Рішення

від 05.11.2013 по справі 901/2805/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.11.2013 Справа № 901/2805/13

За позовом Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій»

до відповідача Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н»

про стягнення 345322,48 грн.

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Халецький О.В., представник, дов. б.н. від 01.06.2012;

Від відповідача - Халаімов В.Г., представник, дов. б.н. від 22.01.2013;

Від третьої особи - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «Індустрія цифрових ілюзій» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт», в якому просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 345322,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошових зобов'язань за поставлений товар у розмірі 345322,48 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Третя особа явку свого представника у судове засідання жодного разу не забезпечила, причини неявки суду не відомі. Про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним чином, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням. Кореспонденція повернулася з відміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 43-47, 71-74, 175-178).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). За таких обставин, суд вважає, що третя особа належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України та було продовжено до 05.11.2013.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» у 2009 році було поставлено Дочірньому державному унітарному підприємству «Пансіонат Зеніт» різні товари. Поставка товарів підтверджується наступними накладними: №Р00000402 від 16.03.2009 матеріали та сантехнічні товари на суму 92121,70 грн., №Р00000406 від 16.03.2009 матеріали та сантехнічні товари а загальну суму 55876,34 грн., №Р00000404 від 17.03.2009 матеріали та сантехнічні товари на загальну суму 119965,09 грн., №Р00000752 від 21.04.2009 матеріали на загальну суму 15360,00 грн., №Р00000751 від 22.04.2009 матеріали та сантехнічні товари на загальну суму 25704,46 грн., №Р00000795 від 24.04.2009 продукти харчування на загальну суму 6825,78 грн., №Р00000857 від 30.04.2009 матеріали та сантехнічні товари на загальну суму 12463,08 грн., №00001208 від 01.05.2009 продукти харчування на загальну суму 2612,63 грн., №Р00000982 від 15.05.2009 матеріали та сантехнічні товари на загальну суму 14393,40 грн. (а.с. 11-19).

Усього товариством поставлено товар на загальну вартість 345322,48 грн.

Однак, відповідачем поставлений товар не було оплачено.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н» та Приватним підприємством «Індустрія цифрових Ілюзій» було укладено Договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору по сплаті вартості продуктів харчування, матеріалів та сантехнічних товарів поставлених ДГУП «Пансіонат «Зеніт», яке на цей час має назву ДП «Пансіонат «Зеніт», яке воно отримало на підставі наступних видаткових накладних: №Р00000402 від 16.03.2009 товари на суму 92121,70 грн., №Р00000406 від 16.03.2009 товари на загальну суму 55876,34 грн., №Р00000404 від 17.03.2009 товари на загальну суму 119965,09 грн., №Р00000752 від 21.04.2009 товари на загальну суму 15360,00 грн., №Р00000751 від 22.04.2009 товари на загальну суму 25704,46 грн., №Р00000857 від 30.04.2009 товари на загальну суму 12463,08 грн., №Р00000982 від 15.05.2009 товари на загальну суму 14393,40 грн. №Р00000795 від 24.04.2009 продукти харчування на загальну суму 6825,78 грн., №00001208 від 01.05.2009 продукти харчування на загальну суму 2612,63 грн. Усього поставлено товар на загальну суму 345322,48 грн.

Пунктом 1.2. Договору про відступлення права вимоги Новий кредитор одержав право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі 345322,48 грн.

Договір підписано обома сторонами та завірено відповідними печатками підприємств.

Однак, до сьогоднішнього дня відповідачем не оплачено позивачу суму у розмірі 345322,48 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Дослідивши правовідносини, що виникли між сторонами, суд вважає, що вони підпадають під дію Договору поставки.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сторони неодноразово зверталися до суду з позовними заявами.

Висновком №174/10 судово-економічної експертизи по справі №2-18/1615-2010 встановлено, що поставка ТОВ « Радіатор-Н» на адресу ДП «Пансіонат «Зеніт» товарів на загальну суму 345322,48 грн. на виконання двох договорів поставки від 02.03.2009 укладених між двома зазначеними юридичними особами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами: видатковими накладними, податковими накладними та актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2009 між ТОВ «Радіатор-Н» і ДГУП пансіонат « Зеніт».

У документах бухгалтерського обліку ТОВ «Радіатор- Н» і ДП «Пансіонат «Зеніт» відсутнє підтвердження повної або часткової оплати товарів, які були поставлені Товариством з обмеженою відповідальність «Радіатор-Н» Дочірньому підприємству «Пансіонат «Зеніт» на виконання двох договорів поставки від 02.03.2009, укладених між двома зазначеними юридичними особами.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2011 по справі №5002-18/1615-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Радіатор Н" до відповідача - Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення 425270,35 грн. в задоволенні клопотання Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" від 08.08.2011 про залучення до участі у справі приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" у якості позивача - відмовлено, в задоволенні клопотання Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" від 08.08.2011 року про об'єднання справ №2-18/1615-2010 та № 5002-29/2960-2011 в одну справу - відмовлено, прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор-Н" від позовних вимог (вх. № 27003 від 26.07.2011р.) про стягнення 425270,35 грн. та провадження у справі припинено за п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 по справі №2-18/1615-2010 апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2011 у справі №2-18/1615-2010 в частині припинення провадження у справі залишено без змін. Апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2011 у справі №2-18/1615-2010 в частині відмови у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" та в частині відмови у задоволенні клопотання про об'єднання справ №2-18/1615-2010 і № 5002-29/2960-2011 в одну справу припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011 по справі №2-18/1615-2010 касаційну скаргу дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" залишено без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 - без змін.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 по справі №5002-8/1819-2012 позовну заяву приватного підприємства «Індустрія Цифрових Ілюзій» до відповідача - дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення суми боргу у розмірі 345322,48 грн. залишено без розгляду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 по справі №5002-8/1819-2012 апеляційну скаргу приватного підприємства "Індустрія Цифрових Ілюзій" залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2012 у справі №5002-8/1819-2012 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2013 по справі №5002-29/2960-2011 за позовом Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» до відповідача Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» про стягнення 345322,48 грн. у позові було відмовлено.

Як вбачається з вказаного рішення позивач просив стягнути суму у розмірі 345322,48 грн. як заборгованість за договорами про відступлення прав вимоги №1 та №2 від 14.05.2011 за договором поставки.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2012 по справі №5002-7/1895-2012 за позовом дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" до відповідачів - приватного підприємства "Індустрія Цифрових Ілюзій", товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор-Н" про визнання недійсним договору та неправомірними вимоги у задоволенні повзову було відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 рішення в зазначеній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1, укладеного 14.05.2011 між ТОВ "Радіатор-Н" та ПП "Індустрія Цифрових Ілюзій", з додатками до нього та прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №1, укладений 14.05.2011 між ТОВ "Радіатор-Н" та ПП "Індустрія Цифрових Ілюзій" з додатками до нього. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2012 у справі №5002-7/1895-2012 суд касаційної інстанції постановив змінити постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі за №5002-7/1895-2012, виключивши з її мотивувальної частини посилання про те, що договір №2 про відступлення права вимоги від 14.05.2011 на суму 335884,07 грн., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" і приватним підприємством "Індустрія Цифрових Ілюзій", є недійсним. В решті постанову залишено без змін.

Крім того, у січні 2013 року дочірнє підприємство "Пансіонат "Зеніт" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" про визнання недійсним договору №2 від 14.05.2011 про відступлення права вимоги за договором поставки б/н від 02.03.2009, з додатками, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 по справі №901/335/13-г , що набрало законної сили, суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Отже, як Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіатор Н», так і Приватне підприємство «Індустрія цифрових ілюзій» зверталися до суду із позовами про стягнення цієї заборгованості на підставі договору поставки товару.

Представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла у зв'язку з несплатою відповідачем товару, який отримано за видатковими накладними. У якості підстави поставки у накладних вказані рахунки-фактури з відповідними номерами та датами.

Відповідачем до матеріалів справи надані рахунки-фактури №З-00000406 від 16.03.2009, №Р-00000402 від 16.03.2009, №Р-00000404 від 17.03.2009, №Р-00000752 від 21.04.2009, №Р-00000751 від 22.04.2009, №Р-00000854 від 30.04.2009, №Р-00000982 від 15.05.2009, в кожній з яких вказаний строк оплати (а.с. 81-87).

Рахунку-фактури № Р-00001208 від 01.06.2009 до видаткової накладної №Р-00001208 від 01.06.2009 на суму 2612,63 грн., та рахунку-фактури №Р-00000795 від 24.04.2009 до видаткової накладної №Р-00000795 від 24.04.2009 на суму 6825,78 грн. до матеріалів справи не надано.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, перебіг позовної давності повинен обчислюватися з дат оплат, вказаних у рахунках-фактурах, а саме: 16.03.2009, 17.03.2009, 22.04.2009, 30.04.2009, 15.05.2009, а у разі відсутності такої дати чи відсутності рахунку-фактури - з дати поставки, тобто з дати видаткових накладних - 21.04.2009, 24.04.2009, 01.06.2009.

Отже, за захистом свого порушеного права позивач мав звернутися відповідно до 16.03.2012, 17.03.2009, 21.04.2012, 22.04.2012, 24.04.2012, 30.04.2012, 15.05.2012, 01.06.2012.

Позивач, заперечуючи проти клопотання про пропуск строку позовної давності зазначив, що строк позовної давності не сплив, оскільки, починаючи з 2010 року кредиторами відповідача неодноразово пред'являлися позовні вимоги про примусове стягнення боргу, що згідно частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України свідчить про переривання строку позовної давності для звернення до суду. На підставі чого позивач робить висновок , що строк для звернення до суду позивачем не пропущено.

Частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Норма частини 2 статті 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб.

Крім того, норма частини 2 статті 264 Кодексу встановлює, що перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. З викладеного випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення лише частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. Також необхідно мати на увазі, що частиною вимоги у будь-якому випадку є вимога про відшкодування збитків, сплата трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ст. 625 ЦК), а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором.

Судом встановлено, що відповідач є єдиним, хто має відповідати за порушення відповідних зобов'язань, позови були пред'явлені про стягнення повністю всієї суми заборгованості. Більш того, позивачами був невірно обраний спосіб захисту порушеного права щодо стягнення заборгованості на підставі договору поставки.

З урахуванням викладеного доводи позивача суд до уваги не приймає.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2009 між ТОВ «Ратибор Н» та ДП «Пансіонат «Зеніт», який підписаний обома сторонами та завірений відповідними печатками підприємств на суму 345322,48 грн. (а.с. 26)

Однак, в даному акті не вказано дату його підписання, таким чином, суд вважає, що датою підписання є 31.05.2009.

Згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Суд вважає, що підписання акту звірки взаємних розрахунків свідчить про визнання відповідачем боргу. Отже, строк позовної давності переривається підписанням акту звірки та починається заново з 31.05.2009 на підставі частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України, крім вимог на суму 2612,63 грн. з датою оплати 01.06.2009.

Таким чином, за захистом свого порушеного права позивач мав звернутися до 31.05.2012, 01.06.2012 відповідно.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною вимогою лише 21.08.2013 (про що свідчить вхідний штамп канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим на позовній заяві), тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного, суд застосовує наслідки пропуску строку позовної давності та вважає за необхідне відмовити позивачу в позовних вимогах щодо стягнення з Дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» заборгованості у розмірі 345322,48 грн.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6907,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, а саме ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру дорівнює 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Приписами пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», передбачено, що сплачена сума судового збору повертається, зокрема, разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв'язку з вищезазначеним, перерахувавши суму судового збору, судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмір.

Таким чином, суд вважає за необхідне повернути надміру перерахований судовий збір у сумі 0,50 грн., сплачений квитанцією від 21.08.2013 №ПН366.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судовий збір покладається на позивача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 11.11.2013.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Індустрія цифрових ілюзій» надміру перерахований судовий збір у сумі 0,50 грн., сплачений платіжним дорученням від 21.08.2013 №ПН366.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова