Постанова

від 05.11.2013 по справі 916/306/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 916/306/13-г

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ТОВ "Регіональна сервісна група" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 у справі № 916/306/13-г господарського судуОдеської області за позовомТОВ "Регіональна сервісна група" доПАТ "Одесагаз" простягнення 31370,40 грн за участю представників: від позивача -не з'явився від відповідача -Дрогомирецький Р.О. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2013 у справі № 916/306/13-г (суддя - О.Ю. Оборотова) позов ТОВ „Регіональна сервісна група" до ПАТ „Одесагаз" про стягнення задоволено. Стягнуто з ПАТ „Одесагаз" на користь ТОВ „Регіональна сервісна група" 13774,00 грн основного боргу, 4531,37 грн 3% річних, 5867,84 грн інфляційних збитків та 7197,19 грн пені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 (головуючий суддя - А.І. Ярош, судді - О.О. Журавльов, В.А. Лисенко) вказане рішення господарського суду Одеської області змінено. Стягнуто з ПАТ „Одесагаз" на користь ТОВ „Регіональна сервісна група" 13774,00 грн основного боргу, 4531,37 грн 3% річних, 3318,82 грн інфляційних збитків та 1000 грн пені. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції щодо зміни рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат та пені, ТОВ "Регіональна сервісна група" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її в цій частині скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст. 233 ГК України і п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

05.11.2013 до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач проти доводів скаржника заперечував та просив постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.11.2013 № 03-05/2501 для перегляду у касаційному порядку даної справи було сформовано судову колегію у складі головуючого судді - Глос О.І., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І.

У призначене судове засідання з'явився лише представник відповідача, представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Оскільки касаційну скаргу ТОВ "Регіональна сервісна група" на постанову суду апеляційної інстанції подано лише в частині стягнення спірних сум інфляційних збитків та пені, виходячи з принципу диспозитивності, постанова Одеського апеляційного господарського суду у даній справі підлягає касаційному перегляду лише в межах її оскаржуваної частини відповідно до вимог заявника касаційної скарги.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в частині позовних вимог стосовно заявлених до стягнення інфляційних збитків та пені, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.01.2009 між ТОВ „Регіональна сервісна група" (виконавець) та ВАТ „Одесагаз" (замовник) було укладено договір № 7/1, за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе роботи по технічному обслуговуванню офісних машин з поставкою та заміною видаткових матеріалів.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість робіт, які підлягають виконанню за даним договором, складає щомісячно 6000 грн.

Згідно з п. 2.2 договору підставою для оплати робіт і послуг є рахунок, який виставляється замовнику щомісячно.

У п. 2.3 договору сторони погодили, що виконання робіт за даним договором оформлюється актом приймання - передачі.

Вартість використаних запчастин, комплектуючих та видаткових матеріалів не включається до вартості технічного обслуговування (п. 3.1 договору).

Судами також встановлено, що протягом періоду з 18.01.2010 по 01.10.2012 ТОВ „Регіональна сервісна група" систематично виконувало взяті на себе зобов'язання та здійснювало роботи із сервісного обслуговування офісної техніки ПАТ „Одесагаз", у тому числі й заміну видаткових матеріалів та поставку нових запасних частин, на загальну суму 2017972,00 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи підписаними представниками сторін актами приймання - здачі робіт (послуг) та передачі матеріальних цінностей, по кожному з яких замовнику було виставлено до оплати відповідні рахунки.

Однак, надані послуги відповідач оплатив лише частково, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованості у сумі 13774,00 грн, претензія позивача про оплату якої від 03.12.2012 була залишена без відповіді та без задоволення.

Виходячи з викладених обставин справи, місцевий господарський суд стягнув з відповідача 13774,00 грн боргу, а також 4531,37 грн 3% річних, 5867,84 грн інфляційних збитків та 7197,19 грн пені.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 13774,00 грн боргу та 4531,37 грн 3% річних, апеляційний господарський суд вказав, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних збитків і пені підлягають частковому задоволенню у сумах 3318,82 грн та 1000 грн відповідно.

Мотивуючи оскаржувану постанову, Одеський апеляційний господарський суд виходив з того, що при розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат позивач помилково не враховував періоди, у яких індекс інфляції був менше одиниці, тобто коли мала місце дефляція. Стосовно вимоги позивача про стягнення 7197,19 грн пені, суд апеляційної інстанції, скориставшись закріпленим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом, зменшив її розмір до 1000 грн.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції стосовно зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, однак, вважає, що в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат слід залишити в силі рішення місцевого господарського суду у даній справі, виходячи з наступного.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

З аналізу наведених норм слідує, що закріплене ними зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, є правом суду, яке може бути реалізоване останнім за результатами оцінки обставин справи стосовного того, чи є даний випадок винятковим, а також виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Оцінивши винятковість даного випадку, виходячи з встановлених фактичних обставини справи в їх сукупності, враховуючи при цьому, що матеріалами справи не доведено спричинення позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання, а також беручи до уваги неспіврозмірність заявлених до стягнення сум пені у розмірі 7197,19 грн та основного боргу у розмірі 13774,00 грн, який, до того ж, станом на момент розгляду апеляційної скарги вже був повністю сплачений відповідачем, господарський суд апеляційної інстанції мотивовано дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача до 1000,00 грн.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник наводить доводи, які фактично зводяться до необхідності переоцінки та додаткової перевірки доказів судом касаційної інстанції, а відтак не можуть бути прийнятими з огляду на положення ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на те, що клопотання про зменшення належного до стягнення розміру пені не було предметом розгляду місцевим господарським судом, оскільки заявлене відповідачем лише в апеляційній скарзі, не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції приписів п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, адже в силу ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, у тому числі й передбаченим правом на зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 233 ГК України та порушення п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду поданої скарги судом касаційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованим твердження скаржника стосовно помилковості висновку суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 2549,02 грн інфляційних збитків, виходячи з наступних підстав.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції виникає у останнього незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності відповідного погодження в умовах договору, починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, та може бути реалізоване кредитором на власний розсуд за весь період прострочення чи лише за його частину.

Враховуючи, що умовами договору сторони погодили щомісячну оплату наданих за актами послуг (виконаних робіт) згідно з виставленими рахунками, то здійснюючи розрахунок інфляційних втрат, позивач обґрунтовано виходив з того, що період нарахування останніх має визначатися по кожному з таких рахунків окремо, беручи до уваги початкову дату прострочення грошового зобов'язання відповідачем за кожним з них, при цьому його кінцеву дату визначивши на власний розсуд в межах періоду прострочення боржника.

З огляду на те, що за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то з'ясувавши правомірність визначення позивачем початкової та кінцевої дат періоду розрахунку інфляційних втрат, суд не вправі виходити за межі останнього, навіть у разі встановлення обґрунтованої можливості їх нарахування за більш тривалий період.

З цієї ж підстави суд так само не в праві вирішувати питання стосовно стягнення інфляційних втрат на суму заборгованості за тими рахунками, які не були враховані позивачем при здійсненні розрахунку заявлених інфляційних збитків, навіть якщо сама по собі сума основного боргу за такими рахунками й була пред'явлена до стягнення з відповідача.

Таким чином, вирішуючи питання стосовно обґрунтованості та правомірності позовної вимоги про стягнення інфляційних збитків у загальному розмірі 5867,84 грн, місцевий господарський суд мотивовано брав до уваги суму заборгованості лише за тими рахунками, які були заявлені (враховані) самим позивачем у виконаному детальному розрахунку, доданому до позовної заяви, не виходячи при цьому за межі визначеної ним кінцевої дати нарахування по кожному з цих рахунків.

Натомість апеляційний господарський суд, припустившись порушень норм процесуального права, безпідставно вийшов за межі позовних вимог у цій частині, оскільки перевіряючи виконаний позивачем розрахунок заявленої суми, взяв до уваги ті рахунки, вимога про стягнення інфляційних втрат на заборгованість за якими позивачем взагалі не заявлялась, а також наведені відповідачем в апеляційній скарзі періоди нарахування за кожним з таких рахунків, які так само не були заявлені позивачем у позовній заяві, та, здійснивши розрахунок суми дефляції, що мала місце у вказані періоди, зменшив на цю суму розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, нарахованих позивачем, як уже зазначалося вище, на заборгованість за іншими рахунками та за інші періоди.

Отже, унаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права господарський суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого і помилкового висновку про наявність підстав для зміни рішення місцевого господарського суду та відмови у стягненні 2549,02 грн інфляційних збитків.

Вимоги про перегляд у касаційному порядку судових актів у даній справі в іншій частині позовних вимог скаржником заявлені не були, а тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави робити висновки про їх неоскаржувану частину.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Регіональна сервісна група" слід задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 у справі № 916/306/13-г в частині відмови у стягненні 2549,02 грн інфляційних збитків слід скасувати, залишивши у цій частині в силі рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2013 у даній справі. У частині зменшення належного до стягнення розміру пені до 1000,00 грн постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 у даній справі слід залишити без змін.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Регіональна сервісна група" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 у справі № 916/306/13-г в частині відмови у стягненні 2549,02 грн інфляційних збитків скасувати.

У цій частині залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2013 у справі № 916/306/13-г.

У частині зменшення належного до стягнення розміру пені до 1000,00 грн постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 у справі господарського суду Одеської області № 916/306/13-г залишити без змін.

Стягнути з ТОВ "Регіональна сервісна група" в дохід Державного бюджету України 14,37 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з ПАТ "Одесагаз" на користь ТОВ "Регіональна сервісна група" 254,90 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя О.І. Глос

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк