Ухвала

від 06.11.2013 по справі 805/3657/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К/800/43667/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Новожилова Є.О.,

представника відповідача Манікало І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2013 року

у справі № 805/3657/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «Науково-виробнича компанія «Гірничі машини» (далі - позивач, ПрАТ «НВК «Гірничі машини»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Донецьку)

за участю прокуратури Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «НВК «Гірничі машини» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби від 01.10.2012 року № 0000701510/20579/10/15-17/1 та № 0000711510/20580/10/15-17/1.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2013 року, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 01.10.2012 року № 0000701510/20579/10/15-17/1, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 64 198 095,00 гривень, з яких основний платіж 51 358 476,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції 12 839 619,00 гривень; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 01.10.2012 року № 0000711510/20580/10/15-17/1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 80 247 618,75 гривень, з яких основний платіж 64 198 095,00 гривень, штрафні фінансові санкції 16 049 523,75 гривень: стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «НВК «Гірничі машини» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 гривні.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Прокуратура Донецької області заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або заперечень на касаційну скаргу не надала.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (т. 4 а.с. 22).

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з Приватним підприємством «Укрстандарт-2009» (ЄДРПОУ 36887080), Товариством з обмеженою відповідальністю «Промоптторг-1» (ЄДРПОУ 36589133), Товариством з обмеженою відповідальністю «МКПК «Агентія Трейд» (ЄДРПОУ 36418198) за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.09.2012 року № 365/15-17/1-34046713.

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , внаслідок чого занижено податок на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «МКПК «АгентіяТрейд», ТОВ «Промоптторг-1» на загальну суму 64 198 095,00 гривень; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , внаслідок чого віднесено у жовтні 2010 року до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 50 029 640,00 гривень, які не підтверджено податковими накладними від ТОВ «МКПК «Агентія Трейд», тому що податкові накладні надані до перевірки не відповідають дійсності та не підтверджують факту здійснення господарських операцій, а тому не можуть бути віднесені до складу податкового кредиту; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , внаслідок чого віднесено до складу податкового кредиту у липні 2010 року ПДВ у сумі 1 328 836,00 гривень, які не підтверджено податковими накладними від ТОВ «Промоптторг-1», тому що податкові накладні до перевірки не надані, ТОВ «Промоптторг-1» згідно вищенаведених відомостей має ознаки «фіктивності», а тому, правочини, укладені з ним не несуть правового характеру, а спрямовані лише на мінімізацію податкових зобов'язань, відповідно до суми ПДВ від таких правочинів не можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

01.10.2012 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0000711510/20580/10/15-17/1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 80 247 618,75 гривень, з якої основний платіж 64 198 095,00 гривень та штрафна санкція у розмірі 16 049 523,75 гривень та № 0000701510/20579/10/15-17/1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 64 198 095,00 гривень, з якої основний платіж 51 358 476,00 гривень та штрафна санкція у розмірі 12 839 619,00 гривень, які є предметом даного спору.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «Міжнародна комерційно-посередницька компанія «Агентія Трейд» та ТОВ «Промоптторг-1», з якими позивачем укладено ряд угод. На виконання договорів позивачем на користь контрагентів перераховано грошові кошти та виписані податкові накладні, які під час перевірки були оглянуті перевіряючими, про що зазначено в акті перевірки. У ціні придбаного товару підприємством сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту, про що свідчать відомості по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року.

Судами встановлено, що на час здійснення господарських операцій між ТОВ «МКПК «Агентія Трейд» та ТОВ «Промоптторг-1» останні були належним чином зареєстровані як платники податку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «МКПК «Агентія Трейд» та ТОВ «Промоптторг-1», які, в свою чергу, були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством порядку, як платники податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає порядок обчислення і сплати податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 вказаної статті право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону , відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Щодо належного оформлення первинних документів, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які виходили з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, судами вірно зазначено, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимним рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»: податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п. 5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п. 18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів, а наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на виконання умов договорів були надані видаткові та податкові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення, відомості валових доходів, особливі рахунки банків, відомості операцій по статтям аналітичного обліку за 01.01.2006 року по 31.05.2013 року, здійснення подальшої реалізації придбаного товару на експорт підтверджена відповідними ВМД .

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно прийняли у якості належних та допустимих доказів наведені документи, які наявні в матеріалах справи, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо вироку суду стосовно директора ТОВ «Промоптторг-1», якого визнано винним у здійсненні злочинів у сфері оподаткування, на який посилається касатор, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, які вірно зазначив з цього приводу, що наведене судове рішення у кримінальній справі не є доказом недійсності укладених угод між позивачем та його контрагентами з огляду на те, що вони не встановили недійсності господарських договорів, укладених даними підприємствами з іншими господарюючими суб'єктами, вони свідчать лише про те, чи мали місце в момент створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності протиправні дії, ким вони вчинені, проте, не встановлює наслідків цих дій. Тобто, в силу формального складу злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України , ним не може охоплюватись подальша діяльність створеного (придбаного) суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що вирок не містить посилання на господарські взаємовідносини з позивачем та обставини, які б спростовували видання податкових накладних, до того ж, дана кримінальна справа була розглянута за правилами статті 299 Кримінально-процесуального кодексу України , тобто, без дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи.

Стосовно доводів касатора щодо підписання первинних документів неуповноваженою особою з посиланням на висновок почеркознавчої експертизи, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, які правомірно не звернув увагу на ці доводита вірно зазначив, що оскільки вказану експертизу проведено в іншій (кримінальній) справі, тому вона не може вважатися належним доказом в даній справі, до того ж, як наголошувалось вище, кримінальна справа розглядалась за правилами статті 299 Кримінально-процесуального кодексу України , тому висновок почеркознавчої експертизи, як і інші докази, судом не досліджувались.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції підтверджує, що при їх прийнятті суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.08.2013 року у справі № 805/3657/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько