд та 1/11пд/2011, однак, копії цих рішень у матеріалах справи відсутні.

При цьому, без встановлення факту чинності договорів, неможливо встановити - чи здійснив позивач дії, зазначені в позові на виконання чинного договору оренди землі, чи на виконання рішення ради. Тобто, суди не встановили причинно-наслідкового зв'язку між діями ради при прийнятті рішення про передачу землі та шкодою, яку просить відшкодувати позивач.

Суди також залишили поза увагою питання вини.

Відповідно до ч.1 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу , не відшкодовується.

Суди не з'ясували, чи не здійснював позивач дії, пов'язані з виконанням договорів оренди знаючи про скасоване рішення та усвідомлюючи, що це є підставою для визнання договорів оренди №150,151 в подальшому недійсними.

Також, в оскаржуваних рішеннях суди посилаються на ст.ст. 224,225 ЦК України як на підставу відшкодування шкоди.

Приписами ст. 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому, судами не встановлено, яке саме господарське зобов'язання, що мало місце між позивачем і відповідачем, було порушено радою при прийнятті рішення № 41/204 від 28.02.2006, які вимоги щодо здійснення господарської діяльності були порушені радою, чи можна заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування шкоди кваліфікувати як збитки, передбачені ст.ст. 224,225 ГК України. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, підставою позову в даній справі є ст.ст. 224,225 ГК України.

Статтею 22 ГК України позивачу надано право до розгляду справи по суті змінити підстави позову. З матеріалів справи вбачається, що позивачем неодноразово змінювався обсяг позовних вимог, однак, підстави вимог залишилися незмінними .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди суди не встановили їх характер: це є майнова шкода в розумінні ст. 1166 ЦК України, збитки в розумінні ст. 22 ЦК України чи шкода, передбачена ст. 224 ГК України. Судами не з'ясовано, чи наділені суди правом з власної ініціативи змінити підстави позову.

З огляду на викладене, висновки судів про часткове задоволення позову є передчасними, а доводи скаржника про те, що судами не досліджено в повній мірі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті - обґрунтованими.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання застосування розділу ХІІ 1 Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що відповідно до частини першої статті 4 7 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Незастосування норм права, що регулюють спірні правовідносини та порушення судами норм процесуального права, зокрема ст.ст.34,43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи належних доказів є підставою для скасування прийнятих у справі рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2012р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013. Касаційний суд на підставі ст.111 9 ГПК України направляє справу на новий розгляд до місцевого суду, оскільки вказаних порушень припустилися як суд першої, так і апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи необхідно усунути зазначені вище порушення.

З'ясувати, якими підставами обґрунтовується характер шкоди, заявленої позивачем: майнова шкода (1166 ЦК України), втрати чи неотримані доходи (ст. 22 ЦК України), шкода, завдана порушенням господарського зобов'язання (ст. 224,225 ГК України). В подальшому, при застосуванні ст. 1166 ЦК України - встановити елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вина.

При застосуванні ст. 224,225 ГК України, встановити, яке саме господарське зобов'язання, що мало місце між позивачем і відповідачем, було порушено радою при прийнятті рішення № 41/204 від 28.02.2006, які вимоги щодо здійснення господарської діяльності були порушені радою. З'ясувати питання чинності спірних договорів оренди. Дослідити коли саме позивачем були здійснені дії щодо будівництва на орендованій ним земельній ділянці та на підставі яких документів. Чи було відповідачем отримано дозволи на здійснення інженерних робіт. Вирішити питання про те, хто є винним у заподіянні шкоди позивачу. Витребувати матеріали, які подавалися позивачем відповідачу при наданні земельної ділянки в оренду. Розглянути питання про те, чи відноситься частина заявлених витрат, до витрат пов'язаних із відводом земельної ділянки, та чи була виконана частина робіт на підставі п. п. 28.2,28.4 договорів оренди №150,151 без відповідних дозволів ради. Чи підлягають в такому випадку такі витрати відшкодуванню.

До встановлених обставин справи застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, винести законне і обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луганської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун