Постанова

від 06.11.2013 по справі 826/15301/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2013 року № 826/15301/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання незаконними дії, визнання Наказ №210-К від 24.02.2012

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати незаконними дії Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів та зборів України по відмові у задоволенні заяви, оформлених листом № 14/1/2-16/1538 від 24 вересня 2013 року;

- визнати наказ Київської регіональної митниці № 210-К від 24 лютого 2012 року, в частини притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та оголошення йому догани, незаконним, та скасувати в даній частині.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представником позивача зазначено, що наказ про оголошення догани є неправомірним, оскільки позивач сумлінно виконував свої обв'язки, присягу державного службовця не порушував. При цьому, звернено увагу, що оголошення догани позивачу проведено у порушення процедури, встановленої чинним законодавством України та Законом України від 06 вересня 2005 року № 2805-IV «Про Дисциплінарний статут митної служби України».

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ Державної митної служби України є законним та таким, що прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Враховуючи встановлення службовою перевіркою фактів несумлінного виконання позивачем службових обов'язків, на думку відповідачів, позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 працював головним інспектором служби боротьби з контрабандою та порушень митних правил Київської регіональної митниці Державної митної служби України. на теперішній час перебуває на посаді головного інспектора оперативно-аналітичного відділу Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України.

Наказом Київської регіональної митниці Державної митної служби України від 24 лютого 2012 року № 210-К за неналежне виконання службових обов'язків оголошено догану ОСОБА_1.

Зі змісту спірного наказу вбачається, що оголошенню догани за неналежне виконання службових обов'язків передувала перевірка дотримання посадовими особами Київської регіональної митниці законодавства з питань митної справи під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що надійшли на адресу ТОВ «Компанія «Інвестукрбуд» ВМД від 18 жовтня 2011 року № 100190000/2011/195777, яка призначена відповідно до наказу Київської регіональної митниці від 26 жовтня 2011 року № 1637 «Про проведення службової перевірки» зі змінами та доповненнями відповідно до наказів від 18 листопада 2011 року № 1721, від 01 грудня 2011 року № 1794, від 09 грудня 2011 року № 1820.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідним зазначити, що за загальним правилом будь-яке притягнення особи до дисциплінарної відповідальності (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України «Про державну службу».

Листом Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" зазначено, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

В свою чергу, суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень, визначено Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України».

Судом враховано, що Закон України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» втратив чинність згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 4 липня 2013 року N 406-VII, проте, оскільки спірні правовідносини виникли під час дії спеціального закону та спірний наказ містить посилання на нього, суд вирішуючи адміністративну справу враховує приписи Закону України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», що діяв станом на момент прийняття наказу та проведення службового розслідування.

Пунктом 21 Дисциплінарного статуту встановлено, що порушення службової дисципліни - протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.

Відповідно до пункту 23 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних правопорушень до посадових осіб митної служби можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; затримання на період до одного року присвоєння чергового спеціального звання; пониження у спеціальному званні на один ступінь; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з митного органу. Пунктом 37 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються керівниками митних органів безпосередньо після виявлення дисциплінарних правопорушень, але не пізніше одного місяця від дня виявлення і шести місяців від дня їх вчинення, не рахуючи обставин, визначених статтею 26 цього Статуту.

У разі проведення в межах шести місяців з дня вчинення правопорушення службового розслідування щодо посадової особи митної служби, яка вчинила дисциплінарне правопорушення, днем його виявлення вважається день підписання акта службового розслідування.

Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі, з яким посадова особа митної служби ознайомлюється під розписку. У разі відмови посадової особи митної служби від ознайомлення з наказом під розписку складається відповідний акт (пункту 38 Дисциплінарного статуту).

З аналізу вищезазначеного вбачається, що дисциплінарне стягнення застосовуються керівниками митних органів безпосередньо після виявлення дисциплінарних правопорушень, в разі призначення та проведення службового розслідування, після складання акту службової перевірки, оголошується в наказі, з яким посадова особа митної служби ознайомлюється під розписку.

Інструкція про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України, затверджена наказом Державної митної служби України 13 серпня 2010 року № 918, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 лютого 2011 року за № 154/18892 (далі по тексту - Інструкція № 918) визначає приводи, підстави, мету, порядок призначення і проведення службового розслідування (службової перевірки) в митній службі України, документування й оформлення його результатів, прийняття за ним рішення, виконання цих рішень, формування матеріалів службового розслідування (службової перевірки) у справи, а також права та обов'язки посадових осіб митної служби України (далі посадові особи) під час їх проведення.

Пунктом 2.1 Інструкції № 918 встановлено, що підставами для проведення службового розслідування є факти (ознаки): невиконання або неналежного виконання посадовою особою під час службової діяльності вимог законодавства України, нормативно-правових актів та інших документів Держмитслужби, митного органу, розпоряджень, доручень безпосередніх та прямих керівників, своїх службових обов'язків, що негативно вплинуло на стан виконання покладених на митну службу України завдань та функцій або створило загрозу здоров'ю, життю людей, призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків, порушень громадського порядку або заподіяння шкоди громадянам (їх об'єднанню), державі, підприємству, установі, організації чи порушення їх прав та законних інтересів; недодержання посадовою особою законодавства України про державну службу, проходження служби в митних органах, антикорупційного законодавства, а також порушення нею норм професійної етики, передбачених Дисциплінарним статутом і нормативно-правовими актами Держмитслужби.

Метою службового розслідування є: з'ясування правомірності дій чи бездіяльності посадових осіб при здійсненні ними службової діяльності; повне, об'єктивне й усебічне встановлення обставин правопорушення (надзвичайної події), його (її) наслідків, а також інших подій чи обставин, що мають значення для прийняття законного рішення; встановлення винних, ступеня їх вини та міри відповідальності за скоєне правопорушення; виявлення причин і умов, що сприяли правопорушенню (надзвичайній події), надання пропозицій та рекомендацій, спрямованих на їх усунення та недопущення подібних правопорушень надалі; запобігання правопорушенням, іншим негативним проявам, підвищення рівня професіоналізму та професійної етики в митній службі.

Відповідно до пункту 3.3. Інструкції № 918 строк проведення службового розслідування визначається з урахуванням обсягу та особливостей його проведення, але не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 6.1. Інструкції 918 встановлено, що за результатами службового розслідування члени комісії складають акт службового розслідування (додаток 4), у якому, крім положень, визначених у пункті 3.2 розділу III цієї Інструкції, зазначаються: реквізити наказів Держмитслужби (митного органу) про призначення, призупинення чи поновлення службового розслідування; мета службового розслідування; дати початку і закінчення службового розслідування, строк його проведення; прізвище, ім'я, по батькові та посади членів комісії; приводи для проведення службового розслідування; інформація про суб'єктів службового розслідування (посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта; строки служби в митному органі й перебування на займаній посаді, інформація про застосовані до неї заохочення, дисциплінарні стягнення); заходи, здійснені під час службового розслідування, й одержані при цьому результати, які підтверджують чи спростовують відомості, що стали підставою для його призначення; наявність зауважень, заяв суб'єкта службового розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення; обґрунтовані пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом або зняття з суб'єкта службового розслідування безпідставних звинувачень чи підозри; вжиті або запропоновані заходи для усунення негативних наслідків вчиненого правопорушення та умов, що їм сприяли; пропозиції щодо передання матеріалів службового розслідування до правоохоронних чи інших органів державної влади у разі наявності підстав, передбачених пунктом 1.7 розділу I цієї Інструкції.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що службове розслідування призначається на підставі наказу керівника митного органу, яким визначається склад комісії, строк проведення якого визначається з урахуванням обсягу та особливостей його проведення, але не може перевищувати двох місяців. За результатами службового розслідування члени комісії складають акт службового розслідування, на підставі якого керівник митного органу у встановлений строк приймає рішення про застосування дисциплінарного порушення.

Матеріали справи свідчать, що 14 жовтня 2011 року та 21 жовтня 2011 року до Київської регіональної митниці ДМС України надійшли листи Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю із проханням провести службову перевірку за фактом можливого порушення чинного законодавства з боку співробітників КРМ ДМС Україна під час митного оформлення вантажу за ВМД № 100190000/2011/195777.

Наказом Київської регіональної митниці від 26 жовтня 2011 року № 1637 «Про проведення службової перевірки» призначено провести службову перевірку з метою дотримання посадовими особами Київської регіональної митниці законодавства питань митної справи під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що надійшли на адресу ТОВ «Компанія «Інвестукрбуд» (код ЄДРПОУ 34679315) за ВМД від 18 жовтня 2011 року № 100190000/2011/195777.

Наказами Київської регіональної митниці від 18 листопада 2011 року № 1721, від 01 грудня 2011 року № 1794, від 09 грудня 2011 року № 1820 вносились зміни до пунктів 1,2 наказу Київської регіональної митниці від 26.10.2011 № 1637 «Про проведення службової перевірки», а саме у зв'язку з службовою необхідністю змінювався склад комісії.

При цьому, згідно службових записок голови комісії з проведення службової перевірки термін проведення службової перевірки неодноразово продовжувався. У подальшому наказом Київської регіональної митниці від 16 грудня 2011 року призупинено службову перевірку.

Наказом Київської регіональної митниці від 15 лютого 2012 року № 193 поновлено службову перевірки.

Судом неодноразово витребовувалась завірена належним чином копія акту службового розслідування, проте, суду надані лише доповідні записки членів комісії за результатом встановлених обставин під час перевірки.

За загальним правилом, акт службового розслідування - це службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення (або їх відсутність) вимог чинного законодавства.

Доказів складання та підписання акту службового розслідування за наслідком проведення перевірки на підставі наказу Київської регіональної митниці від 26 жовтня 2011 року № 1637 «Про проведення службової перевірки» суду не надано.

До того ж, матеріали справи свідчать, що згідно листа відповідача від 20 лютого 2012 року на вимогу Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю останньому направлено копії матеріалів службової перевірки, при цьому, відомості про направлення акту службового розслідування відсутні.

Доповідні записки членів комісії, які проводили службову перевірку не носять характер акту службового розслідування, тому не можуть бути підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Слід звернути увагу, що Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», який діяв на момент проведення перевірки, Законом України «Про державну службу» та Інструкцією про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України встановлено обов'язок складання акту службового роздування в разі його призначення та проведення.

Як вже зазначалось, оголошенню догани позивачу за неналежне виконання службових обов'язків передувала перевірка дотримання посадовими особами Київської регіональної митниці законодавства з питань митної справи під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що надійшли на адресу ТОВ «Компанія «Інвестукрбуд» ВМД від 18 жовтня 2011 року № 100190000/2011/195777, проте, враховуючи відсутність акту службового розслідування, прийняття спірного наказу є неправомірним.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 25 липня 2013 року, яким серед іншого ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України та призначено позивачу відповідне покарання, оскільки відомостей про набрання законної сили вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 25 липня 2013 року суду не надано. У судовому засіданні представником позивача повідомлено про оскарження зазначеного рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України N 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року передбачено, що "Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду".

Як вже зазначалось, спірний наказ прийнятий на підстави перевірки дотримання посадовими особами Київської регіональної митниці законодавства з питань митної справи під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що надійшли на адресу ТОВ «Компанія «Інвестукрбуд» ВМД від 18 жовтня 2011 року № 100190000/2011/195777, а з урахуванням відсутності акту службового розслідування, як документу який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, суд вважає наказ Київської регіональної митниці № 210-К від 24 лютого 2012 року таким, що винесений протиправно та підлягає скасуванню.

При цьому, судом відхилено посилання відповідача на пункт 42 Дисциплінарного статуту, який встановлює, що у разі якщо протягом одного календарного року після накладення дисциплінарного стягнення до посадової особи митної служби не було застосовано інше дисциплінарне стягнення, вона вважається такою, яка не має дисциплінарного стягнення.

Судом встановлено, що оскаржуваний Наказ № 210-К винесено 24 лютого 2012 року, у зв'язку з тим, що в період з 24 лютого 2012 року по 24 лютого 2013 року до позивача не застосовувались інші дисциплінарні стягнення, позивач вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.

Пункт 42 Дисциплінарного статуту встановлює, що особа вважається такою, яка не має дисциплінарного стягнення, у разі якщо протягом одного календарного року після накладення дисциплінарного стягнення до посадової особи митної служби не було застосовано інше дисциплінарне стягнення. Проте, положення зазначеного пункту не свідчать про скасування зазначеного наказу, що не позбавляє права особи на оскарження дисциплінарного стягнення в судовому порядку.

Відтак, адміністративний позов в частині визнання незаконним та скасування наказу Київської регіональної митниці № 210-К від 24 лютого 2012 року, в частини притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та оголошення йому догани підлягає задоволенню.

Водночас, суд не погоджується із позовною вимогою в частині визнання незаконними дії Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів та зборів України по відмові у задоволенні моєї заяви, оформлених листом № 14/1/2-16/1538 від 24 вересня 2013 року з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17 вересня 2013 року позивач звернувся до Київської регіональної митниці із заявою про розгляд питання щодо скасування рішення комісії стосовно неналежного виконання ним службових обов'язків.

Листом від 24 вересня 2013 року № 141/2-16/5138 позивачу повідомлено, що за відсутності додаткових аргументів, доказів, обставин які б не були предметом дослідження під час проведення зазначеної перевірки, розгляд порушеного питання є передчасним.

Матеріали справи свідчать, що звернення позивача від 17 вересня 2013 року розглянуто в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», а отже в контексті спірних правовідносин необхідно встановити дотримання порядку розгляду звернень громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 20 цього Закону встановлено термін розгляду звернень громадян, зокрема, зазначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Поряд із цим, статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки

Матеріали справи свідчать, що за наслідком розгляду звернення позивача листом Київської регіональної митниці від 24 вересня 2013 року № 141/2-16/5138 останньому надано відповідь із одночасним дотриманням місячного строку розгляду звернень громадян, що свідчить про дотримання відповідачем порядку та строків, визначених Законом України «Про звернення громадян».

До того ж посилання позивача на необґрунтованість дій відповідача щодо відмови у задоволенні моєї заяви, оформлених листом № 14/1/2-16/1538 від 24 вересня 2013 року є необґрунтованими з огляду на наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження митного органу щодо розгляду звернень громадян та вирішення порушених питань є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської регіональної митниці № 210-К від 24 лютого 2012 року в частини оголошення догани ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов'язків.

3. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник