Постанова

від 10.10.2013 по справі 808/5843/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року о/об 12 год. 01 хв.Справа № 808/5843/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Колесникової С.Г., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фермерського господарства «Марія»

до Державної податкової служби у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фермерського господарства «Марія» (далі - позивач або ФГ «Марія») до Державної податкової служби у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області), в якому позивач, з наступними уточненнями, просить частково скасувати податкове повідомлення-рішення №0000212311 від 04.06.2013 у сумі 729 812,65 грн. (стосовно донарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 400 076,40грн. та штрафних санкцій у сумі 329 736,25грн.).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення прийняте ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 04.06.2013 №1045/10/22-1 є незаконним, та таким, що не відповідає вимогам Наказу від 19.11.2012 №1203 та Наказу від 28.11.2012 №1236. Стосовно висновків ДПІ у Запорізькому районі щодо відсутності факту поставки товару та порушення ФГ «Марія» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та знаходяться поза межами правового регулювання відповідних норм Податкового кодексу України. Щодо не декларування податкових зобов'язань ТОВ «Компанія «Євронафта» та ТОВ «Благо», ФГ «Марія» вважає, що висновки відповідача про безпідставне віднесення ФГ «Марія» до складу податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях з контрагентами, зазначеними у акті, щодо використання коштів не за цільовим призначенням та стосовно застосування ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області штрафних санкцій є неправомірними.

Заперечуючи проти позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях, відповідач зазначив, що в ході перевірки не встановлено наявність відповідних документів, що підтверджують факти перевезення товару від ТОВ «Компанія «Євронафта», ТОВ ПК «Серіол Плюс» на адресу ФГ «Марія». Крім того, наявні у ФГ «Марія» документи стосовно взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Євронафта» та ТОВ «ПК «Серіол Плюс» не можуть вважатися первинними документами, так як не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять обов'язкових реквізитів первинного документу і не підтверджують використання отриманих послуг у власній господарській діяльності. Крім того, в ході перевірки ФГ «Марія» не встановлено реальності придбання дизельного палива та бензину ТМЦ ФГ «Марія» у ТОВ «Благо». Крім того, на думку відповідача спрямування коштів сільськогосподарським товаровиробником з окремого рахунку на придбання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив та інших товарно-матеріальних цінностей, які будуть задіяні у виробництві сільськогосподарських товарів/послуг, вважається не цільовим використанням акумульованих коштів, оскільки такі кошти повинні перераховуватись виключно для відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених постачальнику на вартість виробничих факторів та здійснення інших виробничих цілей.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених в письмових запереченнях, та просили суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 10 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №515065 Селянське (Фермерське) господарство «Марія» 20.01.1994 зареєстровано Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області за адресою: 70413, Запорізька область, Запорізький район, с. Водяне, вул. Устима Кармелюка, буд. 1-А, ідентифікаційний код 20494292 (т. 1 а. с. 171).

Відповідно до Свідоцтва №200099024 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, виданого ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області, ФГ «Марія» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість. (т. 1 а. с. 181).

ДПІ у Запорізькому районі м. Запоріжжя на підставі направлень від 01.02.2013 № 080014, №080015 та від 08.02.2013 №080020 проведено документальну позапланову перевірку Фермерського господарства «Марія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2012. За результатами зазначеної перевірки складено акт від 18.02.2013 №18/2211/20494292 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 18-64).

Згідно висновків перевірки встановлено порушення ФГ «Марія»: 1) п.1.7 ст.1, п.3.1. ст.3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 ст. 7, пп. 7.7 ст. 7, п.8-1.2, п. 8-15.15 ст. 8-1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму, яка в поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається в розпорядженні с/г підприємства всього у сумі ПДВ 23 352 грн., в т.ч. за липень 2010 р. в сумі 13 085 грн., за жовтень 2010 р. - в сумі 10 267 грн. 2) пп. 14.1.181 п. 4.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, ст. 209 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ, в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ, яка у поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на суму 40 928 грн., в т.ч. у лютому 2011 р. в сумі 40 038 грн., за червень 2011 року в сумі 608 грн., за січень 2012 р. в сумі 282 грн. ФГ «Марія» використано суми, що не сплачені до бюджету в наслідок застосування податкової пільги (код пільги 14010450) не за призначенням, а саме - сума ПДВ нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (робіт, послуг), яка не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства, використана не на відшкодування сум податку, сплачених (нарахованих) постачальнику на вартість виробничих факторів чи для інших виробничих цілей всього у сумі 40 038 грн., за червень 2011 року в сумі 608 грн., за січень 2012 р. в сумі 282 грн. 3) п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.11 №11 «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках», що призвело до порушення цільового використання акумульованих коштів на спец. рахунку ФГ «Марія» в сумі 336 078,4 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Запорізькому районі м. Запоріжжя винесено податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000052311, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем 400 358,4 грн., за штрафними санкціями 100 089,60 грн. (т. 1 а. с. 68) та від 06.03.2013 №0000042311, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій 400 358,40 грн. (т. 1 а. с. 70).

22 лютого 2013 року позивачем на адресу ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області направлено заперечення на акт перевірки від 18.02.2013 №18/2211/20494292 (т. 1 а. с. 72-79).

01 березня 2013 року відповідачем ФГ «Марія», направлено лист про надання відповіді на заперечення від 01.03.2013 №417/10/22-1 (т. 1 а. с. 80-85).

14 березня 2013 року ФГ «Марія» до ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області направлено скаргу за вих. №19 від 14.03.2013, якою позивач просив податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 № 0000052311 скасувати частково, а саме: стосовно донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 400 076,40 грн. та штрафних санкцій у розмірі 25% у сумі - 100 019,10 грн.; податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000042311 скасувати повністю (т. 1 а. с. 86-94).

26 квітня 2013 року позивачем отримано рішення ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області про результати розгляду первинної скарги від 26.04.2013 №1914/10/10420, згідно якого Державна податкова служба у Запорізькій області: скасовує податкове повідомлення-рішення ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС від 06.03.2013 №0000042311, в частині 136 513,80 грн. штрафних санкцій, застосованих згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України; скасовує податкове повідомлення-рішення відповідача ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС від 06.03.2013 № 0000052311, в частині 34 128,45 грн., штрафних санкцій, застосованих згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, в іншій частині вказане рішення залишає без змін; збільшує на 1 грн. розмір штрафної санкції згідно з пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 (т. 1 а. с. 95-102).

16 травня 2013 року позивачем до ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області направлено повторну скаргу за вих. №35 від 16.05.2013, якою позивач просив: скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги № 914/10/10420 від 26.04.2013 скасувати повністю; податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000052311 скасувати частково, а саме: стосовно донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 400 076,40 грн. та штрафних санкцій у розмірі 25% у сумі - 100 019,10 грн.; податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000042311 скасувати повністю (т. 1 а. с. 103-112).

На підставі Акту перевірки ДПІ у Запорізькому районі м. Запоріжжя винесено податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0000162311, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем 400 358,4 грн., за штрафними санкціями 65 961,15 грн. (т. 1 а. с. 113); від 14.05.2013 № 0000172311, яким позивачу нараховано суму штрафних санкцій 263 844,60 грн. (т. 1 а. с. 115) та від 14.05.2013 №0000182311, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій 1,00 грн. (т. 1 а. с. 117).

22 травня 2013 року позивачем до ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області направлено повторну скаргу за вих. №40 від 22.05.2013, якою позивач просив: скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги № 914/10/10420 від 26.04.2013 скасувати повністю; податкове повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0000162311 скасувати частково, а саме: стосовно донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 400 076,40 грн. та штрафних санкцій у розмірі 25% у сумі - 68 890,65 грн.; податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0000172311 та від 14.05.2013 №0000182311 скасувати повністю (т. 1 а. с. 118-128).

06 червня 2013 року ФГ «Марія» отримано Лист від 04.06.2013 №1045/10/22-1, в якому ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області відкликала податкові повідомлення-рішення: №0000172311 від 14.05.2013 на сума 263 844,6 грн.; №0000182311 від 14.05.2013 на суму 1 грн.; №0000162311 від 14.05.2013 на сума 466 319,55 грн. та направила на адресу позивача податкове повідомлення рішення №0000212311 від 04.06.2013 на загальну суму 730 165,15 грн. (т. 1 а. с. 129-130).

10 червня 2013 року відповідачем винесено рішення про результати розгляду скарги від 10.06.2013 №4522/6/99-99-10-01-15, згідно якого Міністерство доходів і зборів України залишає без змін податкові повідомлення рішення ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області ДПС: від 06.03.2013 №0000052311, №0000042311 з урахуванням рішення прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - залишає без задоволення (т. 1 а. с. 131-138).

12 червня 2013 року ФГ «Марія» до відповідача направлено первинну скаргу за вих. №52 від 12.06.2013, якою позивач просив: податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 №0000212311 скасувати повністю (т. 1 а. с. 140-144).

18 червня 2013 року позивачем отримано Лист від 18.06.2013 №684/10/0801-10-01-20, в якому ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області залишило без розгляду скаргу ФГ «Марія» №52 від 12.06.2013 і повернуло її. (т. 1 а. с. 145-146).

З Акту перевірки вбачається, що в липні та жовтні 2010 року ФГ «Марія» мало взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Євронафта» (ЄДРПОУ 37020512) з питання придбання дизельного палива та бензину.

З матеріалів справи вбачається що ТОВ «Компанія «Євронафта» виписано позивачу податкові накладні від 12.07.2010 №404 на загальну суму з ПДВ 14 907,20 грн., від 15.07.2010 №421 на загальну суму з ПДВ 63 500,00 грн., від 22.07.2010 №467 на загальну суму з ПДВ 100,00 грн., від 27.10.2010 №894 на загальну суму з ПДВ 61 603,35 грн., від 22.07.2010 №467 на загальну суму з ПДВ 100,00грн. (т. 2 а. с. 38, 41, 44, 47); видаткові накладні від 12.07.2010 №РН-0000412 всього на суму 14 907,20 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 2 484,53 грн.), від 22.07.2010 №РН-0000459 всього на суму 63 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 10 600,00 грн.), від 28.10.2010 №РН-0000930 всього на суму 61 603,35 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 10 267,22 грн.) (т. 2 а. с. 40, 43, 49); рахунки-фактури від 09.07.2010 №СФ-0000417 всього на суму 14 907,20 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 2 484,53 грн.), від 14.07.2010 №СФ-0000446 всього на суму 63 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 10 600,00 грн.) (т. 2 а. с. 40а, 43).

Оплата за товар здійснювалася у безготівковій формі, про що свідчать виписки банку, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 2 а. с. 39, 42, 45, 48).

Транспортування товару здійснювалося за рахунок постачальника ТМЦ, факт отримання палива підтверджується видатковими накладними постачальника, на отримання товару від ТОВ «Компанія «Євронафта» позивачем виписані довіреності, про що свідчить копія журналу реєстрації довіреностей (т.2 а.с. 90-92). Отримання товару також відображено в оборотно-сальдових відомостях до рахунку 203 (т. 2 а.с. 54-63, 71-87).

Крім того, в лютому 2011 року ФГ «Марія» мало взаємовідносини з ТОВ ПК «Серіол Плюс» (ЄДРПОУ 30599933) з питання придбання дизельного палива та бензину.

Судом встановлено, що між ТОВ ПК «Серіол Плюс» (Продавець) та ФГ «Марія» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу від 01.02.2011 №20 (далі - Договір). За умовами договору Продавець продає, а Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар: Дизельне паливо, бензин А-76, бензин А-92, бензин А-95, масла моторні та технічні (далі - Товар) (т. 2 а. с. 23-24).

З матеріалів справи вбачається що ТОВ ПК «Серіол Плюс» виписано позивачу податкові накладні від 10.02.2011 №47 на загальну суму з ПДВ 165 768,90 грн., від 10.02.2011 №49 на загальну суму з ПДВ 36 036,00 грн., від 10.02.2011 №48 на загальну суму з ПДВ 38 420,86 грн. (т. 2 а. с. 18, 27, 33); видаткові накладні від 31.03.2011 №579 всього на суму 165 768,90 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 27 628,15 грн.), від 31.03.2011 №580 всього на суму 36 036,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 6 006,00 грн.), від 28.02.2011 №187 всього на суму 38 420,86 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 6 403,48 грн.) (т. 2 а. с. 20, 29, 34); рахунки-фактури від 09.02.2011 №212 всього на суму 165 768,90 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 27 628,15 грн.), від 10.02.2011 №222 всього на суму 36 036,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 6 006,00 грн.), від 09.02.2011 №213 всього на суму 38 420,86 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 6 403,48 грн.) (т. 2 а. с. 20, 29, 37). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 31.03.2011 №125, від 31.03.2011 №126, від 31.03.2011 №127, від 28.02.2011 №123 (т. 2 а. с. 25, 26, 30, 34). Також, матеріалами справи підтверджується наявність у ТОВ ПК «Серіол Плюс» Сертифікату відповідності Серії ДІ №UA1.039.01300033-10 (т. 2 а. с. 21), Паспорту від 17.02.2011 №244 на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки Е виду ІІ згідно з ДСТУ 4840:2007 (т. 2 а. с. 22), Сертифікату відповідності Серії ВВ №UA1.007.0018412-10 (т. 2 а. с. 31) та Паспорту якості від 28.02.2011 №53 на бензин автомобільний А-76 згідно ДСТУ 4063-2001 (т. 2 а. с. 32).

Оплата за товар здійснювалася у безготівковій формі, про що свідчать виписки банку та платіжні доручення, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 2 а. с. 19, 28, 114).

Паливно-мастильних матеріали на території позивача зберігалися в ємкостях для зберігання паливно-мастильних матеріалів, що підтверджується договором оренди №2 від 12.02.2009, актом приймання-передачі від 12.02.2009 та фотокартками, наявними в матеріалах справи.

З Акту перевірки вбачається, що в червні 2011 року ФГ «Марія» мало взаємовідносини з ТОВ «Благо» (ЄДРПОУ 31231082) з питання придбання дизельного палива та бензину.

Матеріали справи підтверджують надання ТОВ «Благо» позивачу податкової накладної від 24.06.2011 №62413 на загальну суму з ПДВ 3 646,80 грн. (т. 2 а. с. 50); видаткової накладної від 24.06.2011 №62413 всього на суму 3 646,80 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 607,00 грн.) (т. 2 а. с. 52); рахунку-фактури від 24.06.2011 №01/2406 всього на суму 3 646,80 грн. (в т.ч. ПДВ 20% 607,00 грн.) (т. 2 а. с. 53).

Оплата за товар здійснювалася у безготівковій формі, про що свідчить виписка банку, копія якої наявна в матеріалах справи (т. 2 а. с. 51). Транспортування товару здійснювалося транспортом позивача про що свідчить подорожній лист службового легкового автомобіля №153 від 24.06.2001-30.06.2011.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 201.14 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Як зазначено у ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з п.1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як зазначено у п.2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як зазначено у п.1.1 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів», затверджених 10.01.2007 наказом Міністерства фінансів України №2 (далі - Методичні рекомендації №2), методичні рекомендації можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків та бюджетних установ).

Відповідно п.3.1 Методичних рекомендацій №2 надходження запасів на підприємство оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади. Якщо для оформлення господарської операції типові форми первинних документів відсутні, то підприємство складає такі первинні документи, які б містили обов'язкові реквізити, передбачені законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пп.«а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У ст.186 Податкового кодексу України визначається «місце постачання товару», згідно якого місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Як зазначено у пп.«а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 187.1 цього ж Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків - покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин з ТОВ «Компанія «Єронафта») податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

За змістом пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства. Водночас, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків, що свідчить про їх неналежність як первинного документу, або порушення порядку їх видачі.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товар контрагента на виконання зобов'язань по укладеному договорі.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до Довідки АА №710833 з ЄДРПОУ видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису, бобових культур і насіння олійних; 01.13 - вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.19 - вирощування інших однорідних і дворічних культур; 01.41 - розведення великої рогатої худоби молочних порід; 01.46 - розведення свиней; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві (т. 1 а. с. 175).

З матеріалів справи вбачається, що у ФГ «Марія» наявні всі необхідні первинні документи, складені контрагентами, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту. Крім того, наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбання товарів були включені до податкового кредиту цілком правомірно.

Крім того, матеріалами справи підтверджується подальше використання позивачем отриманих товарів від контрагентів у власній господарській діяльності, а саме: пальне - для роботи автотранспорту, тракторів, комбайну, теплогенератора/сушили; стимулятори росту - для підживлення рослин, що підтверджується копіями Актів на списання, посвідченнями водіїв-трактористів, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів копії яких наявні в матеріалах справи. Норми витрат пального для автотранспорту, сільгосптехніки, теплогенератора закріплені в наказах по господарству копії яких наявні в матеріалах справи. Окрім того, на ФГ «Марія» є в наявності необхідні кількість кваліфікованого персоналу для обслуговування машинно-тракторного парку при здійсненні сільськогосподарської діяльності, що підтверджується довідкою (т. 1 а.с. 237), переліком основних засобів ( т. 1 а.с. 248).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

В п.18 постанови № 9 від 06.11.2009 Пленум Верховного Суду України зазначив: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім цього Пленум зазначив також, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судові рішення, якими правочини були би визнані недійсними, матеріали справи не містять. Водночас, акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним доказом відсутності господарських операцій між підприємствами.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи шляхом їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, правильність та обґрунтованість формування платником податків податкового кредиту та валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Податковим органом не доведено, що придбання послуг та товарів не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Згідно ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку і податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пред'явлені до перевірки та надані у судовому засіданні документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операції і, відповідно, право позивача на включення до податкового кредиту та до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, установлених законом. Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Відповідно до положень п. 209.1 ст. 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

За приписами п.209.2 ст. 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні норми були закріплені у п. 8-1.2. ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» за приписами якого згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 р. №11 (далі - Порядок №11), визначає механізм акумулювання сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що не підлягають сплаті до бюджету і нараховуються сільськогосподарськими підприємствами - суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства і рибальства (далі - сільськогосподарські підприємства) на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг).

Пунктом 2 Порядку №11 визначено, що сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) відповідно до законодавства за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

У п. 3 Порядку №11 зазначено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Пунктом 4 Порядку №11 передбачено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Наказом ДПС України «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації з питань забезпечення єдиного підходу до застосування штрафних санкцій за порушення норм Податкового кодексу України» від 22.11.2012 №1046 (далі - Узагальнююча податкова консультації) підтверджуються висновки про те, що суми ПДВ, акумульовані на спеціальному рахунку, вважаються використаними за цільовим призначенням, якщо такі суми використані на інші виробничі цілі (при наявності залишку). Разом з тим, в Узагальнюючій податковій консультації не робиться висновок про те, що суми ПДВ, перераховані на окремі рахунки, мають бути використані лише на відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податкових кредит, а за наявності залишку - суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику для здійснення інших виробничих цілей.

Крім того, слід зазначити, що позивач звертався до Міністерства доходів і зборів України в порядку ст. 52 ПК України щодо надання письмової податкової консультації з питання практичного використання окремих норм податкового законодавства.

20.08.2013 Міністерство доходів і зборів України надало позивачу відповідь за замістом якої зазначено, що п. 209.2 ст. 209 ПК України та п.3 Порядку №11 встановлено виключно цільовий характер використання сум ПДВ, перерахований на окремі рахунки. Крім того, зазначено, що сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування має право перераховувати кошти зі спеціального рахунку на погашення вартості придбаних виробничих факторів, в тому числі і суми ПДВ, сплаченої при їх придбанні.

За змістом п. 52.2 ст. 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

При цьому за правилами п. 53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

У п. 123.1 ст. 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 123.2 ст. 123 ПК України передбачено використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Враховуючи вищевикладене наслідки для відповідного платника податків, а саме стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги), не є штрафними санкціями.

Разом з тим, суд критично оцінює посилання позивача на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням порядку його прийняття з огляду на наступне.

За приписами п.3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236 (далі - Порядок №1236), якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість збільшується, то крім раніше надісланого податкового повідомлення-рішення направляється окреме податкове повідомлення-рішення на суму збільшення, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Податкове повідомлення-рішення складається згідно з цим пунктом органом державної податкової служби, який склав податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким органом рішення за результатами адміністративного або судового оскарження.

Відповідно до п. 3.6 Порядку №1236 після складання не пізніше наступного робочого дня податкове повідомлення-рішення передається структурному підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції органу державної податкової служби. Один примірник податкового повідомлення-рішення направляється (вручається) платнику податків. У структурному підрозділі, який склав податкове повідомлення-рішення, залишається другий примірник податкового повідомлення-рішення, який долучається до матеріалів перевірки або безпосередньо до справи платника податків.

04.06.2013 податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0000162311, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем 400 358,4 грн., за штрафними санкціями 65 961,15 грн. (т. 1 а. с. 113); від 14.05.2013 № 0000172311, яким позивачу нараховано суму штрафних санкцій 263 844,60 грн. (т. 1 а. с. 115) та від 14.05.2013 №0000182311, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій 1,00 грн. були скасовані відповідачем, про що зазначено у листі від 04.06.2013 №1045/10/22-1, та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення № 0000212311 від 04.06.2013, а відтак відповідачем не порушено процедуру прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Фермерського господарства «Марія» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №0000212311 від 04.06.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 400 076,40 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 329 736,25 грн., всього на суму 729 812,65 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Марія» судовий збір в розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок ).

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова