Постанова

від 06.11.2013 по справі 905/1794/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 905/1794/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. ( доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" на рішення та постанову Господарського суду Донецької області від 20.05.2013 Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2013 у справі№ 905/1794/13-г Господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" простягнення 238371,40 грн. за участю представники сторін:

позивача: Сакало П.А., дов. від 09.04.2013 №15

відповідача: Левертов Р.В., дов. від 18.03.2013 б/н

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.05.2013) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" про стягнення 238371,40 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.05.2013 у справі № 905/1794/13-г (суддя Захарченко Г.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Марченко О.А., суддів Родіонової О.О., Татенко В.М.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" суму переплаченого авансу в розмірі 238371,40 грн.; судовий збір в сумі 4767,43 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення у цій справі та передати справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 14.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метком Інвест" (покупець) був укладений договір поставки № 01403АТБ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у власність покупця товар в обумовлені договором строки, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 1.2 договору товаром за умовами договору є будівельні розчини та бетонні суміші, що передаються постачальником у власність покупця на підставі замовлень останнього, а саме: бетон В-15 ПЗ (М200) у кількості 7000 куб.м., за ціною 650,00 грн./куб.м. з ПДВ; бетон В-25 ПЗ (М350) у кількості 3000 куб.м.; за ціною 787,00 грн./куб.м. з ПДВ.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що найменування з визначенням затверджених державних стандартів, асортимент товару, одиниця об'єму, ціна за одиницю об'єму товару, належного до постачання для виконання договору, узгоджуються сторонами та вказуються у видаткових накладних (накладних на відпуск товару).

Відповідно до п. 4.1 договору орієнтовна сума договору становить 6911000,00 грн., без ПДВ. Кінцева сума складатиме суму всіх видаткових накладних, переданих покупцю. В ціну включається вартість доставки та відвантаження товару в розмірі 80,00 грн./куб.м. з ПДВ.

Як передбачено п. 4.2 договору, розрахунки за товар покупця з постачальником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів та поточний рахунок постачальника на умовах повної передоплати замовленого товару. Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару одночасно з пред'явленням постачальнику замовлення.

Пунктом 4.3 договору визначено, що покупець протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури здійснює оплату авансу на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 500000,00 грн. з врахуванням ПДВ.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.05.2012, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. (п. 5.1 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату на суму 1625150,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 1 від 16.03.2012 на суму 500000,00 грн.; № 31 від 29.03.2012 на суму 800150,00 грн., № 60 від 18.04.2012 на суму 325000,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що за період з 20.03.2012 по 02.06.2012 позивач отримав товар на суму 1370758,60 грн. з урахуванням вартості доставки, а отже, різниця між сплаченим авансом та вартістю отриманого товару з доставкою за погодженою в договорі ціною становить 254391,40 грн.

Стягнення суми авансового платежу у розмірі 238371,40 грн. є предметом спору у цій справі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач не повернув різницю між сплаченим позивачем авансом та вартістю прийнятого ним товару у сумі 193916,40 грн., необґрунтовано завищив вартість доставки товару на 22680,00 грн. та безпідставно нарахував компенсацію за простій у розмірі 21775,00 грн.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу країни до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність різниці між сумою сплаченого авансу і вартістю отриманого товару з доставкою, дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та правомірно стягнули з відповідача 238371,40 грн. авансового платежу.

При цьому, відхиляючи твердження відповідача про поставку відповідачеві товару за накладними №РН-0000635 від 06.06.2012, №РН-0000644 від 07.06.2012 та №РН-0000650 від 08.06.2012, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачем не доведено належними засобами доказування факт передачі позивачу товару за вказаними видатковими накладними.

Вирішуючи спір в частині визначення суми переплати, суди встановили, що накладні від 01.04.2012, 04.04.2012, 06.04.2012, 12.04.2012 та за період з 18.04.2012 по 08.06.2012 не підписані відповідачем, з тих підстав, що відповідач у вказаних накладних всупереч умовам договору необґрунтовано завищив вартість доставки та включив компенсацію за простій.

Так, як передбачено п. 3.9 договору, по прибуттю автобетонозмішувача з товаром, покупець зобов'язаний негайно поставити його під розвантаження та не затримувати автобетонозмішувач більше узгодженого сторонами нормативного часу на розвантаження. Нормативний час на розвантаження товару складає - не більше 1 години з моменту прибуття автобетонозмішувача.

Судами встановлено, що оплата покупцем простою автобетонозмішувача понад 1 годину умовами договору не передбачена, однак згідно наказу директора ТОВ "ВДР-ГРУПП" №01/0301 від 03.01.2012 оплата простою здійснюється у розмірі 250 грн./год., або у відповідності з калькуляцією простою автобетонозмішувача за 1 годину.

Як встановлено судами, рахунки на оплату простою відповідачем не виставлялись.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що згідно із розділом 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363, обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом. Зокрема, перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті обставини простою автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу. При цьому, для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт.

За таких обставин, враховуючи також відсутність складених сторонами актів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача підстав для внесення вартості простою до видаткових накладних та необґрунтованість доводів відповідача про обов'язок позивача оплатити понаднормовий простій.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість доставки та відвантаження товару складає 80,00 грн./куб.м. з ПДВ. Згідно із п. 6.6.4 договору у випадку неповного завантаження автобетонозмішувача покупець сплачує доставку товару з розрахунку повної технічної місткості автобетонозмішувача.

Частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, з огляду на те, що будь-якої додаткової угоди, якою змінено вартість доставки товару, між сторонами в письмовій формі не укладалось, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтоване зазначення у видаткових накладних ціни доставки 91,67 грн. без ПДВ.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки додаткове дослідження обставин справи та доказів, надання їм іншої оцінки не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДР-ГРУПП" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 20.05.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2013 у справі № 905/1794/13-г Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Гольцова

Л. Іванова